«Досвідченою та вмілою рукою»

Суспільство
3 Жовтня 2015, 19:07

Хто він — Олександр Поль? Із цього запитання розпочав свій короткий нарис про нашого співвітчизника — археолога й крає­­знавця його перший біограф Вертоградов. І тут-таки зауважив: «…по отцу […] былъ нѣмецъ, по матери — малороссъ», підкресливши, що дід Поля Іван Іванович, шведський підданий родом з острова Езель, перейшов на службу до Росії і брав участь у війні з Туреччиною 1787−1791 років.

Батько Олександра Поля (1832−1890) Микола Іванович служив під час російсько-французької вій­ни 1812 року в єгерському полку, воював у Німеччині та Франції, а після відставки вів життя добропорядного поміщика Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Про матір сказано, що вона походила з відомого місцевого роду Полетик і доводилась онукою наказному гетьманові Павлу Полуботку.

Дмитро Яворницький у тексті некролога Олександрові Полю та в біографічній довідці про нього для «Истории города Екатеринослава» писав, що, «находясь по женской линии в родстве с украинской фамилией. Полуботков и часто слыша рассказы о давних временах и славных подвигах запорожских «лыцарей», А. Н. Поль с юных лет полюбил Запорожье и его старину», а з дитинства — «свои родные степи, свой народ, которому в зрелом возрасте отдал все силы своей души».

Університетську освіту Олександр Поль здобув у Дерпті (нині Тарту, Естонія). Відразу після навчання повернувся до батьківського маєтку й заглибився у вивчення історії та археології свого краю. Регулярні екскурсії, які він організовував для обстеження могил, городищ та урвищ Катеринославщини, зрештою привели його до Дубової балки на правому березі річки Саксагань. Окрім доісторичних пам’яток Полеві поталанило знайти поклади залізної руди, що було ще одним його значущим відкриттям. І трапилося це, варто сказати, невипадково. Тут, очевидно, стали в пригоді розвідки Олександра Миколайовича з історії: він ретельно вивчав записки місцевого професора Василя Ліванова, котрий першим відкрив поклади мармуру, порфиру та залізних руд в околицях села Кривий Ріг і повідомив про це Ґріґорієві Потьомкіну. Одначе весь той час копалини залишались у надрах.

Читайте також :Українська стихія степового краю

Для перевірки своїх припущень Олександр Поль поїхав до німецького містечка Фрайберга до професора мінералогії Штріпельмана, який підтвердив високу якість руди, знайденої в тій місцевості, що відома нам нині під назвою Кривбас.

Після повернення Поль узяв у оренду на 99 років рудні поклади, розпочавши тривалу й виснажливу боротьбу з імперською бюрократією за право їх розробляти. На це йому довелося витратити понад 15 років свого життя, протягом яких він домігся створення в Парижі Акціонерного товариства залізних руд Кривого Рогу, розпочав клопотання про будівництво залізниці, яка сполучила б Криворізький залізорудний басейн із Донецьким кам’яновугільним, що його вже активно освоював Джон Юз.

колекція  ПОЛЯ складалася з археологічних пам’яток кам’яного, бронзового та раннього залізного віку, було там чимало скіфських старожитностей та виробів доби розквіту давньогрецької культури

