Світ

  ▪   Мрідула Гош

«Моді-фікація 2.0»

Фото: REUTERS
Яким шляхом піде Індія після парламентських виборів
Матеріал друкованого видання
№ 24 (604)
від 13 червня

До кінця травня темні чорнильні плями на пальцях індійських виборців — свідчення того, що вони вже віддали свій голос і більше не зможуть зробити цього, чи, простіше кажучи, вдатися до фальсифікацій, — уже посходили. У найбільшій за кількістю виборців демократії світу нарешті завершився довгий, тривалістю в місяць, процес реалізації загального виборчого права всіх її 900 млн громадян, які мають право голосу. Закінчилися вибори до Лок Сабги — нижньої палати національного парламенту Індії, які проходили в сім етапів із 11 квітня по 19 травня 2019 року. Новий етап почався 30 травня, коли прем’єр-міністр країни Нарендра Моді та ще 57 міністрів склали присягу. Здобувши рекордну для однієї партії кількість місць (303), Нарендра Моді привів «Бхаратія джаната парті» (Народну партію Індії, БДП) до блискучої перемоги 23 травня. Національний демократичний альянс (НДА) під проводом БДП отримав 353 з 543 місць у парламенті. Головний опозиційний альянс під проводом Індійського національного конгресу (ІНК) визнав поразку, але ІНК здобув 52 місця, а очолюваний ним Об’єднаний прогресивний альянс — 91 місце. Голова партії ІНК Рагул Ґанді, син Раджива й онук Індіри Ґанді, програв у своєму окрузі Аметхі (який завжди був твердинею родини Ґанді), але виграв в окрузі Ваянад (штат Керала). Інші партії та альянси здобули 98 місць. 


У 2014-му, коли Моді виграв вибори завдяки своїй потужній кампанії з обіцянками позитивних змін для Індії, багато хто жартома називав його перемогу «моді-фікацією» країни. Успіх 2019 року повернув це кліше з додаванням «2.0», що вказує на другий прем’єрський термін Моді. Але перед тим як заглибитися в тонкощі «моді-фікованої Індії 2.0», погляньмо на колосальний виборчий механізм, щоб зрозуміти, чому саме ці вибори наймасовіші демократичні на планеті. І як крок за кроком Індія перетворила їх із недофінансованого процесу з ручним управлінням, людськими помилками й махінаціями на відносно прозору цифрову осучаснену платформу.

 

Читайте також: Індія vs Пакистан: історія конфлікту


900 млн громадян із правом голосу зробили свій вибір на 1 035 918 виборчих дільницях. Остаточна явка становила 67,11%, або ж 600 млн, — найвища з усіх зареєстрованих на сьогодні в будь-яких загальнонаціональних виборах у світі. Найвищою була й участь жінок-виборців. Приблизно 270 тис. силовиків і 2 млн поліціянтів були задіяні для організації та безпеки на різних виборчих дільницях. Підрахунок голосів відбувся 23 травня, і того самого дня було оголошено результати. Як же вдалося досягти цього?

 

Голосування без паперу


За межами Індії це, можливо, багато кому здасться великою новиною: в Індії більше не використовують паперових бюлетенів. Із 1998-го по 2001-й на виборах у цій країні поетапно запроваджено розроблені в 1990-х роках державними компаніями Electronics Corporation of India та Bharat Electronics електронні машини для голосування (ЕМГ). Із 2004-го Індія повністю перейшла на ЕМГ, які реєструють голос кожного виборця. Із закриттям виборчих дільниць, натиснувши лише одну кнопку, можна відразу побачити загальну кількість голосів і голоси, віддані за кожного кандидата чи партію на конкретній машині. Це полегшило процес ручного підрахунку та інші логістичні питання.


У 2010–2011 роках для запобігання можливим втручанням у роботу ЕМГ було створено пристрій під назвою «контрольний паперовий слід для перевірки виборцем» (англ. voter-verified paper audit trail, або ж VVPAT). Він схожий на невеличкий принтер, який видруковує свідчення вибору у формі «квитанції». Виборець бачить, як після його волевиявлення цей документ друкується та падає в невеликий закритий прозорий контейнер. «Паперовий слід» використовується вибірково в деяких виборчих округах. У 2019-му єдиним відповідальним за цей процес органом — виборчою комісією Індії (ВКІ) — було використано загалом 3,96 млн електронних машин для голосування. Утім, після низки скарг на можливе втручання в роботу або неполадки ЕМГ, 9 квітня 2019 року Верховний суд наказав виборчій комісії розширити підрахунок «паперових слідів» до п’яти довільно вибраних ЕМГ у кожному виборчому окрузі. Це означає, що ВКІ довелося рахувати квитанції аж 20 625 ЕМГ і перевіряти їхню повну відповідність із даними ЕМГ до підтвердження остаточних результатів виборів. Загалом ВКІ використала 1,74 млн пристроїв для контролю «паперового сліду». Та навіть після цього були й будуть скарги й суд мусив втручатися для вирішення суперечок. Перед виборами всі ЕМГ проходять тестування в присутності представників усіх кандидатів/партій відповідних округів. Тож вважається, що вони досить добре захищені від несанкціонованих дій. Непогана ідея закупити в Індії таку техніку для України!

