Концепція децентралізації або «справжньої федералізації» Росії завжди була одним із головних риторичних прийомів критиків путінського режиму. Передусім тієї частини, котру називають «демократичною опозицією». Після 24 лютого 2022 року ця ідея стала лунати ще частіше і голосніше.
«Якби можна було, як за Гоголем, взяти ніс імперії, вухо федерації, губи конфедерації, то була б така вулична жінка, яскраво нафарбована, але ми б це пережили. Але це неможливо. [Виходить тільки чергування] Імперія – смута. Єдиний спосіб із цього вирватися – федералізація і демократизація», – каже російський публіцист Владімір Пастухов, який давно емігрував до Європи, під час випуску одного youtube-шоу. Це канал іншого представника російської політеміграції – ексвласника нафтового гіганта ЮКОС Міхаїла Ходорковского. Він же виступив в ролі співрозмовника Пастухова. Справжня федералізація Росії стала однією з «фішек» Ходорковского. Він зацікавлено підхоплює розмову:
«Імперія – це певна асиметрична система, федерація – симетрична… Федерація – це все ж та ситуація, коли регіони [самі] зібралися. У США їх не називають регіонами, їх називають державами (states). От держави зібралися і домовилися, що якісь питання вирішуватимуть разом. І всі підкорюватимуться рішенню спільного органу, який вони створюють. Саме тому не можна сказати, хто і кому, що віддає», – міркує Ходорковскій і додає, що у справі майбутньої федералізації Росії головне «починати з грошей», бо це «сублімоване поняття відносин». За його словами, зараз центральний уряд збирає 60% грошей і потім їх роздає, і таким чином підтримує лояльність регіонів. Ходорковскій каже, що достатньо збирати 30%. «Свобода переміщення людей, капіталу і товарів» – так Ходорковскій резюмує головний сенс існування федерації.
Читайте також: «Москва ніколи не відмовиться від своїх імперських планів щодо Східної Європи» – науковець Інституту Хадсона
Це уривок лише однієї розмови, але подібними діалогами, монолагами і статтями наповнений російський сегмент Youtube і так звані опозиційні медіа. Про федералізацію висловлювалися практично всі більш-менш помітні фігури, включно з головним опозиціонером цієї когорти Алєксєєм Навальним. Скрізь є розповіді про те, наскільки російські регіони виграють у культурній галузі чи в економіці від отримання нових повноважень та фінансів. Але всі ці міркування об’єднує ще дещо. Не ведеться розмови про те, що у випадку федералізації чекає на тих, хто сьогодні є бенефіціаром імперської організації Росії – місто Москву та його мешканців.
Московська рента
Те, що в Москва кардинально вирізняється з-поміж решти російських регіонів за рівнем життя – аж ніяк не секрет. Це і усталена істина ще радянських часів, коли в столиці СРСР були менші проблеми з доступом до товарів, і доведений факт нових часів, який стосується вже самої Росії. Загалом, однакові розповіді знайомих або родичів, яким довелося побувати в тих краях, чув чи не кожен.
Однак це слова, а от як вимірюється масштаб відмінності Москви від Росії у цифрах. Візьмемо «довоєнний» 2021 рік. У бюджеті Москви на той рік запланували доходів на понад 2,6 трлн рублів. Це те, що місто нібито заробляє, але при тому ще й отримує дотацію з федерального (загальноросійського) бюджету, тож загальні видатки становлять 3,1 трлн рублів. Ще раз: одну шосту бюджету міста прямо наповнюють з центральної скарбниці. Але й це не найбільш суттєве.
Загальні видатки регіонів Росії (сума видатків місцевих бюджетів) у 2021-му становили 16,8 трлн рублів. Іншими словами, видатки однієї Москви складають близько 18,5% видатків усіх місцевих бюджетів Росії. Якщо рахувати за показником доходів, то частка Москви трохи менша: 15%. При цьому населення Москви того року, за офіційними даними, становило 13 млн осіб, або близько 9% від загальноросійського. Показники мало змінилися за останні 20 років. У 2012-му російська економістка Наталья Зубарєвіч писала, що «протягом останніх років на частку столиці припадало 20% доходів консолідованих бюджетів всіх суб’єктів РФ при 7% частки населення країни».
