Перше враження від спілкування з москвичами: протести, що вибухнули в Росії як реакція на фальсифікацію виборів у Думу, – велика несподіванка не лише для влади, а й для людей.
Маніпуляції з виборами в РФ були завжди, але вже на перший мітинг на Болотній площі вийшли десятки тисяч обурених, які вимагали відставки Путіна і проведення чесних електоральних перегонів. Саме ці вимоги стали об’єднавчим моментом для такої навдивовижу розрізненої компанії, якою є нині російська опозиція. 24 грудня мітинг на проспекті Академіка Сахарова зібрав близько 120 тис. осіб. Таких масових протестів Москва не бачила ще від початку 1990-х, коли валився Союз.
Чим закінчиться бунт «офісних хом’ячків», як охарактеризував московські протести Боріс Нємцов, ніхто спрогнозувати не може, але коли «правильно спрацювати, то все обійдеться» – так кажуть самі російські опозиціонери. Дивно, але більшість із тих, хто вийшов на мітинги, з опозиційними лідерами включно страшенно бояться революції і жодним чином не хочуть вдаватися до радикальних дій, принаймні не говорять про це вголос. Примусити владу до поступок вони сподіваються лише в мирний спосіб, за допомогою масових протестів. «Революція? Боронь Боже!» «Нам вистачить тих революцій, що вже були. Досить», – відповідають щоразу, коли питаєш про їхню готовність вдатися до радикальніших дій.
Отож гасло «Путін, іди геть!» у різних варіаціях, яке є своєрідним прапором російських протестувальників, вочевидь, іще тривалий час залишатиметься тільки гаслом. Адже більшість незадоволених чудово розуміють, що ВВП сам не піде. А революції, як з’ясувалося, в Росії бояться як чорт ладану…
Читайте також: Напередодні Снігової революції
Навіть найрадикальніші з опозиціонерів не ризикують нині погрожувати Кремлю чимось конкретнішим, окрім народного гніву та прикладів з історії. Всі сподіваються змінити ситуацію мирно, влаштовуючи дедалі масовіші мітинги й тиснучи на верхівку. А попри те, все, що відбувається зараз у Москві, бачиться фантастичним, усе це вкрай не схоже на нинішню Росію.
Більшість мітингувальників, які вийшли на проспект Сахарова 24 грудня, тішились уже самим фактом проведення акції, тим, що її не заборонили, й тим, що зібралося так багато людей. Для них це лишень природний вияв протесту та обурення несправедливістю. Що робити далі, вони не знають і сподіваються почути від своїх лідерів. Середня температура російського майдану: «Я прийшов сюди, як і всі, протестуючи проти того, що в мене вкрали мій голос». «Я не підтримую наразі нікого». «Не бачу серед опозиційних лідерів кандидатури, за яку хотів би проголосувати». «Сподіваюся, що така кандидатура з’явиться згодом».
Поки що люди лише плекають надії. Вони стовідсотково не можуть сказати, чого саме хочуть, але точно знають, чого більше не можуть терпіти. Брехні, зневаги й Путіна. Досить яскраво наявний стан речей охарактеризував Тижню російський письменник Боріс Акунін, який активно підтримав протестний рух від самого початку: «Це хвиля. Вона піднялась. Гребінь на цій хвилі, піна можуть бути, які завгодно, але хвиля є хвиля, вона підніматиметься».
Утім, питання, хто буде цією піною. Від цього залежить, із якою силою котитиметься протестний рух. Поки що ніхто з опозиційних лідерів не ризикує заявляти про своє бажання його очолити.
Одним із найяскравіших персонажів громадянської непокори називають блогера Алєксєя Навального, котрий останнім часом зажив неабиякої популярності. Його підтримує основна маса інтернет-користувачів, які, власне, і є ядром протестів, а також старше покоління. Поки що Навальний, судячи з реакції публіки на трибунах, – найбільш шанована фігура серед опозиційних лідерів і тих, хто ними хоче стати, бо на відміну від багатьох його ім’я не заплямоване компроматом. Він досить радикальний, але у своєму радикалізмі теж не ризикує переступати межу. На питання, які можуть бути дії опозиції, якщо влада відмовиться виконати її вимоги, Навальний монотонно твердить: «Ми виходитимемо доти, доки вимоги не будуть виконані. Я абсолютно переконаний, що роздратовані люди, незважаючи на те що вони діятимуть мирно, вимагатимуть дедалі наполегливіше. Я думаю, будь-якій людині зрозуміло, що неможливо уже застосувати силу. Влада вже боїться цього всього. Цього неможливо ні розігнати, ні посадити».
Тут-таки в натовпі недоброзичливці кажуть, що Навальний є одним із проектів Кремля, симпатики – що Кремль просто проґавив зліт цієї постаті й тепер не ризикує ставити її на місце.
