Для початку слід чітко пояснити, навіщо був написаний цей текст. Увечері 2 квітня масово почали з’являтися фото- і відеодокази звірств, учинених окупантами у прилеглих до Києва містечках. Описувати словами це жахіття, мабуть, немає сенсу. Якщо хтось цього досі не бачив, то от, наприклад, посилання на добірку фотографа Станіслава Козлюка, зроблену за 20-25 км від Києва.
У цей момент багатьом здається, що будь-які відтінки остаточно стерлися і світ став як ніколи однозначним і зрозумілим. Це розуміння зводиться до простого: в росії неможливо відділити культуру від звірства, путіна від його солдатів, простих громадян від кадирівців, справжніх журналістів від пропагандистів. Звірства у Бучі, Гостомелі та решті містечок і сіл; звірства на територіях, які досі окуповані і про які ще тільки належить дізнатися – робила російська система в усьому її різноманітті. Система – це всі громадяни, всі покоління, історія, економіка та культура. Це все, що є в сучасній росії та росії минулого, бо перша є продовженням другої. Так, міра відповідальності кожного різна, але запитання, чи мають вони бодай розуміння відповідальності як такої, залишається без відповіді. Є великі сумніви, що мають. Але це про них, а треба про нас.
Читайте також: Голі королі російського лібералізму
У журналістських колах побутує порівняння аудиторії з «золотою рибкою». Суть у тому, що нібито існує дослідження, яке доводить – золоті рибки можуть запам’ятати лише те, що сталося протягом 3 секунд. І нові 3 секунди щоразу витісняють старі. Суть порівняння у тому, що аудиторія має схильність швидко втрачати увагу до складних серйозних тем, надаючи перевагу новим сенсаціям. Навіть, якщо йдеться про великі потрясіння. Частково це можна пояснити будовою психіки: якби ми однаково інтенсивно переживали події минулого з плином часу, то навряд би на це вистачило нервів.
Зараз у мережі чимало правильних закликів і оцінок. Про те, що ніхто не пробачить. Про те, що не може йтися про жодну російську культуру у відриві від її народу. І про російських журналістів, зокрема. Найпопулярнішим став скріншот допису Алєксєя Півоварова, автора youtube-каналу «Редакция», із великою, зокрема й українською, аудиторією. Його допис про фотографії з Бучі та Ірпеня закінчується так: «Пока нет полной ясности, кто эти люди и как они погибли».
Це викликає в Україні справедливий гнів. Однак хочемо ми того, чи ні – гнів слабшатиме і є ризик, що завіти сьогоднішнього дня також забудуться. Висловити це жахливо, але це буде чесно: на Донбасі у 2014-му і на окупованих територіях пізніше відбувалися не менші за масштабом звірства. Цьому є живі свідки – наприклад, журналіст Станіслав Асєєв, в’язень концтабору «Ізоляція». Для більшості ані в Україні, ані на Заході ця проблема не стала ключовою. Увесь цей час російські ліберальні ЗМІ не припиняли робити приписки в стилі «по заявлениям российской стороны, происходящее является внутренним конфликтом на Украине, а российские войска в нем не участвуют». Ну і до останнього не могли внести «полную ясность» у будь-що. Це не заважало їм мати шалену аудиторію в Україні. Часто їх ставили у приклад, забуваючи, що якісна верстка або редактура – це надбудова журналістики, а не її суть, яка полягає в донесенні правди (не плутати з істиною).
Для того, щоб відмовитися від споживання будь-яких російських ЗМІ більше підійдуть не емоції, а простий холодний розрахунок. Ці медіа існують для втечі від реальності, а не для її відображення. До того ж, передусім для особистої втечі самих авторів. Все просто: умовні російські ліберали живуть у неіснуючій росії, тому їхні оцінки ніяк не допоможуть зробити прогнози щодо росії справжньої. Саме через цю ваду ліберальні ЗМІ не дають жодної корисної інформації про росію, навіть якщо хочеш зрозуміти її як ворога. Це просто транквілізатор для розумних. От приклад з популярного російського ліберального видання «Медуза»:
На скріншоті вище матеріал від 17 березня. На той момент повномасштабне вторгнення росії в Україну триває вже майже місяць. Про звірства окупантів в Україні лише починають доноситися окремі чутки. Однак фраза про «остаточне вирішення українського питання» від господаря кремля вже пролунала. Що важливіше для самих росіян і аудиторії їхніх ліберальних ЗМІ – після перших ознак невдачі російських військ в Україні почали лунати й заяви про необхідність очищення від «п’ятої колони» всередині самої росії. У цей момент в редакції вирішили за потрібне дослідити – а чи коректно з наукової точки зору порівнювати путіна і гітлера?