Щоб пояснити, чому з усіма цими цифрами є проблема, можна навести приклад української столиці – Києва. У тому ж 2021-му дохідну частину київського бюджету затвердили на рівні 60,5 млрд грн. З них майже 53 млрд становили власне зібрані у Києві податки. Решта – міжбюджетні трансферти (12%). Менше московської однієї шостої, але критики скажуть: суттєво. Усі місцеві бюджети у 2021-му склали близько 581 млрд грн, київський – 10% від цієї суми. За даними Держстату, населення Києва складало тоді 7% від населення України (без урахування окупованих на той момент територій).
Читайте також: Казань vs Москва: зруйнована цивілізація та шанс на реінкарнацію
Певну диспропорцію Москви стосовно решти Росії видно вже з цих підрахунків. Справжній масштаб відкривається, якщо поглянути бодай трішки вглиб усіх цих показників. І в Москві, і в Києві є два головних джерела наповнення міського бюджету: податок на доходи фізосіб (той, який сплачуть із зарплат працюючих у місті) та податок на прибуток підприємств (будь-яка зареєстрована в місті компанія сплачує його). Так от, у Києві ПДФО складав 46% усіх доходів скарбниці міста. Податок на прибуток – близько 10%.
Тимчасом у Москві розподіл зовсім інший. Податок на прибуток склав 31% усіх запланованих доходів скарбниці – і 37%, якщо рахувати власне планові заробітки міста. Податок із зарплат працюючих – відповідно 42% і 49%. Як видно, показники податку із зарплат у Києві та Москві доволі схожі, а от податок на прибуток складає третину бюджету Москви і лише десяту частину в Києві. У цьому й криється те, що в Росії називають «рентою за столичний статус».
Механізм утворення цієї ренти дуже простий. Головні офіси, наприклад, більшості з двадцятки ключових компаній Росії, зареєстровані у Москві. Неважко здогадатися, що багато з цих компаній – нафто- і газовидобувні. Але податки на прибуток сплачують не там, де нафту й газ видобувають, а там, де розташовані головні офіси. Тому нафта з Тюмені, а податок з її продажу – в Москві.
Для уникнення такої ситуації в Україні, наприклад, місту лишають тільки 10% податку на прибуток. У Росії теоретично 15%. А практично Москва має водночас статус і міста, і окремого регіону. Завдяки деталям російського законодавства це дає змогу лишити собі 85% усіх сплачених там податків на прибуток. Якщо про загальні цифри – то у 2021-му Москва отримала 26% усіх зібраних податків на прибуток в Росії загалом. Ще раз: при частці населення тільки 9% від загальноросійського.
«Інша Росія»
Навіщо нам уся ця московська математика? Є низка причин, чому її слід взяти до уваги. Передусім Україна зацікавлена у загостренні будь-яких розламів у російському суспільстві. Даним їхньої статистики не слід довіряти повністю, але загальний порядок цифр все ж скидається на правду. За цими даними, 80% населення РФ ідентифікують себе як «русскіє». Розподіл нерівномірний, але загалом такий показник серйозно ускладнює роботу з пробудження національної самосвідомості народів РФ. Будьмо відверті, деякі з корінних народів там вже існують радше на папері, а носіїв відповідної культури може набратися кілька сотень. Є, звісно, й інші приклади. Зокрема, феномен якутського кіно національною мовою. Проте від першої зацікавленості культурою до формування політичної ідентичності може минути кількадесят років. Так було в підімперській Україні ХІХ століття. У нас немає стільки часу, хоча з нацменшинами РФ і варто працювати.
Натомість розлам економічний і статусний в Росії існує вже десятиліттями. Тут не треба нічого вигадувати або додавати. Те, що Москва «жирує» за рахунок решти регіонів видно буквально з російської ж бюджетної статистики. І це частина навіть масової культури. «Чув: “Москва – не Росія”», – це уривок однієї з пісень відомого в РФ репера Скріптоніта, а той альбом став другим найпопулярнішим в країні за підсумками 2021 року в Apple Music. Або ось інша цитата: «І якщо так ставити питання, якщо почати з’ясовувати: хто краще, ті чи інші? То спершу вирішіть питання з головним містом світу – Єрусалимом, а потім уже переходьте на решту – в якій країні правильніше жити: в Москві чи Росії». Це вже цитата з однієї з п’єc російського ж драматурга Івана Вирипаєва.