 

Доступне, але контроверсійне політичне фінансування


Індія все ще бореться з бідністю, але парламентські вибори в цій країні стали одними з найдорожчих у світі. Видатки з бюджету на саму тільки ВКІ зросли до 2,62 млрд рупій (близько $37 млн). Ця сума призначалася для покриття витрат на транспортування до важкодоступних місць (наприклад, із використанням слонів і гелікоптерів) та на технічне забезпечення перегонів. Більшість видатків партій і кандидатів не оприлюднюється. Якщо кандидати мають визначену законом «стелю» видатків на рівні близько $100 тис., то партії можуть витрачати кошти без обмежень. Найбільше зросли видатки на ведення політичної кампанії (як-от використання соціальних медіа, поїздки, реклама). Вони підскочили майже до 50 млрд рупій (у 2014-му — 2,5 млрд рупій). Кампанії фінансувалися завдяки пожертвам для партій. Дані Асоціації за демократичні реформи (АДР), яка спостерігає за проведенням виборів, свідчать, що у 2017–2018 фінансовому році БДП отримала $63 млн пожертв — це майже у 12 разів більше, ніж ІНК і ще п’ять інших загальнонаціональних партій разом узяті.

 

Читайте також: Повість про два Кашміри


У цій галузі проявилася й серйозна проблема: анонімне фінансування політичних партій індійцями з-за кордону та філіями іноземних компаній в Індії. Ключову поправку до закону про регулювання іноземної фінансової допомоги від 2010-го, попередня версія якого забороняла політичним силам отримувати іноземне фінансування, парламент похапцем ухвалив у березні 2018 року. Поправка дозволила їм одержувати таке фінансування в майбутньому, а також звільнила від розслідування випадків фінансування в минулому. Наприклад, дві основні політичні партії Індії — владну «Бхаратія джаната парті» та опозиційний Індійський національний конгрес — 2014-го суд у Делі визнав винними в порушенні цього закону. У рішенні суду йшлося про те, що обидві сили з 2004 по 2012 роки отримували кошти від компаній, що належать зареєстрованій на Лондонській біржі гірничодобувній групі Vedanta Resources. Остання поправка звільняє політичні партії від розслідування фінансування, одержаного ними після 1976-го. Що цікаво, серед усіх політичних сил спостерігався загальний консенсус щодо цього питання. Хто ж не хоче легких грошей без необхідності звітуватися про їхнє походження?


Можна придбати й пожертвувати якійсь політичній партії так звані виборчі акції номінальною вартістю від 1 тис. рупій ($14) до 10 млн рупій ($140 тис.). На акціях не вказується ім’я донора й вони не підлягають оподаткуванню. Індійський портал журналістики даних Factly, який у межах закону Індії про право на інформацію відстежував пожертви у формі виборчих акцій 2018-го, встановив: 31,2% політичних донорських пожертвувань від бізнесу в зазначеному році — це виборчі акції на суму близько $150 млн. За даними Bloomberg, 51,4% загальної суми донорських коштів становили пожертви менш як $290 від невідомих донорів, близько 47% надійшло з відомих джерел. Із 1 січня по 31 березня 2019-го донори придбали виборчих акцій на суму $250 млн.


Активістів надзвичайно непокоїть ця ситуація. Вони звинувачують уряд Моді в подвійних стандартах. Адже під час першої каденції він використовував той самий закон, щоб позбавляти неурядові організації ліцензій під приводом нібито їхньої участі в «антидержавній діяльності» та нерозкриття інформації щодо іноземного фінансування. Відомості про закордонних донорів, що роблять пожертви партіям, потрібно буде повідомляти Державному банку Індії, але не надавати на перевірку виборчій комісії Індії, державним органам чи громадськості. Захисники цієї поправки твердять, що вона повинна зробити фінансування виборів безготівковим, і це перший крок. Проте основна маса коштів надходить у формі невеликих готівкових пожертв, і зміниться тут щось нескоро.


Загалом Центр медіа-студій (ЦМС) у Нью-Делі оцінив затрати на виборчу компанію в $8,6 млрд. Це більше, ніж $7 млрд, витрачених на вибори президента й Конгресу США 2016 року, і на 40% більше, ніж $5 млрд, витрачених упродовж індійських парламентських перегонів 2014-го. Парадокс: виходить приблизно $8 на виборця в країні, де близько 60% населення живе на якісь $3 або менше на день.