У принципі, вже з заголовка зрозумілий висновок – не зовсім коректно. Ну бо тоталітаризм відрізняється від авторитаризму і незрозуміло, чи в росії все ще авторитаризм, а чи може вже тоталітаризм. Та й узагалі – це більше схоже на аргентинську хунту.
Читайте також: Анатомія рашизму
І питання не так у наповненні матеріалу, як у його доречності. У тому, до яких дій він спонукає. Так, скоріш за все дослідники майбутнього знайдуть сотні відмінностей між режимами путіна і нацистів. І російський феномен отримає свою назву. Проте для таких досліджень потрібно для початку цей режим знищити. А не робити сміховинні матеріали, наукоподібно аналізуючи просту і зрозумілу емоційну реакцію людей, які шукають способи не впасти у повний розпач.
Але все ж, до чого цей матеріал спонукає? А спонукає він не робити нічого. Тому що прихований сенс такий: ні, друже, це ще не нацизм, розслабся. Це аргентинська хунта. Звучить же не так жахливо? Ще є час відволіктися і випити лате. Не потрібно робити щось тут і зараз.
Це і є втеча від реальності. І саме так путінський режим посилився до нинішнього масштабу. Бо раніше було: це ще не авторитаризм, це не геббельсівська пропаганда, це ще не війна з Україною; закони погані, але їх треба виконувати. Зрештою, це все і є тим способом втечі від реальності для самих авторів цих медіа. Ці автори житимуть у своєму уявному Лондоні, навіть коли опричники різатимуть власника кав’ярні, де їм наливали лате, та ґвалтуватимуть його дружину і дочку. А потім напишуть матеріал, що лате можна приготувати і вдома. І верстка буде прекрасна, і редактура не підведе. Вони так робитимуть, бо зустрітися з реальністю означає визнати, що був неправий.
Читайте також: Наша місія — знищити імперську ідею дискурсивно, а Росію — як державу
Задавалося б, лише цього матеріалу достатньо, щоб зрозуміти: з російськими ліберальними ЗМІ все не так від початку і до кінця. Матеріалу, який вийшов у час агресивної війни проти України. Але рівно за два тижні українські медіа рясніють новиною: виявляється, у Кремлі вже шукають стратегії, як пояснити народу «можливі перемовини про мир з Україною». Звісно, це складно пояснити «патриотической общественности» та «партії війни». Але пошуки такої стратегії підтвердили цілих «три джерела у кремлі». Все це іде в український медіа-простір. У момент, коли битва за Київ складається добре, але всім без «джерел у Кремлі» зрозуміло, що будуть битви за Південь і Схід, де ситуація гірша. І коли влада наполягає не розслаблятися. І саме в цей момент нам подають новини з ключовим повідомленням: так, у кремлі є партія війни. Але ж є і партія миру!
Найсмішніше те, що автор цього матеріалу Андрєй Пєрцев за кілька днів до війни розповідав, що вона неможлива. З посиланням на що? Правильно, на джерела в кремлі. Після початку війни він же публічно визнав, що група, яка й була його джерелами, фактично виявилася не настільки близькою до путіна, як вони самі вважали. Що є якась неназвана «ближча група», про мотивацію і наміри якої йому практично нічого не відомо. Пєрцев спілкувався з тими, з ким йому було комфортно спілкуватися і не хотів помічати того, що некомфортно. Ту саму помилку роками робив і автор цих рядків, який був переконаний, що війни не станеться, і намагався дізнаватись про стан справ у росії зі шпальт тих самих російських – хай навіть "опозиційних – ЗМІ.
У це дуже складно повірити, але можливо за два тижні після фотографій з Бучі ми не станемо прокидатись, щоб зрання дізнатись новини про стан справ у кремлі від російських ліберальних журналістів на українських ресурсах. Вони не потрібні просто тому, що не дають жодної інформації ані про кремль, ані про росію. Вони дають інформацію про уявний Лондон, населений "хорошими русскими". Хочете знати, що в кремлі – дивіться краще російську пропаганду: там принаймні вчасно розкажуть, кого «денацифікуватимуть» наступними.