15 квітня 2023 року у Німеччині відключили від мережі три останні атомні електростанції: «Ізар-2» у Баварії, «Неккарвестгайм-2» у землі Баден-Вюртемберґ та «Емсланд» у Нижній Саксонії. За дивним збігом обставин, це сталося майже одночасно із відкриттям найбільшого європейського реактора у Фінляндії – відтепер 30% усієї виробленої у цій країні електроенергії вироблятиме АЕС в Олкілуото. Так що дискусії про майбутнє «мирного атому» у Європі спалахнули з новою силою.
Остаточно відмовитися від ядерної енергетики у ФРН вирішили ще за часів Анґели Меркель, на хвилі алармізму через аварію на АЕС у префектурі Фукусіма у Японії в 2011 році. Німеччина мала завершити процес енергетичної «денуклеаризації» до кінця 2022 року, проте через повномасштабне російське вторгнення і спричинені санкціями енергетичні труднощі керівна коаліція погодилася відтермінувати зупинку трьох останніх робочих АЕС. Йшлося про незначний термін у три місяці, хоча чимало активістів закликали подовжити цей період на значно довший час, адже йдеться про порівняно чисте джерело енергії.
Читайте також: Енергетика ЄС: важкий тест на єдність
Коли 15 квітня Greenpeace святкував коло Бранденбурзьких воріт закриття останніх АЕС, громадська організація Nuklearia закликала до протилежного: «Ми бачимо атомну енергетику як кращий спосіб одночасно забезпечити наше процвітання і захистити природу та клімат». «Здається ірраціональним закривати АЕС, які безпечно працювали десятиліттями та допомагали стримувати викиди CO₂», – висловився колишній голова департаменту міжнародного співробітництва в ядерних дослідженнях Європейської спільноти з атомної енергії (Євратому) Алехандро Суріта на шпальтах іспанської газети EL PAIS.
Налякані Чорнобилем і Фукусімою
Втім, ця «ірраціональність» має свої глибокі корені у німецькому суспільстві. Німецьку атомну програму було започатковано наприкінці 1950-х, а перші АЕС введено в дію вже десять років по тому. Дискусії про те, що робити із ядерними відходами, почалися може одразу, ще у 1950-х, але перший справді масовий протест проти будівництва АЕС відбувся у 1975-му році у Вилі (земля Баден-Вюртемберґ). Тоді 28 тисяч активістів зайняли територію, де планували збудувати АЕС і намагалися завадити цьому.
Протест у Вилі
Тоді ж, у 1970-х у Німеччині зародився протестний рух, який виступав проти будівництва атомних електростанцій. Згодом, частково внаслідок цих протестів, зародилася німецька партія Зелених. Тож не дивно, що навіть для теперішніх її представників, котрі багато в чому відійшли від радикалізму своїх попередників, було настільки важливо позбутись «мирного атому».
Джерело: www.nzz.ch
Каталізатором антиядерного руху стала аварія на американській АЕС Три-Майл-Айленд у 1979-му році, яка до Чорнобиля вважалася найбільшою катастрофою на атомній електростанції. Тоді на вулиці Ганновера та Бонна вийшло понад 200 тисяч осіб. Вже за рік дослідницька комісія Бундестагу пропонувала «зміни в енергетичній політиці у напрямку руху геть від атомної енергетики».
Водночас у 1970-х на Заході тривали дискусії щодо енергоефективного та енергонезалежного майбутнього. Їх спровокувала криза в енергетиці. Внаслідок того, що західні країни підтримали Ізраїль у IV Арабо-ізраїльській війні 1973 року, ціни на нафту для них різко зросли, а обсяги поставок впали до мінімальних. Тож «неділі без авто» німці можуть памʼятати і досі.
Неділя без авто, але на конях у Баварії. Джерело: Roedel / KEYSTONE
Тому попри протести, у 1970-х уряд ФРН все ж вирішив фокусуватися на розширенні виробництва атомної енергії, аби більше не стикатися із настільки сильними енергетичними кризами. У той же час «зелений» рух в країні ставав все більш активним. Поворотним моментом стала аварія на Чорнобильській АЕС: з того часу німецькі «Зелені» набували все більшого впливу вже як партія, а не лише протестний екологічний рух, а їхня позиція стосовно «мирного атому» стала ще більш безкомпромісною.
У 1998-му році вперше в німецькій історії до влади приходить коаліція СДПН та «Зелених», котра обіцяла «екологічну модернізацію». В рамках політики «червоно-зеленої» коаліції у 2000 році й з’явилися перші законодавчі акти, що закріплювали перехід Німеччини до енергетики із відновлюваних джерел, а також поступову відмову від «мирного атому», на який тоді припадало 35% усієї німецької енергетики. Вважалося, що ФРН повністю відмовиться від використання АЕС упродовж наступних 30-років.
