Світ

  ▪   Ольга Ворожбит

Індія: тривкий консенсус

Плюси централізації. Дієздатна владна вертикаль дала змогу Індії вберегти державність і почати долати бідність. Фото: REUTERS
Як Індія залишається найбільшою демократією світу попри високий рівень бідності населення
Матеріал друкованого видання
№ 33 (613)
від 15 серпня

Демократія стійкіша в багатших країнах — це твердження близьке до аксіоми для більшості політологів. Зокрема, один із найвідоміших дослідників розвитку демократії Адам Пшеворський у своєму дослідженні доводить, що ймовірність того, що демократія буде стійкішою, зростає «стрімко та монотонно» разом зі збільшенням рівня ВВП. «Демократія майже точно збережеться в країнах із рівнем ВВП на особу $4 тис.», — пише він. І додає: «Пута бідності важко розірвати, бідність породжує диктатуру». Ще до того, як з’явилося це дослідження Пшеворського, схожі думки висловлювали інші теоретики політичної науки, як-от Мартін Ліпсет.


Упродовж тривалого часу винятком із цієї типології був приклад Індії, де в успіх демократії після здобуття незалежності у 1947 році вірило небагато людей. Зважаючи на високий рівень бідності та неграмотності, у перші десятиліття мало хто вірив, що країна встоїть як демократія. Навіть досі Індія входить до десятки країн із найбільшим рівнем бідності (хоч цей відсоток падає семимильними кроками й, за звітом Інституту Брукінґса, станом на 2019-й має становити вже менше ніж 3%). Деякі дослідники стійкість індійської демократії пояснювали як ймовірну спадщину британського колоніалізму, однак під питанням залишалося те, чому ця ознака не уможливила демократії в інших країнах, де діяло британське колоніальне правління (наприклад, у сусідньому Пакистані).

 

Джавагарлал Неру. Батько індійської демократії

 


Як пише професор Принстонського університету Атул Колі у своїй книжці «Успіх індійської демократії», Індія успадкувала кілька політичних особливостей із часів британського панування. Щодо їхнього впливу на утвердження там демократії часто дискутують. Зокрема, серед факторів, які, на думку деяких дослідників, позитивно вплинули на утвердження демократії в постколоніальній Індії, називають відносно централізовану державу з держслужбою, що добре функціонувала. А також швидке запровадження інституту виборів (після здобуття незалежності діяло загальне виборче право для всіх дорослих, чого на той час ще не було, наприклад, у США). Важливо й те, що політична еліта Індії виховувалася в дусі ліберальної демократії.

 

Читайте також: Індія: демократія, яка не може побороти корупцію


Водночас не слід забувати про, власне, роль індійських націоналістів. Так, індійський історик Саміт Саркар наводить той факт, що, хоч британці й запровадили інститут виборів, вони були проти масового виборчого права для дорослих. Останнє рішення ухвалили вже представники індійського уряду. Так само концепція «єдність у різноманітті», яку розвинув Джавагарлал Неру, врешті посприяла формуванню не лише консолідованого суспільства, а й федерального устрою країни. Британці, як пише Саркар, дещо інакше уявляли собі майбутнє Індії.


Аналізуючи формування та утвердження демократії в Індії, Атул Колі виділяє три основні етапи. Одним із найвагоміших був перший. Це час одразу після здобуття незалежності, коли сформувалися основні інститути та практики демократії. Як зазначає дослідник, дуже важливою для розвитку демократії на цьому етапі була наявність дієвої держслужби та керівної народної партії, на чолі якої стояла людина, віддана демократичним ідеалам. Індійський інститут державної служби сформувався на базі колоніального, і саме він став осердям доброго урядування в країні. Адже якби новостворена постколоніальна країна зі своїми проблемами працювала неефективно ще й на рівні державного управління, зберегти демократію було б значно важче. Індійський національний конгрес (ІНК), як народна партія, став центром національного руху й мав високий рівень легітимності серед населення.