У 1881 році Поль отримав дозвіл на будівництво залізничного мосту через Дніпро, що дало змогу не лише зв’язати два промислові райони між собою, а й відкрити їм вихід до чорноморських портів через Миколаїв. Із побудовою залізниці Катеринослав, який мав тоді репутацію затурканого, абсолютно безперспективного містечка, за кілька десятиліть перетворився на потужний торгово-промисловий центр.
Поль був не лише батьком промисловості Придніпров’я, а ще й активним громадським дія­чем: опікувався благоустроєм селян у Верхньо­дніпровському повіті, служив мировим суддею, входив до губернської училищної ради. За свою діяльність «катеринославський Колумб», як його називали, став почесним громадянином міста, його портрет повісили в тамтешній думі.
Одначе за всієї своєї зайнятості Олександр Миколайович не полишав улюблених занять історією та археологією. Колекцію мінералів подарував місцевому реальному училищу, а решту своїх зібрань не переставав упорядковувати й фахово досліджувати. Збірка складалася з археологічних пам’яток кам’яного, бронзового та раннього залізного віку, було там чимало скіфських старожитностей та виробів доби розквіту давньогрецької культури, окремо формувалися групи скляних та керамічних артефактів, зброї, нумізматичних знахідок, картографічних джерел (рукописні мапи, плани, атласи), архівних документів і, звичайно ж, запорозький відділ, який постав завдяки пам’яті про власний родовід. За професійний підхід до справи збирання колекції, регулярні публікації та виступи на археологічних з’їздах Олександр Поль був обраний дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей.

На жаль, незадовго до передчасної смерті, потребуючи грошей, Поль мусив виставити на продаж власну колекцію, яку збирав понад 13 років і оцінив у 200 руб. золотом. Із такою пропозицією він звертався до музеїв Росії та Англії. На наше щастя, перші не мали грошей, а другі, хоч і запропонували купити її за $200 тис. (без запорозького відділу 281 предмет), не дочекалися відповіді власника, бо 1890 року він пішов із життя.

По смерті Олександра Поля губернське земство вирішило спорудити музей його імені, а у Кривому Розі відкрити пам’ятник. 6 травня 1902‑го в Катеринославі було створено Обласний музей імені О. М. Поля з археологічним, історичним, природничим та етнографічним відділами, і першим його директором став Дмитро Яворницький. Керівництво Криворізьких рудників установило бронзове погруддя роботи скульптора Бориса Едуардса на штучному насипі з написом на п’єдесталі: «Полезной дѣятельности А. Н. Поля въ Кр. Рогѣ 1870−90 от акціонернаго О-ва Криворожскихъ желѣзныхъ рудъ».

Читайте також :Ерік Єкабсон: «Усі народи Центрально-Східної Європи перебувають на політичних роздоріжжях»

11 травня 1912 року за сприяння Яворницького дружина Поля Ольга Семенівна, спадкоємиця колекції, склала дарчу на передання 2060 предметів, які стали основою обласного музею і донині є гордістю Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.
Після передачі колекції Олександра Поля місту, відродженню якого він присвятив усе своє життя, минуло вже 125 років. За цей час ім’я дослідника Придніпров’я стараннями радянської влади встигло не лише стертися з пам’яті невдячних нащадків і топоніміки самого міста (адже була колись вулиця його імені), а й щасливо повернутися завдяки зусиллям небайдужих краєзнавців. Замість украденого з криворізьких рудників бронзового бюста Олександра Поля у 1996 році з’явився новий пам’ятник у центрі міста. Для надання портретної схожості погруддю, яке відлили в одному із цехів заводу Криворіжсталь під керівництвом Миколи Рєпникова, скульптор Олександр Васякін скористався прижиттєвими зображеннями «катеринославського Колумба» та замальовками старого пам’ятника. Повернулися до ідеї вшанування пам’яті Олександра Поля й у Дніпропетровську. Там, незважаючи на рішення міської думи початку ХХ століття, встановити монумент не вдалося. Однак у 2010 році пам’ятник таки прикрасив вулицю неподалік будинку-музею. Аж тепер нарешті настала історична справедливість: колишній власник унікальної колекції, втілений у бронзі, повернувся до свого рідного міста й зупинився неподалік музейних стін. На запитання, чи існує феномен колекції Поля, очевидно, маємо відповісти «так». Створюючи робочі місця, розбудовуючи місто, розвиваючи його зв’язки з іншими куточками регіону, опікуючись добробутом, миром та спокоєм мешканців, дбаючи про освіту молодого покоління, Олександр Поль подбав іще й про духовний зв’язок між поколіннями цих людей, залишивши їм у спадок музей історії їхнього краю.