Ясна річ, роль каталізатора відіграла торговельна війна, оголошена Росією Україні саме з метою відвернути підписання Угоди.
Заяви з Москви протягом серпня дедалі частіше спонукали вжити слово «істерика». Аргументи про те, що російська митниця гальмує ешелони з українськими щебенем та металопрокатом, аби «потренуватись» перекривати майбутню контрабанду з ЄС, не витримували жодної критики. Врешті-решт дійшло до прямих погроз: мовляв, після підписання Угоди Україна взагалі перестане для Росії бути суб’єктом переговорів.
Читайте про це: Митний союз напав не на тих
Проте офіційний Київ довго мовчав. Лише через місяць після відкриття «митного фронту» глави урядів двох держав обговорили питання телефоном. За підсумками розмови прес-служба українського Кабміну повідомила, що Микола Азаров та Дмітрій Медвєдєв… не бачать ніякої торгівельної війни і навіть не припускають її можливості.
У тому ж дусі українські урядовці висловлювались і надалі: все гаразд, процес іде, сформовано переговорні групи. При цьому Київ не вдається до таких очевидних засобів захисту своїх інтересів, як апеляція до норм Світової організації торгівлі.
Натомість усі, від Азарова до спікера Володимира Рибака, мов мантру повторюють слова про важливість «дружби з Росією», котрій ніяк не має завадити підписання Угоди про асоціацію з ЄС. У ситуації, коли РФ неодноразово і гранично ясно дала зрозуміти, що не бажає сприйняти це рішення, така поведінка виглядає, м’яко кажучи, дивною.
За однією з поширених версій, українська влада розгублена, уявлення не має, що сказати, і вже тим паче – що робити. За другою, режим сподівається, що економічний тиск Росії не встигне завдати надто великих збитків до підписання Угоди в листопаді. А після того Москві вже не буде сенсу «махати кулаками». Зрештою, збитки ж несуть і російські підприємства.
Певні повідомлення дозволяють припустити, що коли Москва й мала надію за допомогою торгової війни натиснути на Януковича руками олігархів, то принаймні поки що ці надії не справдилися. Не далі ніж 1 вересня ніхто інший як Рінат Ахметов заявив: «Ми з цього (суперечок із Росією – Ред.) повинні винести досвід, подивитися на себе: що ми зробили правильно, що – неправильно… Щоб у майбутньому від цього ми ставали тільки сильнішими, щоб ми від цього не залежали».
Зверніть увагу на останні слова. Це каже людина, чий «Метінвест» постраждав від дій російської митниці одним із перших.
Ще більше поживи для роздумів дало несподіване телеінтерв’ю Віктора Януковича кільком телеканалам, терміново запущене в ефір наприкінці минулого тижня. Важко було не помітити, що гарант всіляко демонстрував не тільки впевненість у власних силах, а навіть якусь поблажливість щодо актуальної теми російсько-українських відносин.
Зокрема, він розповів, що особисто російський президент Владімір Путін в телефонній розмові повідомив йому, Януковичу, що вважає дії російської митниці «дивними». Путін нібито навіть пообіцяв викликати «на килим» відповідальних за це осіб. Тим самим Янукович виставив дурнями всіх, хто наполягає на необхідності для України відмовитись від Асоціації з ЄС під російським тиском – починаючи з радника самого Путіна Сєргєя Глазьєва.
Головний меседж тут, треба думати, адресувався внутрішній «фронді», від «Українського вибору» Віктора Медведчука до нестійких елементів всередині Партії регіонів (на кшталт Олега Царьова). Плюс, звичайно ж, власним виборцям. Саме на останніх вочевидь спрямовані й ритуальні заклинання влади про те, що Київ робить усе, аби не посваритися з Москвою (за цілковитої мовчанки про те, що Москва робить усе, аби посваритися з Києвом).
Водночас у своєму розлогому телеінтерв’ю Янукович, можливо, озвучив не тільки «меседжі», а й власне плани.
