Проєкт «Кінець Росії»

Опінії
6 Грудня 2022, 15:04

Крилатий вираз «Карфаген слід зруйнувати», який приписують римському сенатору Катону Старшому, серед іншого може бути й прикладом правильної публічної комунікації. Кажучи простіше, Катону вдалося так «завірусити» ідею, що вистачило на кілька тисячоліть уперед. Як відомо з переказів, він завершував такими словами кожен виступ, навіть якщо тема не стосувалася Карфагену.

У такому сенсі будь-що сказане чи написане про розпад Росії вже цінне. Адже те, про що всі говорять, перестає здаватися чимось неймовірним. Раніше тема розпаду РФ не виходила за межі двох середовищ – малочисельних радикальних політичних рухів і (значно рідше) академічних кіл. У провідних медіа таке можна було почитати нечасто.

Якщо продовжувати паралель із Карфагеном, то серед римських сенаторів існувала також опозиція, яка вважала доцільним порятунок міста. До них, власне, і звертався Катон. Ключове те, що ця дискусія відбувалася не стосовно чогось гіпотетичного, а цілком реального – на той момент Карфаген уже програв дві війни Риму і втратив давню міць. Тому все залежало виключно від самих римлян: тиснути на «червону кнопку» чи ні.

У випадку з Росією все дещо інакше. Коли йдеться про згадки щодо її розпаду, то зазвичай все обмежується словами «можливість», «ймовірність» та в кращому випадку «необхідність».

Про конкретні лінії такого розпаду або чинники, які до нього призведуть, ідеться куди рідше. До прикладу, існує ініціатива Форум вільних народів, учасники якої закликають до деколонізації теренів нинішньої РФ. Вони апелюють до прав корінних народів РФ , зокрема до їхнього права на самовизначення (хоча йдеться і не тільки про це). Але якщо підходити до питання передусім з позицій звільнення народів, то постає проблема, яка не має очевидного вирішення. 80% населення сучасної Росії ідентифікують себе як росіяни. «У випадку демонтажу Росії вони нікуди не дінуться і треба буде думати, що з ними робити», – заявив під час останньої прес-конференції форуму координатор громадянського руху «Вільна Інгрія» Павєл Мєзєрін.

«Належить подумати, що робити» – чи не найкращий переказ суті величезної кількості матеріалів про майбутнє РФ, які почали з’являтися останнім часом. Думати нібито слід вже зараз, але чомусь складається враження, що йдеться про роботу, яку можна відкласти на потім. Щось схоже на прибирання у шафі, до якої заглядаєш раз на рік.

Читайте також: Путін вмирає?

Між тим, прихильники збереження Росії, яка нібито має стати «прекрасною у майбутньому», діють вже тепер. І найактивніше у своїй роботі вони використовують страхи, притаманні населенню та елітам західних країн. Граючи на них, намагаються обґрунтувати збереження РФ.

Аргументів передусім два: ядерний та економічний. Перший ґрунтується на тому, що в разі розпаду РФ ядерна зброя опиниться в руках великої кількості нових вождів і контроль над нею стане неможливим. Економічний полягає в тому, що західному бізнесу легше вести справи з єдиним центром у Москві, який контролює ресурси на неозорій території, ніж із багатьма суб’єктами, коли домовлятися треба з кожним окремо. Додатковий аргумент ще у тому, що частина новостворених держав через ті чи інші причини не зможуть стати самодостатніми економічно, а це спричинить нові конфлікти.

Відбити обидва аргументи доволі просто: сучасна Росія демонструє, що грандіозний ядерний запас в руках одного вождя – все ж гірше, ніж невеличкі залишки у багатьох (це якщо навіть залишити все як є і не займатися денуклеаризацією). Ядерні інциденти у випадку розпаду Росії можливі, але точно жодне із новоспечених утворень не зможе погрожувати цілому світові знищенням, чим прямо зараз займається Москва.

Щодо економіки все ще простіше. Частина новостворених держав відійде у сферу впливу Китаю, чого теж бояться на Заході. Але за збереження теперішнього статус-кво, васалом Китаю стане вся Росія повністю. Історія про те, що нові країни не зможуть домовитися між собою про економіку, взагалі дивна. Нинішній проект «справжньої федералізації», який просувають персони на кшталт Міхаіла Ходорковского, і так передбачає передачу повноважень на місця. Якщо вони зможуть домовитися про гроші у рамках «федерації», то чому не зможуть, будучи самостійними?

Хай там як, але комплексної відповіді на питання, яким має бути простір нинішньої РФ, від прихильників її розпаду досі немає. Українці інтуїтивно розуміють, що виникнення кількох держав на місці сучасної Росії зробить світ безпечнішим. Проте важливо не тільки це. Важливо, щоб у світі розуміли, чому розпад Росії означає безпечніший, зрозуміліший та – не треба уникати і цього – вигідніший світоустрій для них. Потрібні чіткі та зрозумілі відповіді. Потрібен проєкт.

На Заході наближення саме до такого типу обговорення поки що не спостерігається. На заваді стоїть не тільки вже усталений спосіб ведення дискусії. Будь-яка розмова про майбутнє Росії передбачає спершу чітку відповідь на ще одне питання: чим має завершитися гаряча фаза нинішньої війни? І якщо відповідь – поразкою Росії, тоді й починається розмова про її майбутній устрій. Натомість зараз сигнали й досі нечіткі. З останніх прикладів можна навести дві заяви президента Франції Емманюеля Макрона. Сьогодні він може міркувати про необхідність покарання Путіна за воєнні злочини, а завтра вже про необхідність «гарантій безпеки для Росії», коли вона повернеться до переговорів.

Ці тези нечіткі, незрозумілі і, окрім всього іншого, суперечать одна одній. Проте нам не залишається іншого вибору, окрім і далі співати власну «мантру», щоб позиція Заходу про завершення війни нарешті стала абсолютно чіткою: поразка Росії та її економічне, структурне і військове переформатування, яке передбачає дезінтеграцією. І як цього досягти. Це має стати ключовим у комунікації українців зі своїми друзями, колегами та партнерами на Заході.

97