Українське суспільство знову поставлене перед фактом: є політичне бажання, яке може бути закріплене політичним рішенням – відповідним законом, за який керована Михайлом Чечетовим парламентська більшість проголосує, адже законопроект внесений на розгляд Верховної Ради представником президента України при ВР Юрієм Мірошниченком. Щоправда, й у депутатському корпусі, та й серед урядовців, і поміж науковцями є думка, що ніяку «модерну» Десятинну церкву не зводитимуть, що це лише президентська команда закріплює за собою ще одну ділянку дорогої (у фінансовому та духовному сенсі) київської землі. Але водночас із вуст окремих представників УПЦ (Московського патріархату) та конкретно від отця Гедеона з каплиці поблизу фундаментів храму, цим самим священиком названої «Десятинним монастирем», чути тверде: «Тут стоятиме Десятинний храм!»
Я схильна вірити словам священика. Адже, на відміну від священнослужителів та науковців, широкому загалові навряд чи відомо, яку величезну роль відігравала свого часу Десятинна церква у часи християнізації Київської Русі та у процесі укріплення руської державності. Згідно зі стародавніми письмовими джерелами та відповідно до сучасних досліджень у Десятинному храмі зберігалися мощі святого Климента Римського – небесного покровителя Київської Русі. З історії відомо, що перший кам’яний храм Київської Русі – церква Пресвятої Богородиці – була зведена 991–996 рр. У «Повісті врем’яних літ» мовиться, що храм був освячений 996 року, а назву «Десятинний» він отримав (і вперше під цією назвою згаданий у Нікопольському літописі від 998 року) тому, що на його утримання князь Володимир Святославович виділяв десяту частину всіх великокняжих прибутків.
Як відзначають сучасні історики Надія Никитенко та Надія Верещагина, десятина була вельми потужним джерелом прибутків церкви, що доводить велике значення храму у тодішньому житті Русі: «Незабаром після освячення храму, між 996–998 роками, було утворено Київську митрополію, що перебувала під юрисдикцією Константинопольського патріарха, а церква Пресвятої Богородиці до зведення собору Святої Софії виконувала функції одночасно княжої церкви та митрополичої кафедри», – зауважує пані Верещагина.
Археологи ж, які працюють на фундаментах храму, вважають, що це була унікальна споруда: керівник експедиції Гліб Івакін зазначає: «Десятинна церква була монументальною багатокупольною спорудою, прикрашеною мармуром, мозаїками та фресками». До речі, як стверджують науковці, храм мав особливий сакральний статус: по-перше, його було збудовано на місці загибелі християнських мучеників (родини варягів-християн); по-друге, місцем зведення храму була територія стародавнього акрополя. Так, під час розкопок 1908–1909 років вчені знайшли підтвердження цим фактам (залишки дерев’яних споруд та саркофагів часів Київської Русі).
А щодо перенесення з Корсуня до Києва та перепоховання у Десятинний храм мощей Климента Римського, то про це мовиться у різних письмових джерелах як візантійського, так і Києво-Руського походження. Одним із дослідників факту знаходження мощей святого Климента у Десятинній церкві був Іван Франко: вивчаючи державотворення Київської Русі та розвиток християнства на її землях, він наголошував, що Климент Римський був не лише небесним покровителем Русі, а і святим охоронцем самого князя-хрестителя Володимира Великого. Крім того, й Франко, і сучасні дослідники пишуть також про те, що Десятинна церква була родовою княжою усипальницею: сюди Володимир переніс останки своєї бабці, княгині Ольги; 1011 року тут було поховано його дружину Анну і сюди ж покладено і тіло самого князя після смерті у 1015 році. А 1044-го Володимирів син – князь Ярослав Мудрий – перепоховав у стінах храму своїх родичів, князів – язичників Олега та Ярополка Святославичів, попередньо охрестивши їхні останки.
Десятинна церква була знищена під час захоплення Києва військом хана Батия, але це місце із залишками її фундаменту досі приваблює і служителів різних релігійних культів (не лише християнських), науковців, шукачів містичних речей (як то останки святого Климента чи дорогоцінностей княгинь Ольги та Анни, в яких їх було поховано, втім, про це в історичних джерелах не згадується). А віднедавна особливий інтерес до місця демонструє УПЦ МП і представники президентської команди. «Для більшості тих, хто підтримує ідею побудови нової Десятинної церкви, це місце не так сакральне, як грошове, позаяк воно в історичному центрі столиці, просто на туристичному перехресті», – визнає Надія Никитенко.
Народні обранці від опозиції та опозиційні депутати Київської міськради звертаються до президента, української спільноти, ЮНЕСКО, нагадуючи, що фундамент Десятинної церкви розташований у захисній зоні собору Святої Софії Київської, та ще й у центрі історичного заповідника «Стародавній Київ». Київська громада міркує, думки розділились: дехто пропонує збудувати невеличку каплицю, а декому хотілось би залишити «священні руїни» незмінними. ЮНЕСКО наразі не втручається у дискусії, принишкли будівельні компанії… А «храм Пресвятої Богородиці, зруйнований Батиєм, живе у душі українській», – писав майже сто років тому Іван Франко. І це найголовніше: щоби в душі був храм, а не порожнеча чи дзенькання монет.