Слід сказати, що легше було сягнути до кишень індійців, які проживають в інших країнах у цілому світі, ніж дати їм (зокрема, й авторці цієї статті) реальну можливість скористатися своїм політичним правом. Близько 27 млн індійців (це може видатися мізерною цифрою порівняно з 600 млн виборців, які прийшли на дільниці всередині країни) — рядові громадяни за кордоном — усе ще не можуть голосувати в посольствах Індії або ж в інтернеті чи поштою. Їм потрібно бути присутніми в Індії особисто. Попри численні обіцянки, ні уряд, ні ВКІ не спромоглися організувати це для закордонних індійців. 

 

Карнавальна культура передвиборчої кампанії


За наявності всіх ресурсів 8 тис. кандидатів провели місяці в запеклих дебатах і кампаніях, які (як це часто буває) мали всі ознаки карнавальної культури. Нарендра Моді та Рагул Ґанді (відповідно лідери владної та опозиційної партій) більше зосереджувалися на економічних реформах, ніж на ідеології чи стратегічних дискусіях. Дебати крутилися довкола головних економічних досягнень уряду НДА: темпах інфляції нижче як 4%, реформи єдиного податку на послуги (щось на кшталт запровадження ПДВ, якого в Індії не було. — Ред.), Кодексу з процедур неплатоспроможності та банкрутства, позитивних програм «Чиста Індія», газифікації та електрифікації села, а також високих темпів зростання ВВП (за прогнозами, до 7,3% впродовж 2019–2020 років). 


Моді заявляв, що його уряд в інтересах держави провів у 2016-му демонетизацію (вилучення з обігу банкнот великого номіналу), виявив та позбавив реєстрації 338 тис. компаній-оболонок, із 2014 року знайшов та повернув $19 млрд «чорних» грошей і майже подвоїв базу оподаткування в Індії. Опозиція ставить під сумнів дані щодо зростання ВВП, а також усе інше з перерахованого вище, заявляючи, що це не позначилося на зменшенні безробіття й добробуті населення. 

 

Читайте також: Тривожний кашмірський ренесанс


Якщо 2014-го кампанія БДП обіцяла ефективну ринкову економіку, незабюрократизовану й некорумповану, широкі можливості працевлаштування для всіх, справедливий розподіл плодів швидкого розширення економіки та доступність базової медицини й шкільної освіти, то кампанія 2019-го не могла похвалитися виконанням цих обіцянок. Ініціатива Make in India мала на меті дати виробництву стимул завдяки прямим іноземним інвестиціям, але в цьому секторі спостерігалося значне сповільнення. У країні найвищий за 45 років рівень безробіття (18,6 млн людей), економічне зростання відбувається ривками й не створює робочих місць (393,7 млн людей працюють із неповним навантаженням або без вигоди для себе), базова медицина залишається повністю занедбаною, а якогось особливого зменшення бюрократії та корупції не помітно. Посилилися проблеми сільського господарства, погіршилося становище фермерів. І навіть тоді з обох боків щедро сипалися економічні обіцянки. У програмі ІНК йшлося про гарантований базовий дохід найбіднішим верствам населення та про багато інших соціальних питань, а програма БДП містила ще й конкретні плани й дати виконання. Проте в лютому 2019-го теракти в Пулвамі (штат Джамму та Кашмір), які забрали життя майже 50 силовиків, і наступні повітряні удари Індії по пакистанському місту Балакот розвернули кампанію в напрямі державної безпеки й тероризму — вперше з часів індо-пакистанської війни 1971 року.


В епоху постправди карнавальна культура кампанії не могла обійтися без зловживання соціальними медіа, значного поширення фейкових новин, поляризованого контенту, пересипаного мовою ненависті, запуску НаМоТБ (показ виступів Нарендри Моді) у кабельних та супутникових мережах і спроби БДП випустити на екрани фільм-біографію Моді. Виборча комісія не дозволила показ біографічного фільму до закінчення виборів. Але вона лише після перегляду попередньо схвалила контент НаМоТБ. Під кінець кампанії одиночне паломництво Моді до храму Кедарнатх у Гімалаях і його медитація в печері викликали ще більший інтерес, ніж фільм про його біографію. 12 квітня 2019-го, у розпал виборів, новина про те, що президент Путін нагородив Моді найвищою державною відзнакою Росії, орденом Святого апостола Андрія Первозванного, за видатні заслуги в зміцненні особливого стратегічного партнерства Росії та Індії також підняла його особистий рейтинг. Багато хто побачив у цьому сигнал про відхід від підтримки, яку Росія виказувала родині Ґанді. Моді став першим представником демократичної держави, нагородженим цим орденом. Також він отримав нагороди від Афганістану, Саудівської Аравії, Палестини та Південної Кореї.