Чимало спостерігачів сприйняли як найважливішу заяву президента про те, що в Євросоюз або Митний союз Україна вступить лише за наслідками референдуму. Але були озвучені й важливіші речі.
Зокрема, Янукович пояснив, яким чином сподівається створити зону вільної торгівлі одночасно з Європою та Митним союзом. На початку 2015 року, нагадав він, наші східні сусіди збираються затвердити новий статут Євразійського економічного співтовариства. «Там передбачений статус партнера», – пояснив Янукович. На його думку, саме таким партнером і може бути для МС Україна.
«Це передбачає, що Україна буде готова приєднатися до деяких положень Євразійського, Митного союзу, якi не суперечать правилам Свiтової органiзацiї торгiвлi», – уточнив президент.
В цьому пасажі можна прочитати вже не тільки (само)заспокоювання. А й віру в те, що МС (читай – Росія) «нікуди не подінеться» від торговельних зв’язків з Україною, принаймні, в середньостроковій перспективі. Так само, як Європа «нікуди не подінеться» від Асоціації попри вибіркове правосуддя та інші «недоліки» України.
Тим паче, що Київ усе ще має чим торгуватися – нехай не в плані економіки, але в політичному сенсі. Саме для цього і може згодитися згаданий Януковичем референдум. Насправді його слова про всенародний вибір зовнішньополітичного шляху зовсім не варто розуміти так, що цей шлях уже обрано, і влада готує його легітимізацію. Янукович – не з тих, хто готовий був би провести референдум із непередбачуваними результатами (інакше кажучи, дійсно довірити вибір народу). А наразі ці результати не передбачиш.
Проте в майбутньому референдум, точніше, спроби його провести, можуть стати елементом торгу хоч із Росією, хоч із Заходом. Як відомо, чинний закон про референдум виписаний так, що його організація, від реєстрації ініціативних груп до встановлення результатів, перебуватимуть під щільним контролем президентської адміністрації.
Проросійські сили давно готуються до проведення референдуму про вступ до Митного союзу. Раніше лідер компартії Петро Симоненко наголошував, що на такий референдум виноситиметься лише це питання, тоді як питання про вступ до ЄС їх не цікавить. І сьогодні, за формацією Тиждень.ua, ті ж комуністи та низка інших сил вже проводять тренінги для майбутніх «ініціативних груп» на Півдні та Сході країни.
Але і остаточний дозвіл на референдум, і питання, що будуть на нього винесені, залежать від влади. Котрій ніщо не заважає, скажімо, паралельно запустити «народну» ініціативу щодо референдуму про ЄС і об’єднати питання, або взагалі кардинально змінити суть питань. Відповідні «навчання» влада вже давно провела.
Читайте також: За антинародною ініціативою
Кінцева імплементація рішень так само залежатиме від президента та парламентської більшості, котру Янукович має намір контролювати доти, доки лишається на нинішній посаді. Що робитимуть і Брюссель, і Москва, якщо в Україні зайде мова про референдум щодо, скажімо, приєднання до Митного союзу за малозрозумілою формулою Януковича «3+1»? Тут виникає ціле віяло можливостей, і суто теоретично це дає українській владі простір для маневру.
До того ж – хоча це й дещо інша історія – під такий референдум можна «підверстати» питання про зміну системи влади. Скажімо, про те ж скорочення повноважень парламенту, давно омріяне Банковою.
Звичайно, все це – справа майбутнього, котре може серйозно скорегувати наміри Януковича та його радників. Але уже й зараз той факт, що Угода про асоціацію з ЄС стала головним питанням політичного порядку денного, додав владі балів усередині країни. Адже, виставляючи себе головним рушієм зближення з Європою, Янукович перебирає можливість формувати цей порядок, лишаючи опозиційним партіям (котрі не можуть заперечити подібний курс) «плентатись у хвості подій».