У самій Москві на початку 2000-х вирішили дослідити ідентичність молодих мешканців міста. Для цього провели опитування у фокус-групах. Ось одні з висновків:
Опитування показало, що в свідомості молодих москвичів поділ на «своїх» і «чужих» склався дуже чітко і визначено. Вони почувають себе «русскімі» на противагу «нєрусскім», і «москвичами» на противагу «немосквичам». При цьому не викликає сумніву, що для них бути «русскімі» краще, ніж «нєрусскімі», а самі «русскіє» кращі за «нєрусскіх». Те саме стосується й поділу на москвичів і немосквичів. Першими бути краще і престижніше, адже й самі вони кращі за своїх «опонентів». Як «русскіє» вони починають усвідомлювати себе «патріотами», а як «москвичі» – членами обраного, елітарного співтовариства, яке їм хотілося б бачити ще більш елітарним і ще більш закритим.
До речі, у згаданому дослідженні також ідеться, що «як ми бачимо далі, це дозволяє їм (молодим москвичам – Ред.) «страчувати і милувати» – вирішувати, де і як повинні жити інші люди, розміщення яких на статусній драбині не таке високе».
Нинішня російська влада насправді й сама чудово бачить проблему. Але вирішити її нездатна. Плани з переміщення головних офісів великих компаній існують від початку правління Путіна. Але вони наштовхуються на саботаж виконавців. Офіційно перевезти «Газпром» до Санкт-Петербурга вдалося тільки у 2021-му, хоча про це говорили буквально 20 років. Перед цим вдалося ухвалити спеціальний закон, який дає змогу залишати регіонам бодай трохи податку на прибуток. Але це регулюється у майже ручному режимі. Причина небажання чиновництва виїздити з Москви проста: структура імперії завжди така, що для ухвалення рішень треба бути у столиці. Вирішує не закон, а бюрократ. Тож розв’язати цю проблему російська влада ніколи не зможе в принципі. Але якщо не можеш подолати – треба очолити. Це стандартна для путінської влади практика. За «чорносотенство» відповідає контрольований Гіркін-Стрєлков, за «лібералів» – Алєксєй Вєнєдіктов, який сидить у Москві, але його чомусь ніхто не переслідує.
Читайте також: Проєкт «Кінець Росії»
Є свій відповідальний й за «антимосковський» рух. У російському медіаполі є персонаж Юрій Крупнов, який представляється демографом. Ходить як на центральні пропагандистські канали, так і до «фріків» на кшталт Максіма Калашнікова. Завдання Крупнова – періодично озвучувати тези про демографічну кризу в РФ та непропорційне багатство Москви. А щоб це не виглядало занадто серйозно, є спеціальне кумедне слово «размосквічіваніє». Це слово з’являється у заголовках російських ЗМІ раз на чотири роки, за місяць до місцевих виборів. Підводка: «Демограф запропонував перенести столицю з Москви за Урал». Тупіші мешканці Зауралля плекають надію на покарання москвичів, розумніші вважають саму ідею нісенітницею суто через її пришелепкуватого носія. Проте для нас важливо те, що коли є «відповідальний», значить проблема реально існує. І що її можна спробувати розкрутити в російському інфополі.
Ще одна причина зауважити на цій темі – діяльність згаданої на початку тусівки «федералістів» та свідків «іншої Росії». Їхні тези сприймають на Заході, де вони й перебувають, що є великою проблемою для України. У популярній серед політиків в США та Європі фразі «війна Путіна» замість «війна Росії» сконцентровано болючу проблему: Захід і далі не знає, що робити з РФ. І там насправді бояться її розпаду і через наявність ядерної зброї, і з економічних причин. На цей страх і спрямовано розповіді про чудове майбутнє, яке настане у справжній Російській Федерації, варто лише змінити владу у Москві. Це заспокоює. Але, згадуючи Ходорковского, варто починати з грошей. Те, що від федералізації виграють регіони РФ – очевидно. А що буде з Москвою, яка втратить третину свого бюджету? Ідеологи російського федералізму старанно оминають це питання. Воно незручне, адже саме ці гроші дозволили збудувати «похорошевшую Москву», де російські ліберали знайшли свій «уявний Лондон», в якому можна не звертати увагу на те, що діється за межами міста.
Для війни є «нємосквічі», яких набрали навіть у московський «добровольчий полк». Питання «Як забрати гроші в Москви, щоб передати регіонам?» непопулярне, бо передбачає погіршення рівня життя у найбільш багатому місті Росії. Те, що Москва зможе прогодувати себе на нинішньому рівні завдяки «креативним індустріям» – ілюзія, свідченням якої є бюджет міста. Саме мовчання на цю тему наводить на думку, що ніхто із претендентів на владу в Росії реально не збирається змінювати структуру країни. Єдиною гарантією може бути зміна цієї структури зовні: цю ідею нам і варто доносити до західної аудиторії. Історія про Москву може бути прикладом.