У кожного населеного пункту своя історія звільнень – як в часи Другої світової війни, так і в часи війни теперішньої. Десь точилися криваві бої з авіаційними ударами, а десь повернення законної влади відбулося майже формально. Традиційне тяжіння місцевої влади до формалізування будь-яких урочистостей з кожним роком робить ці святкові дні все більш схожими. Тимчасом святкування звільнення від фашистів по наш бік лінії фронту все більш суттєво відрізняється від урочистостей, котрі відбуваються у “народних республіках”.
У перші роки дати вигнання російського агресора відзначали хіба що патріотичні активісти та волонтери, організовуючи ходи, автопробіги, фотовиставки та концерти, відкриваючи пам’ятні знаки. Зараз залишилися кілька таких народних ініціатив, деякі переросли у фестивалі та з’їзди. Але вже кілька років місцева та обласна влада відпрацьовує й офіційні протоколи урочистостей з нагоди річниць гарячого літа 2014 року. В ці дні у різних містах Донбасу почали проводити нагородження та мітинги, покладання квітів офіційними делегаціями та інколи — патріотичні заходи або концерти. Це виглядає як така собі репетиція святкування Дня Незалежності, але з місцевим колоритом та згадками про війну.
Читайте також: Непокора забуттю
Так, 5 липня день свого звільнення відзначав найбільш постраждалий від окупації російських найманців Слов’янськ. Цьогоріч там пройшов урочистий мітинг біля міської ради, відбулося покладання квітів до пам’ятних знаків та могил українських воїнів. А на площі Соборній можна було подивитися історичну інсталяцію “Війна очима “Чорного тюльпану”, святковий концерт оркестру ВЧ 3035 НГУ та виставку військової техніки. А минулого літа шосту річницю звільнення Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки святкували майже на державному рівні: в урочистостях біля Меморіального комплексу загиблим учасникам АТО на горі Карачун взяли участь вищі військові чини, делегації Польщі, Латвії, Естонії, Словаччини, чотири українські міністри на чолі з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. У деяких містах святкові програми виглядають коротшими та формальними, подекуди чиновники навіть не можуть придумати, куди само треба покласти обов’язкові церемоніальні квіти. Але є приклади, коли введення військово-цивільної адміністрації допомогло не просто змінити формат святкування, а взагалі зробило його можливим. У Торецьку, який став останнім містом, котре встигли звільнити перед масштабним російським вторгненням під Іловайськом, в першу річницю місцева влада на чолі з мером Володимиром Слєпцовим, потім засудженим за сепаратизм, не тільки не організувала урочистостей, а й заважала проведенню пам’ятних заходів. Зараз же святкування відбуваються з чітко визначеною тематикою та залученням громади до співпраці з військовими.
Урочистості на честь звільнення Донеччини від фашистських окупантів мають набагато довші традиції, які з роками через поступове зменшення кількості живих ветеранів скорочуються до заходів за участі школярів та покладання квітів до монументів, яких вдосталь в кожному населеному пункті. На щастя, під час цих урочистостей зазвичай не відбувається провокації, які часто влаштовують проросійськи налаштовані громадяни 9 травня, синхронізуючись з “народом Росії”. І, звісно, їх не можна порівняти за масштабами та тональністю святкувань, які влаштовують на окупованій території. Наприклад, в ці дні біля меморіального комплексу “Савур-Могила” відбувається з’їзд “Захисників Росії”, куди, за словами організаторів, з’їхалися “ветерани Великої Вітчизняної, радянської війни в Афганістані, Чеченської війни, Грузино-абхазської війни, військового конфлікту в Придністров’ї, Південній Осетії та війни на Донбасі”. Навряд чи серед цих “захисників”, які воювали по всьому світу, багато справжніх ветеранів Другої світової, тому взагалі незрозуміло, що має символізувати зібрання цих найманців в річницю звільнення регіону від фашистів.
Читайте також: Передвиборча депресія
Попри те, що місцева влада на вільній території Донеччини вчиться тримати баланс у справі святкування обох подій та, на відміну від територій окупованих, не роздмухує тему “побєдобєсія”, більш масовими та масштабними в регіоні залишаються саме вересневі святкування. Бо у більшості населених пунктів саме до дат звільнення від фашистів прив’язаний День міста, який, як День шахтаря, машинобудівника чи металурга, на Донбасі звикли відзначати “по-багатому”, витрачаючи мільйони бюджетних коштів та змагаючись за “найкрутішу” зірку естради. Цьогоріч в деяких містах вирішили навіть тимчасово скасувати заборону на салюти та феєрверки, і попри погіршення епідеміологічних показників заплановані кулінарні рекорди та масові ярмарки. В рамках святкувань обов’язково проходять масштабні заходи, присвячені визволителям минулого сторіччя, котрі через віддаленість самих подій самі вже не заважають веселощам. Але у святоковому контексті майже ніколи не згадуються ті, завдяки кому на цих площах зараз не біснуються якісь “ветерани першої чеченської”, обіцяючи “повторить”.