Неперевершений у харизмі та красномовстві Моді дуже мудро скористався тим, що могло дати ще більше голосів, а саме акцентом на відмінностях, зверненням до мас, а не до еліт, зігравши на страху перед тероризмом із боку ворожих елементів усередині Індії. Він не виголошував прісних об’єднавчих промов і водночас не заохочував відкриту мову ненависті на адресу Ґанді. Активістка БДП Праґ’я Тхакур змушена була вибачатися за схвальні слова на адресу вбивці Магатми Ґанді. Тож політична Гіндутва (філософія індуїстської вищості) БДП, за словами лауреата Нобелівської премії Амартії Сена, була радше інструментом виборчої кампанії, ніж «битвою ідей». Індійському національному конгресу не вдалося перемогти навіть після того, як Пріянка та Рагул Ґанді використали у своїй кампанії весь політичний та історичний арсенал клану Ґанді.

 

Дилеми політичної Гіндутви


На думку прихильників політичної Гіндутви, до владної структури Індії ввійшли англізовані чи вестернізовані еліти, і секуляризм став радше культурним символом зневаги до індуїзму, а не засадничою філософією терпимості. БДП заявляє, що еліту цілком влаштовує «династична політика» ІНК, а також те, що інші партії теж переважно є клановими володіннями, інтелектуальна легітимність яких забезпечувалася елітною інтелектуальною культурою. Тому БДП прагне до культурного відродження Гіндутви та відкритого ствердження культурного мажоритаризму й антиелітизму, який подолає кастові відмінності. Опоненти Гіндутви були переконані в тому, що кастові відмінності не дадуть сформувати однорідну культурну Гіндутву. З огляду на присутність представників вищої касти серед невестернізованих еліт та в нинішньому керівництві БДП становище далітів (найвразливіших груп недоторканних) та релігійних меншин буде під загрозою. Крім того, є ризик, що нові лідери БДП тлумачитимуть свій мандат переможця як індульгенцію для нав’язування власних поглядів та підходів усім незгідним — аж до випадків екстремізму на кшталт захисту корів та нападів на тих, хто їсть яловичину. Щоб розвіяти ці страхи, Моді додав два слова «sabka viswas» («довіра кожного») до свого попереднього інклюзивного гасла «Sabka saath, sabka vikas» («Разом з усіма — розвиток для кожного»). Час покаже, як цей інклюзивний підхід сприймуть усі рівні БДП, аж до низових організацій.

 

Шлях, який належить пройти


Проблем, які стоять перед Моді, багато, і всі вони термінові. По-перше, крихкі відносини з Пакистаном. Якщо буде більше терактів з боку терористів за підтримки Пакистану, це створить перепони на цьому шляху. По-друге, відносини з Китаєм мають вийти за межі торгівлі й охопити стратегічне партнерство без суперечок за кордони. Моді потрібно створювати по 10–12 млн робочих місць на рік — саме стільки індійців з’являється щороку на ринку праці. Половина населення країни молодша за 27 років. У містах чоловіки віком 20–24 роки становлять 13,5% працездатного населення та аж 60% безробітних. Є потреба вирішити торгові суперечки зі США, пов’язані з практикою локалізації всіх даних, прийнятою в індійській електронній торгівлі, та американською політикою скасування загальної системи пільгового статусу для Індії.


Усередині країни надзвичайна харизма та здібності Моді також загрожують концентрацією влади, обожнюванням і культом особи одного лідера рядовими членами БДП. А ще незалежні інститути на кшталт Верхов­ного суду, виборчої комісії та Збройних сил Індії слід убезпечити від спокуси політизуватися або стати на бік однієї з партій. Незгодним не можна затикати рота. Засади демократії не можна спотворювати. Для цього потрібні життєздатна опозиція та здорове громадянське суспільство, які триматимуть уряд під контролем. Шаші Тарур представник ІНК, переможець виборів до нижньої палати парламенту від штату Керала, пише: «Боротьбу за символічні аспекти ідентичності варто замінити політичним змаганням за те, як принести користь усім індійцям. Для цього Індії знадобиться набагато компетентніша опозиція, не така відірвана від сільської бідноти, як нинішня».


У своїй промові після оголошення результатів виборів Моді заявив, що ця перемога заради об’єднаної Індії. У «Моді-фікованій Індії 2.0» меншини не повинні відчувати для себе загрози, значні прошарки суспільства мають стати економічно сильнішими, бізнес зростати, а владна партія в демократичній країні з населенням 1,3 млрд ставитися до конкурентів як до достойних суперників, а не ворогів.