Читайте також: Die Welt: Ілюзія глобального енергетичного переходу
Проте зі зміною урядової коаліції у 2009-му, на чолі котрої опинилася фізикиня Анґела Меркель, видавалося, що жорстка політика стосовно відмови від «мирного атома» дещо пом’якшилася. Канцлерка вважала, що атомна енергетика має залишатися, аби підтримувати непростий перехід до енергетики з відновлюваних джерел. Її позицію повністю змінила аварія на Фукусімі, спровокована цунамі та землетрусом. «Ми можемо стати першою промисловою країною, яка відмовиться від атомної енергетики, — заявила Меркель у своїй промові перед Бундестаґом у червні 2011 року. – Це геркулесове завдання. Ми всі разом маємо працювати над цим проєктом, щоб поєднати майбутню етичну відповідальність з економічним успіхом». Саме тоді було визначено, що 2022 рік стане останнім в історії німецької атомної енергетики.
Наслідки не забарилися: упродовж наступних 11 років Німеччина ставала все більш залежною від російського газу, а Москва все більш активно декларувала агресивні наміри стосовно сусідніх країн. Це стало одним з чинників, котрі надихнули Росію на напад на Україну – спочатку у 2014-му, а потім у 2022 році.
«Атомний» розкол у ЄС
Російський напад на Україну 24 лютого 2022 року поставив Берлін перед очевидним – проте аж ніяк не несподіваним – енергетичним викликом: потрібно було радикально і швидко скоротити залежність від енергоносіїв з РФ та шукати нові джерела постачання. Тимчасом до кінця 2022 року ФРН мала повністю зупинити роботу своїх останніх АЕС, котрі все ще забезпечували 6% усієї німецької електрики. Тож у вересні 2022 року було прийнято рішення, що закриття трьох останніх АЕС відкладуть ще на три місяці.
Коли цей період добігав кінця, стали лунати заклики не поспішати з відключенням. Уряд їх проігнорував, хоча третину (!) німецької електрики й досі виробляють електростанції, що працюють на вугіллі. Вони значно більше забруднюють довкілля, і уряд обіцяє закрити їх до 2038 року. Більш радикальні німецькі екоактивісти вимагають від уряду зробити це швидше, не зважаючи на ймовірні проблеми із енергопостачанням. Ці часто дуже молоді люди вдаються до контраверсійних акцій на межі із хуліганством, аби привернути увагу до проблем із кліматом. Так, сьогодні, 24 квітня, активісти групи «Останнє покоління» заблокували рух у близько 30 місцях у Берліні. Вони хотіли, щоб Берлін «зупинився» – це, на їхню думку, допоможе призупинити й кліматичні зміни.
Джерело: Letzte Generation
Закриття трьох останніх німецьких АЕС спровокувало й широке обговорення використання атомної енергетики в Європі загалом. За даними Євростату, трохи більше чверті європейської енергетики виробляють АЕС в 13 країнах Євросоюзу. Найбільша частка «мирного атому» у енерговиробництві Франції — понад 70%, а у Словаччині –понад 50%. З огляду на це наразі сформувалися два блоки країн. Перший очолює ФРН за активної підтримки Іспанії та Австрії – ці країни виступають за якнайшвидший перехід від атомної енергетики до інших джерел. Другий очолює Франція, за участі Болгарії, Хорватії, Чехії, Фінляндії, Угорщини та Нідерландів, Польщі, Румунії, Словаччини та Словенії. Наприкінці лютого 2023 року ці 11 країн навіть задекларували спільне бажання розвивати атомну енергетику. В цих та деяких інших країнах Європи, як от у Швеції, російська агресія спровокувала новий виток бажання розширювати галузь. В січні премʼєр-міністр Швеції Ульф Крістерссон оголосив, що його країна готує необхідне законодавство, яке дозволить будівництво додаткових реакторів в країні (наразі працює шість). Франція планує до 2035 року побудувати щонайменше ще шість нових реакторів.
Читайте також: Die Welt: Дивний атомний комплекс німців
Та й самій Німеччині закриття АЕС сприйняли зовсім не однозначно. Наприклад, баварський премʼєр-міністр Маркус Зьодер, який 11 років тому погрожував піти у відставку з посади міністра навколишнього середовища Баварії, якщо АЕС у його землі закриють пізніше 2022 року, нині вимагає протилежного. Напередодні закриття АЕС «Ізар-2» Зьодер подав запит із проханням про те, щоб станція продовжила працювати, але в Берліні йому відмовили. Тож епоха атомної енергетики в Німеччині остаточно минула. Хоча уникнути наслідків відмови від «мирного атому» країні не вдасться – на відміну від політики, економіка та фізика залишають значно менше простору для маневру.