Іноді документи є важливішими за людей. Людина без документа практично ні до чого не має доступу та в усіх державах дістає ярлик «нелегала». З цього приводу варто згадати одну з найкращих цитат Елі Візеля — відомого письменника, журналіста та правозахисника, що пережив Голокост й отримав Нобелівську премію миру 1986 року: «Жодна людина не є нелегалом. Це суперечність термінів. Люди можуть бути гарними або гарнішими, товстими або худими, мати рацію або помилятися, але ніхто не заслуговує того, щоб його називали нелегалом. Як може людина бути нелегальною?». Протягом тривалого часу ці слова мали сенс для Індії, де кілька десятиліть можна було пересуватися. А термін «нелегальний мігрант», що вільно використовувався в Європі, ніколи не вживався в Індії. Та все змінилося.
Безпрецедентні рішення, ухвалені хиткою монобільшістю на чолі з «Бхаратія джаната парті» (БДП) в обох палатах індійського парламенту, зумовили внесення змін до закону про громадянство. Вплив цих змін і зв’язок із впровадженням Національного реєстру громадян (НРГ) може призвести до масової втрати громадянства та дискримінації. Голова БДП і міністр внутрішніх справ Індії Аміт Шах під час виступу на великому мітингу 22 грудня 2019-го сказав, що процес створення НРГ буде здійснений на загальнонаціональній основі й «перед виборами 2024 року всі нелегальні мігранти будуть видворені».
Ці кроки й заяви спричинили масові протести в Індії та за кордоном. Протягом кількох останніх днів грудня 2019‑го від куль поліції загинуло 19 демонстрантів. Тоді як у світі серед міжнародних правозахисних інституцій прийнято вживати такі терміни, як «нерегулярні мігранти» або «особи без документів», вищі посадові особи в Індії й далі говорять про «очищення» країни від «інфільтратів», «нелегальних мігрантів» або навіть «термітів»!
Читайте також: «Моді-фікація 2.0»
Після здобуття незалежності Індія була державою, у якій майже не було документів. Їхнє впровадження відбувалося повільно й поступово, здебільшого з огляду на практичність, можливо, не завжди з найкращим рівнем ефективності. Такі документи, як продовольчі картки, атестати про закінчення школи, дипломи випускників вищих навчальних закладів, квитанції за комунальні послуги, використовувалися всередині країні як докази для посвідчення особи. Паспорти індійські громадяни отримували лише для виїзду за кордон. Згодом були запроваджені картка виборця і картка платника податків, а ще пізніше з’явилася картка персональної ідентифікації Aadhaar зі штрих-кодом.
До закону про громадянство Індії 1955 року вносилися зміни також у 1986-му, 1992-му, 2003-му, 2005-му та 2015‑му відповідно до потреб, що виникали. Громадянство в Індії ґрунтується на принципі jus sanguinis (право крові або походження), а не на jus soli (право землі). Отже, важливу роль відіграє врегулювання процесу набуття індійського громадянства іноземцями неіндійського походження через натуралізацію.
Навіщо потрібні були зміни до Закону?
Після здобуття незалежності у 1947 році Індія постійно мала притік мігрантів та біженців із сусідніх країн, переважно з Бангладеш. Багато хто з них перетинав кордон без жодних документів. Релігійна належність цих осіб різна — індуїсти, мусульмани, християни та буддисти. Згадані процеси особливо були помітні в штаті Ассам та Західна Бенгалія. Згідно із законом про громадянство нелегальні мігранти не можуть претендувати на індійське громадянство. Тож мігранти з Бангладеш, що опинилися в Індії без документів, не можуть стати її громадянами. Закон також виключає всіх, хто потрапив до країни з легальними документами, але прострочив свою візу.
Проект закону спрямований на внесення цих змін до закону про громадянство 1955-го й стосується правил отримання індійського громадянства через натуралізацію. У проекті йдеться про те, що індуїсти, сикхи, буддисти, джайністи, парси й християни з Афганістану, Бангладеш і Пакистану «не вважатимуться нелегальними мігрантами», навіть якщо потрапили до Індії незаконно до 31 грудня 2014 року включно. Таким чином, буде фундаментально змінено процес отримання індійського громадянства через натуралізацію, що дає змогу іноземцям ставати індійцями. Після ухвалення 11 грудня 2019-го змін до закону про громадянство зазначені вище спільноти зможуть подавати заявку на індійське громадянство, навіть якщо перетнули кордон без документів або прострочили свою візу. Зміни до закону про громадянство також скорочують час очікування натуралізації для цих обраних спільнот. Замість необхідності проживання в Індії 11 із 14 останніх років тепер достатньо шестирічного терміну проживання. Ба більше, будь-які судові тяжби проти таких осіб у зв’язку з нелегальною міграцією будуть припинені, якщо вони стануть громадянами Індії.
