Єгипет: повернення до епохи Мубарака?

Світ
28 Грудня 2012, 16:52

Після референдуму президент Мурсі закликав своїх співвітчизників працювати разом для країни. Противники Основного закону наголошують на тому, що він є зрадою справи революції, яка повалила диктатуру Хосні Мубарака.

Також критики нової Конституції акцентують увагу на тому, що вона повністю підлаштована під потреби ісламістів, які прагнуть повного контролю над єгиптянами, не гарантує демократичних свобод, прав жінок та релігійних меншин і створює орієнтовану на іслам релігійну державу.

Президент Мурсі переконаний, що новий Основний закон допоможе покласти край політичній нестабільності в Єгипті і дозволить йому зосередитися на покращенні стану єгипетської економіки. А опозиція вважає, що весь виборчий процес відбувся занадто недемократично і діяв на користь ісламізації країни, після чого Конституція дозволятиме мусульманському духовенству втручатися в законодавчий процес, тоді як християнська коптська меншина не матиме належного правового захисту.

Варто звернути увагу на той факт, що подав у відставку голова єгипетського виборчкому Заглюль аль-Балші. І хоча офіційним приводом для неї стали нібито проблеми зі здоров’ям, однак єгипетські аналітики стверджують, що Заглюль аль-Балші вирішив у такий спосіб уникнути відповідальності за результати цього референдуму, який відзначився масштабними порушеннями і фальсифікаціями.

Одним із «досягнень» цієї ісламістської Конституції є і те, що тепер президент Мурсі готується надати своїм декретом право армії придушувати вуличні заворушення, залучаючи військових для стабілізації ситуації на вулицях. Тож армія візьме на себе поліцейські функції. І солдати дістануть можливість арештовувати порушників громадського порядку.

Як наголошує єгипетський політолог Ібрагім Фарук: «на тлі політичної поляризації знову може реанімуватися вуличне протистояння. У часи президента Мубарака розмови про демократію, плюралізм, політичну різноманітність і ефективне громадянське суспільство були не більш, ніж показухою, а фіктивні гасла поширювались під егідою однієї партії, захищеної органами безпеки. Тепер же політичне рівняння спрямовує світські і проісламістські політичні сили на пряму конфронтацію.

Адже цілком ясно, що Установчі збори не представляли інтересів усіх верств єгипетського суспільства. За таких напружених обставин і зародився Національний фронт порятунку, куди увійшли такі провідні представники опозиції, як Мухаммед аль-Барадеї і Амр Мусса. Об’єднання під одне знамено в новій структурі світських сил у підсумку може привести до утворення єдиної потужної політичної сили.

Справжньою зброєю в руках цих світських сил є те, що вони є великою частиною структури суспільства, спираючись на всі його сегменти і вікові групи. Свідомість вулиці виходить за рамки ідеології та політичного порядку денного. Якщо вони зможуть налаштуватися на цей імпульс, то їх вже неможливо буде зупинити».

Звісно, наївно вважати, що можна так легко перейти від 30-річної диктатури Мубарака до добре функціонуючої демократії. Однак вже зараз очевидно, що все в Єгипті пішло зовсім не так. Адже ісламістська диктатура, яку пробує вибудувати Мухаммед Мурсі, може виявитися для єгиптян ще трагічнішою, ніж порядки у часи домінування військових.

Однак і Рим звели не за один день. Тому боротьба між ісламістами та світськими політичними силами, а особливо позитивні результати цієї боротьби, можуть проявитися не відразу. Крім того, у демократії є певні правила, яких необхідно обов’язково дотримуватися, перше з яких – проведення політичної боротьби ненасильницькими засобами і методами.

У цьому сенсі важко не погодитися з єгипетським експертом Махмудом Абоулаілом, що «революція Арабської весни ще не завершена. Вона стикається на своєму шляху з величезними перешкодами. Проте найголовніше, що ми отримали від Арабської весни – це те, що більше не боїмося будь-якого несправедливого правителя, ми не боїмося сил, які намагаються нас пригнічувати. Ми народ, який пробудився новим духом, і тому ніщо не зможе встояти проти нас».

Власне, ні для кого не є секретом, що всі два роки після початку революцій Арабської весни арабські країни стикаються з колосальними проблемами, особливо після того, як по завершенню виборів політичні ісламістські сили опинилися при владі. І доволі проблематично, що ісламісти можуть виявитися демократами. Будуть здатні подолати свої тоталітарні нахили і знайдуть свій шлях до всеосяжного процесу реформ.

Однак складається враження, що бажання монополізувати політичну владу і взяти під жорсткий контроль суспільство залишаються пріоритетними у ісламістів, які перебували тривалий час в ізоляції і піддавалися репресіям. І подібне питання стоїть нині не лише перед ісламістами Єгипту. Це стосується і їхніх колег у Тунісі, Лівії, Ємені, Сирії та усіх інших державах, де вітри Арабської весни стали поштовхом до тектонічних суспільних змін. 

Втім, відповідаючи на запитання щодо Арабської весни, Мішель Аун, лідер ліванських християн сказав: «Ви маєте на увазі арабське пекло? Це більшою мірою те, до чого все це призвело. Лівія знищена, бої з ополченцями на вулицях Тріполі та дестабілізація на її кордонах із сусідніми країнами дестабілізували там ситуацію. У Тунісі нападають на вулицях на лібералів і на ті установи, які їм не подобаються. А Єгипет опинився в руках президента-диктатора».

