Ніколи не чув, щоб в Англії говорили про «братські народи»: англійців, шотландців, валійців та ірландців. І у Франції, Іспанії, Італії не говорять про «братські романські народи». Кров сусідську пролити – будь ласка: англійці – ірландську і взаємно, французи – іспанську і взаємно, а ось у брати ніхто не напрошується. Здається, тільки у слов’ян, та й не у всіх, не виходять із моди міжнаціональні метафори «брат», «братський», «братушки». Ніби й риторика, але не зовсім. Одна справа, коли телекоментатори ллють сльози за блудним українським братом, а інша – коли російський прем’єр-міністр бажає «братському народу України добробуту й процвітання». Здається, такі близькі слова «братовбивця», «братогубець», «братоненависник», «брат на брата – гірше за супостата» не кидають тіні на публіцистичне «братство». Чомусь молодший брат не схильний родичатися. А ось старший знай усе про любов горланить, за грудки хватає, в обіймах душить, смачно чмокає.
Строго кажучи, ораторствувати треба б не про народи-брати, а про народи-племінники, якщо вже танцюємо від «плем’я». Танець цей екзотичний. Так, плем’я – найвища форма соціальної організації суспільства, але суспільства доісторичного. Бурхливо ця форма розвивалася в період неоліту, в новий кам’яний вік – п’ять–десять тисяч років тому. Епоху неоліту прийнято вважати доісторичною, оскільки від неї не залишилося письмових свідчень. Головною дійовою особою неоліту була «доісторична людина», тобто людина, яка не підозрювала про властивості часу й історії, її хід, її хитромудрість і драматизм. Час стер у порошок кам’яний вік, але доісторична людина вижила. Це вона тепер тільки що й ричить із телеекрана та трибуни. Палеонтологи й антропологи нею не натішаться. А сучасна нормальна людина розводить руками: «Любі братці, як би з вами розв’язатися!»