На перший погляд, зміни нібито відкривають шлях до громадянства мігрантам без документів, зменшують безгромадянство та дають людям більше прав. Однак головна проблема в тому, що в переліку визначених спільнот немає мусульман. Парламентарії з БДП заявили, що ці умови допоможуть жертвам релігійних переслідувань із сусідніх країн дістати доступ до індійського громадянства. Проте існують інші суперечності в законі, які ставлять цей аргумент під сумнів. Наприклад, М’янма, якій закидають переслідування мусульманської меншини рогінгья, не потрапила до переліку країн у законі, так само й Китай, де, як відомо, переслідують уйгурів. Обидві країни мають довгий кордон з Індією. Натомість у переліку є Афганістан, хоча його маленький відрізок кордону з Індією пролягає в окупованому Пакистаном Кашмірі. Ба більше, немає в переліку й Шрі-Ланки, попри те що тамтешні таміли (переважно індуїсти) пережили геноцид, скоєний державою Шрі-Ланка.
Тож спостерігачі пов’язують ці обґрунтування з політикою БДП, пріоритетом якої є наратив щодо переслідуваних індуїстських мігрантів із країн з переважно мусульманським населенням, і наголошують, що зміни будуть застосовані в межах виборчої політики в Індії. Окрім того, ці аргументи вписуються в ідеологію БДП, яка сприймає Індію як державу для індуїстів. Опозиція стверджує, що закон порушує ст. 14 Конституції про право на рівність (весь етос нашої демократії), і наполягає, що громадянство не може надаватися на підставі релігії у світській державі.
Створення Національного реєстру громадян
Щоб проаналізувати імовірність зазначеного вище, нам треба знати, як зміни до закону про громадянство пов’язані з НРГ і що він собою являє? НРГ — це реєстр усіх індійських громадян, створення якого було закріплене зміною 2003 року до закону про громадянство 1955-го. Процес створення НРГ у штаті Ассам тривав протягом 2015–2019 років, коли там при владі була БДП.
В Ассамі, прикордонному штаті зі своїми унікальними проблемами нелегальної міграції, НРГ був створений 1951-го на основі даних перепису 1951 року. Однак потім реєстр не підтримувався. У 1983-му парламент ухвалив закон про нелегальних мігрантів (постанова трибуналу), створивши окремий судовий процес для виявлення мігрантів без документів у штаті Ассам. 2005-го Верховний суд Індії визнав закон неконституційним, тоді її уряд погодився оновити НРГ Ассаму. Після невдалого процесу оновлення, що тривав понад 10 років, Верховний суд із 2013-го почав керувати й моніторити процес. Останній оновлений НРГ для штату Ассам, складений протягом 2015–2019 років, був опублікований 31 серпня 2019-го. Він містить 31 млн імен, тоді як населення штату становить 33 млн. Близько 1,9 млн осіб, що подали заявки, не потрапили до реєстру й дістали статус «мігрантів без документів». Хоч як дивно, багато хто з них індуїсти, а також люди, які ніколи не були мігрантами.
Зрештою, НРГ Ассаму позначився на політиці БДП. У відповідь, щоб пом’якшити ганебне становище, вона запропонувала зміни до закону про громадянство. Лідери партії стверджують, що індуїсти, які не потрапили до НРГ Ассаму, зможуть отримати громадянство відповідно до оновленого закону, хоча не зовсім зрозуміло як. Тим часом ті 1,9 млн простих і бідних людей, які не потрапили до НРГ, тримали в незручних умовах (бо центри затримання ще не побудували). Є випадки смертей і самогубств, на сьогодні загинуло до 27 осіб.
На тлі намірів влади Індії провести оновлення вседержавного НРГ є побоювання, що мусульмани будуть єдиними, хто може втратити громадянство в цьому процесі, якщо зміни до закону про громадянство створять механізм отримання громадянства немусульманами, що не потрапили до НРГ. Аміт Шах та інші провідні лідери БДП спеціально наголосили, що індуїстам не варто хвилюватися щодо НРГ.
Опозиція до закону розділилася на три основні табори. Більшість партій проти запровадження релігійних критеріїв для індійського громадянства, бо, мовляв, це завдасть істотної шкоди одному з фундаментальних принципів Індії — секуляризму. Крім того, у Північно-Східній Індії закон породжує побоювання щодо демографічних змін, адже місцеві політики очікують великого напливу людей із Бангладеш. Обіцяної допомоги індуїстським мігрантам не вийде, бо буде важко довести наявність релігійних переслідувань. Та і як зміни до Закону про громадянство допоможуть бенгальцям-індуїстам, що не потрапили до НРГ Ассаму (головна заява БДП), якщо два процеси суперечать одне одному? Кожен, хто подає заявку на НРГ, претендує на те, що він громадянин Індії, але зміни до Закону про громадянство 2019 року вимагають від заявників окремо доводити, що вони перетнули кордон із Бангладеш саме через релігійне переслідування.