Вісімдесят років «Брати-мусульмани» мріяли про владу. І тепер її отримав їхній ставленик Мухаммед Мурсі. Але тільки-но «Брати…» досягли своєї заповітної мети, відразу ж стало зрозуміло справжню їхню суть. Можна сказати, що вони розпочали стрімкий зліт в напрямку прірви.

І дедалі більше людей в єгипетському суспільстві починають розуміти, що «Брати-мусульмани» взагалі не мають державного й адміністративного досвіду. А також проглядається їхня безгосподарність та інші тривалий час приховувані недоліки. Так само очевидно, що вони ніякі не реформісти, як весь час заявляли під час недавньої революції. Вдаючись до жорстких методів правління, ісламісти з усіх сил намагаються приховати усе те, що відбувається нині всередині цієї організації.

Нині лідери Братства тішатся тим, що їм вдалося поставити свого президента. Проте вони перехопили владу в такому поспіху, що не потрудилися поставити собі три дуже важливі запитання. Чи єгипетське суспільство повністю готове прийняти все те, що вони йому сьогодні нав’язують? Чи усвідомлюють вони, що їхня діяльність негативно позначається на іміджі «Братів-мусульман», які в часи диктатури Хосні Мубарака спромоглися здобути популярність і симпатії в частини єгиптян? Чи розуміє еліта мусульманського Братства, що в очах суспільства представники організації, яку свого часу сприймали як «Божих людей», або «благочестивих душ», є такими, ніби вони зняли свої маски? Бо вони поводяться так само, як і ті, кого зовсім недавно засуджували за відхилення від закону Божого.

Адже тоді, коли «Брати-мусульмани» розтягли на тривалий період свій політичний «медовий місяць» перебування при владі, то проґавили той момент, коли постало ще важливіше питання, як довго їм за таких, як у них «досягнень», взагалі вдасться утримати свою владу над Єгиптом? Бо за подібних обставин згуртованість Братства, його соціальний вплив і політичний авторитет зовсім не може вважатися само собою зрозумілим.

Крім того, «Брати-мусульмани» починають втрачати своїх недавніх політичних союзників. Не так давно на площі Тахрір салафіти почали приєднуватися до опозиціонерів, обвинувативши Братство в пошуках влади за рахунок революції і крові її мучеників. 

Після парламентських і президентських виборів «Брати-мусульмани» були такими впевненими в собі, що не вважали за потрібне зважати на те, в якому стані нині перебуває єгипетський соціум. Тепер же дедалі більше людей дивляться на них так, як на ідеологічного банкрута. Оскільки Братство не в змозі вирішити проблем суспільства, а також не може приховати свого невмілого управління справами держави. Протягом останніх п'яти місяців «Братам-мусульманам» вдалося лише перемагати своїх політичних ворогів. Нині вони відчувають, що їхній єдиний шлях до виживання – це «перемогти» будь-якою ціною. І це може стати початком шляху до ганебної поразки.

Гординя передує падінню. Манія величі протиставляє Братство соціуму, і багато єгиптян зітхнуть із полегшенням, коли нарешті завершиться цей ісламістський експеримент над їхньою країною. Засновники «Братів-мусульман» передбачали, що любов народу до них винесе їх до керма держави. Однак вони не могли навіть ніколи і уявити, що народ сміятиметься над Мурсі та всією його свитою.

Промовистим фактом є те, що до революції будь-який член Братства відкрито пишався своєю політичною належністю до нього. Бо він був упевнений, що його бачили як переконаного бійця, який бореться за праведну справу, і що він є потенційним мучеником. Тепер же молоді люди, котрі тримали палиці, захищаючи штаб-квартиру Братства та його відділення по всьому Єгипту від розлючених натовпів, почали усвідомлювати, що ці палиці мають залишитися в їхніх руках назавжди. І це їх турбує, бо лідери «Братів…» свідомо обрали шлях на конфронтацію. 

Мухаммед Мурсі вже довів, що він не здатен бути ефективним президентом. А всі його зміни радше мають суто імітаційний і декоративний характер. Тому все виглядає так, ніби годинник історії знову обернувся назад до 24 січня 2011 року, хоча в президентському палаці вже перебуває не Мубарак, а Мурсі.

Усе це не може влаштовувати єгиптян. Тому опозиція планує продовжити боротьбу з ісламістами під час парламентських виборів, котрі мають відбутися за два місяці після схвалення нової Конституції Єгипту. А той факт, що світські ліберали спромоглися нарешті об’єднатися, свідчить про те, що єгиптяни можуть у 2013 році дати Братству рішучий бій. 

Скидається на те, що своїми діями Мухаммед Мурсі втягує Єгипет у новий виток нестабільності. Адже дуже сумнівно, що за такої неспокійної ситуації в державі він буде спроможним виконати свої передвиборчі обіцянки: забезпечити стрімке економічне зростання, подолати безробіття і підвищити рівень життя.

І як наголосив єгипетський експерт Гамаль Ессам Ель-Дін: «Референдум щодо схвалення нової конституції несе в собі більше, ніж відгомін голосування епохи Мубарака. Це дуже схоже на повернення назад до епохи Мубарака, коли більшість громадян вважали, що результати виборів були відомі заздалегідь».