На жаль, в Україні зараз є певний дефіцит демократії, що дедалі зростає. Це схоже на снігову лавину, яка стає такою непередбачуваною і небезпечною, що ваша держава просто зникає зі свідомості Європи. Там і раніше дуже мало знали про вас, а тепер майже не цікавляться. Проте я не просто маю оптимізм щодо України, а наголошую на ньому. Бо коли працював тут, то побачив багато надзвичайно розумних і талановитих людей, які хочуть і можуть змінити свою країну.
Читайте також: Громадянське суспільство та його вороги
Я переконаний, що демократичні зміни в ній здійснюватимуть не політичні еліти, які показали, що вони непридатні та неспроможні, а саме громадянське суспільство. У вас немає зараз таких партій, які функціонували б на основі проекту перетворення України на демократичну державу. Маю на увазі не тільки команду, яка зараз править, а всіх, хто здобув владу за роки незалежності. І представники молодого партійного покоління також поводяться, як уся ваша політична еліта, тож не думаю, що в них з’явиться можливість змінитися.
Зміни можливі тільки через розвиток громадянського суспільства. Це складно, та не безнадійно. А по-справжньому ви станете ним тільки тоді, коли у свідомості кожного індивідуума визріє думка, що держава – це не Банкова, не Грушевського, це ви всі разом. Треба знайти мужність приймати сміливі рішення, і я вважаю, що врешті-решт так і буде в Україні. Люди вже не хочуть жити так, як раніше. Я знаю, що у вас багато громадянської активності, коли люди почуваються відповідальними за те, що відбувається в країні. Та громадянського суспільства ще не існує, бо основа для цього – взаєморозуміння і взаємодія всіх структур та проектів.
Молодь України має формуватися як майбутнє держави і розробляти програми її перетворення, опікуватися такими аспектами громадянського життя, які тут майже не функціонують. Наприклад, проблемами екології, освіти, охорони здоров’я, поширення ВІЛ/СНІДу тощо. В Україні є багато мужніх людей. Проте кожен працює у своєму вузькому колі, за межами якого його вже ніхто не знає. Потрібно з цих невеличких острівців зробити щось на кшталт об’єднаного руху. Коли я був послом в Україні, ми два роки поспіль разом із Фондом Фрідріха Еберта організовували контакти та зустрічі німецьких та українських активістів громадянського суспільства. Тоді з’ясувалося, що в Україні понад 500 спільнот, які хочуть досягти того самого, чого вже досягнуто у ФРН. Тож, попри всі труднощі, які є у вашій країні, я залишаюся оптимістом щодо неї.
Також із величезним пієтетом ставлюся до молодого покоління Німеччини. Наші громадянські рухи – це продукт повстання молодої генерації проти старшої. У них немає досвіду, але вони дуже відверто вступають у відносини з демократичними засадами. Важливо, що з цих рухів вийшли носії нашої демократичної політичної системи та суспільної культури. Вважаю, що у вас також це можливо. Треба об’єднуватися, контактувати з людьми, у яких думки і цілі такі самі, як у вас.
Читайте також: В активному стані дії та слова
Так було в Німеччині. Приміром, «зелені» утворилися з людей, які переймалися екологією. Нині це серйозна партія, яка опікується багатьма питаннями суспільства. Вони часом дуже відрізняються від наших старих партій, таких як Християнсько-демократичний союз чи Соціал-демократична партія Німеччини. А зараз, між іншим, з’явилися і «пірати», які на останніх місцевих виборах здобули досить великий відсоток. Це молоді люди, які виступають за абсолютну прозорість кожного політичного рішення. Вони вийшли з народу, з громадянського руху.
Система, яку ми називаємо демократією і яка існує в Німеччині, забезпечує ухвалення рішень щодо того, яке суспільство ми хочемо будувати і хто має нами керувати. Ті, кого ми обираємо, мусять виконувати саме те, чого від них очікуємо, працювати, втілюючи в життя наші бажання і сподівання. Ми хочемо, щоб вони реалізовували все, що піде на користь народу, на користь державі, а згодом ішли у відставку. Тут, звичайно, є певна проблема. І в Німеччині, і в усіх демократичних країнах посадовці вельми неохоче залишають свої крісла, забуваючи, що посіли їх лише на певний час. Владу потрібно обов’язково контролювати, бо її представники мають певну особливість: перестають робити те, що обіцяли. Той, кого контролюють, не може водночас бути контролером, тому в парламенті необхідна опозиція. А ще цим має займатися громадянське суспільство. Виборці не тільки висловлюють свою волю політикам, а мають дуже багато додаткових функцій у демократичній системі. Бути на місці й казати: пане президенте, чи пане канцлере, чи парламентарії, те, що ви робите, не відповідає нашим бажанням, звільніть місце іншим. Це і є верховенство принципів громадянського суспільства.
Треба об’єднуватися в мережі громадянського суспільства. Це може тривати довго, але воно варте того. Громадські об’єднання з часом стають партіями громадянського суспільства. Така партія виникає не тому, що хтось один цього захотів. Це результат процесу, вони постають із рухів. Погляньте на історію європейських партій. Вони створювалися знизу вгору. Тоді, коли об’єднується група людей за переконаннями – ми хочемо і знаємо, як цього домогтися. Упевнений, що саме так творитиметься і майбутнє України.
Читайте також: Люди дії