 

Індіра Ґанді. Мала спокусу стати автократом

 

Другий етап — це період керівництва доньки Джавагарлала Неру Індіри Ґанді. Оскільки підтримка ІНК серед населення в другій половині 1960-х упала, Ґанді змушена була відновити популярність партії, вдавшись до популістської риторики та апелюючи до бідніших прошарків суспільства. Колі зазначає, що популістська й персоналістська політика Індіри Ґанді дещо послабила демократичні інститути в країні. Серйозним випробуванням для індійської демократії був надзвичайний стан в Індії у 1975–1977 роках. Третій етап, на думку дослідника, розпочався у 1990-х, у час національних політичних експериментів із пошуку заміни попередній народній партії ІНК. Оскільки книжку Колі було видано понад десятиліття тому, то в ній немає думок про вибори 2014 та 2019 років, які цілком можуть стати початком нового етапу розвитку індійської демократії з домінуванням нової сили — «Бхаратія джаната парті».

 

Читайте також: «Моді-фікація 2.0»


Дослідники вважають, що бідне населення діє в межах піраміди Маслоу, тому часто підтримує політиків із популістською риторикою. У принципі історично це можна простежити на багатьох прикладах навіть в Індії. Вище вже згадувалося, що заради повернення прихильності до ІНК Індіра Ґанді відійшла до популістських тез і політики. В Індії бідні прошарки населення голосують пропорційно більше, і не тільки тому, що переважають кількісно відповідне населення інших країн, а й тому, що для багатьох представників нижчих каст і бідніших верств держава стала уособленням втілення їхніх прав і можливостей на рівні з багатшими та немаргіналізованими верствами індійського суспільства.


Утім, 2008-го з’явилася книжка Анірудхи Крішни, професора політології зі школи публічної політики Університету Дюка (США), у якій він ставить під сумнів звичний аргумент про те, що бідність і демократія — це незіставні речі. Освіта, навіть початкова, як пише автор, є потужним ресурсом для участі в демократії, навіть якщо базові потреби (за Маслоу) не задоволені. Як приклад, він наводить результати опитувань, зроблених у сільській місцевості Індії для його дослідження, а також його колегами в Африці та інших регіонах Південної Азії. Попри те що більшість опитаних африканців були незадоволені своїм економічним становищем, двоє з трьох наголошували, що демократія завжди бажаніша, ніж недемократичні форми врядування. Схожа ситуація й в Індії. Однак важливо додати, що більш ніж півстоліття безперервного демократичного врядування в країні позначилося на прихильності до цієї форми правління за будь-яких умов. Крім того, міцна інституційна база сприяє тому, що демократію в Індії непросто зруйнувати.

 

Нарендра Моді. Має чимало диктаторських рис 

 


Інший цікавий аспект на прикладі голосування в Індії розглядає індійський дослідник Мілан Вайшнав, директор напряму з вивчення Південної Азії у Фонді Карнеґі за міжнародний мир. У своїй книжці «Коли злочин платить» він порушує питання про те, як співіснують вільні й демократичні вибори та обрання законотворцями тих, хто був порушником цих законів. Індійський парламент попереднього скликання, який аналізує автор, таких порушників мав третину (34%, згідно з даними Асоціації за демократичні реформи). У нинішньому, нещодавно обраному, майже половина (43%) парламентарів має відкриті провадження щодо здійснених ними правопорушень, подекуди навіть не одне й не два. У 2009-му таких новообранців було ще 30%. Тут виникає питання, чому попри зростання рівня ВВП (сьогодні Індія в десятці країн із найбільшим рівнем ВВП) громадяни голосують за кандидатів із такою біографією.


«Там, де верховенство права слабке, а соціальний розкол — звична справа, політики можуть використовувати свою кримінальність як сигнал, що вони спроможні зробити все, що треба, для захисту інтересів своєї спільноти», — вважає Вайшнав. Це перегукується з Україною, де раніше мажоритарних кандидатів обирали за обіцянки полагодити школу чи збудувати майданчик. На його думку, люди, особливо бідніші, голосують за певного кандидата не всупереч, а тому, що він має зв’язок із криміналом. За даними його дослідження, у 2004, 2009 та 2014 роках кандидат, що був пов’язаний із криміналом, загалом мав утричі більше шансів на перемогу, ніж той, що не був. 


Такі аспекти голосування в країні з найтривалішою у світі демократією свідчать про те, що так чи інакше соціальний розкол (разом із викликами нинішнього часу) позначиться на електоральних уподобаннях громадян. І важливим аспектом збереження демократії при цьому є потужна й тривала інституційна база. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.