Читайте також: Індія: тривкий консенсус
Тому зміни до закону про громадянство, що обговорювалися в парламенті з початку року та були скасовані через протести, очікувалися простішими й інклюзивнішими: слід було включити мусульман при повторному впровадженні в грудні 2019-го.
Після ухвалення змін до закону про громадянство протести спершу спалахнули у Північно-Східній Індії, де зафіксовано вже п’ять жертв, а тоді поширилися Індією, зокрема траплялися випадки жорстких дій з боку поліції в університетах у Делі й Алігарху. На національному й міжнародному рівнях студенти вийшли на вулиці, щоб висловити обурення жорстоким поводженням із їхніми колегами.
Відмінність між Кашміром та Ассамом
Скасування ст. 370 та позбавлення Кашміру особливого статусу стало несподіваним кроком, тоді як зміни до закону про громадянство були запланованими й очікуваними. Однак у першому випадку опір в Індії був мінімальним, а в другому йшлося про загальнодержавні протести. Зміни в Кашмірі сталися дуже швидко, мало хто зміг мобілізуватися, і владі вдалося впровадити потрібний наратив. Кашмір — регіон із мусульманською більшістю, розташований поряд із Пакистаном. Протягом багатьох десятиліть триває активна кампанія, покликана принизити й знеособити місцевих мешканців і відкинути їхні занепокоєння як «ісламістські» або «проплачені» Пакистаном. Як наслідок — серед громадськості була слабенька підтримка й опозиційні політики не могли закликати до гуманності, плюралізму й секуляризму.
У Північно-Східній Індії та певною мірою в сусідній Західній Бенгалії політика ведеться не так у релігійній площині, як у площині «місцеві супроти приїжджих». Тому правляча партія БДП намагається зосередитися на вилученні «інфільтрантів» із НРГ та закону про громадянство з туманними згадками про бенгальськомовних мусульман незалежно від того, чи є вони іммігрантами з Бангладеш. Найбільшим ударом стали повідомлення в пресі про трагічну загибель людей, які були індуїстами, не відповідали критеріям НРГ та перебували в центрі затримання.
Попри те що Індія погано ставиться до політичного самоствердження мусульман, деякі мусульманські організації змогли мобілізуватися й вийти на вулиці, і до них приєдналися інші. Оголошення про те, що влада витратить величезні кошти на розбудову першого центру затримання в Ассамі розміром у сім футбольних полів, також сильно шокували людей, які звикли до хронічної бідності й скрути, але не готові до такого принизливого ставлення. Тепер ідеться не тільки про нативізм і «мусульманське питання», а й про «народну проблему». Місцеві політичні альянси з БДП почали розпадатися.
Читайте також: Повість про два Кашміри
Міжнародний вимір
19 грудня 2019 року головний міністр штату Західна Бенгалія Мамата Банерджі сказала: «Якщо БДП має сміливість, нехай вона проведе референдум про зміни до закону про громадянство, за яким спостерігатиме ООН». Це була рішуча й несподівана заява, що закликає до зовнішньої допомоги у вирішенні внутрішнього політичного питання. Не уникнути негативних міжнародних наслідків подальшого впровадження НРГ, що потягне за собою безгромадянство та затримання негромадян. Слід нагадати, що на Індію припадає велика частка світової міграції, і насамперед бідніше населення індійських мігрантів потерпатиме від такої політики.
Слід також узяти до уваги кілька чинників, що виходять за межі партійної політики. По-перше, мусульманська спільнота Індії є другою найбільшою у світі, а до 2050-го стане найбільшою. По-друге, Індія — одна з найрозмаїтіших країн світу в мовному, культурному та етнічному вимірах. Розмаїття — це її багатство. По-третє, синкретична природа культури завжди робила Індію відкритою для всіх і домівкою для тих, хто зазнає переслідувань. У стародавній індійській традиції гуманізм відіграє важливу роль. Врешті-решт, Конституція Індії закладає підвалини єдності й демократії, що непорушно трималися протягом кількох останніх десятиліть, і у 2020-му відзначатимуть її 70-ту річницю.
Це достатні підстави для того, щоб будь-яка політична сила, хай яка вона могутня, не зациклювалася на своїх вузьких інтересах, не вносила розкол серед народу за релігійною ознакою та не ставила під загрозу міжнародну репутацію всієї держави. Правляча партія, посилюючи роль документів, применшуючи гідність людини та механічно зменшуючи кількість осіб із правом голосу на свою користь, може додати собі голосів, але не сприятиме зайнятості, зростанню й процвітанню Індії.