Можливо, Навальний правий. Спостерігаючи, як поводяться протестувальники, відчуваєш: російське суспільство напевне-таки перейшло рубікон страху і більше не боїться влади. Путін в один момент перестав бути ідолом і зробився посміховищем. Люди не бояться з нього відверто глузувати, а це вже багато про що говорить. Кудись враз поділося традиційне російське тремтіння перед «Богом данной властью»
Та в будь-якому разі нинішнім лідерам протестного руху все ж доведеться з часом міняти тактику і стратегію боротьби, бо від цього залежатиме не лише її масштабність, а й підсумок. Путін-бо вже заявив, що перегляду результатів виборів до Думи не буде і йти він нікуди не збирається, недвозначно сказавши, що протестувальників за людей не вважає. У будь-якому разі майбутнє протестів усе одно залежить від того, який сценарій реагування оберуть у Кремлі. Адже той-таки Боріс Акунін не виключає: «Є небезпека, що все це може перейти в революцію, але це трапиться лише в тому випадку, коли влада спробує поводитись ідіотсько-агресивним чином. Тоді все може бути».
Читайте також: Симулякр виборів: тоталітарний режим у Росії став фактом
РОСІЙСЬКА ОПОЗИЦІЯ ПРО…
Дмітрій Биков, письменник:
– Між чоловіками й жінками набагато більше відмінностей, ніж між умовними ліберастами й умовними фашизоїдами. А попри те, ми якось примудряємося долати взаємні забобони й завдяки цьому триває життя на землі. Думаю, тут буде те саме.
Ілья Яшин, один із лідерів руху «Солидарность»:
– Є багато історичних прикладів, коли влада збиралася правити довго, але в результаті суспільного тиску змушена була відійти. Далеко ходити по них не треба. От у Єгипті в листопаді минулого року партія Хосні Мубарака отримала майже 80% на так званих виборах. Але вже в лютому він опинився в тюремній лікарні.
Алєксєй Навальний, блогер:
– Чому на вулицю вийшло так багато людей? Тому що вкрадено дуже багато голосів. Тільки в Москві щонайменше півтора мільйона голосів. Очевидна махінація, очевидне шахрайство. Причому воно було зроблене настільки нахабно, настільки демонстративно, що терпіти його більше просто неможливо. Я думаю, що зараз вийшло не менш ніж 150 тис. осіб за мінусової температури. Навіть якщо було б мінус 20, то вийшло б стільки саме. Впевнений, що скоро вийде мільйон. Я думаю, будь-якій людині зрозуміло, що неможливо уже застосувати силу. Влада вже боїться цього всього. Цього неможливо ні розігнати, ні посадити.
Боріс Акунін, письменник:
– Ми перебуваємо в зовсім новій ситуації. Я навіть не знаю, з чим її порівняти зі світового досвіду. Це якась дуже позитивна річ. Розвалити можна те, що будується зверху. Розвалити те, що росте знизу, – неможливо. Верхівка може змінюватися сто разів. Але це хвиля. Вона піднялася. Гребінь на цій хвилі, піна можуть бути, як завгодно, але хвиля є хвиля, вона підніматиметься.
Міхаіл Касьянов, екс-прем’єр, голова політичного руху «Народний демократичний союз»:
– Суспільство повинне відмовитись від співпраці з владою, щоб не ловитися на всіляку брехню, яку нині вигадують. Останніми днями дехто каже: «Бачите, як влада на вас реагує, ви що, хочете принизити владу?» Ні, ми хочемо, щоб вона зберегла обличчя, хочемо, щоб вимоги громадян Росії були виконані. А ці вимоги дуже прості. Поверніть ситуацію в конституційне русло. Вільні й справедливі вибори – це головний інструмент вирішення всіх проблем. Усе решта вирішуватиметься автоматично, якщо буде виконано головне – вільні вибори під контролем громадянського суспільства.
Ґаррі Каспаров, лідер партії «Обьединенный гражданский фронт»:
– Протестний рух у країні, безумовно, наростатиме. Звісно, можливі спади, але вектор один: люди не хочуть цього режиму, люди не хочуть Путіна. Тому поки залишається головний подразник – це нікуди не дінеться. Люди вимагають, щоб їх перестали вважати за бидло. А сама основа путінського режиму – це цілковите ігнорування думки людей. Тому цей конфлікт у межах цього протистояння неможливо вирішити. Або суспільство має бути повністю втрамбоване, а я думаю це неможливо, або Путін мусить піти.
Віктор Шендеровіч, публіцист:
– Якогось моменту моральні вимоги стають політичними. От коли начальство довго плює тобі в обличчя й витирає об тебе ноги, то відчуття людської гідності раптом стає політичним. І зараз ми бачимо, як це моральне відчуття на наших очах стає політичним. І все, звичайно, залежить від чисельників, бо ці панове у Кремлі та в Білому домі погано, як ми бачимо, розуміють слова, але дуже добре розуміють чисельники. Вже й вибори вони готові повернути, й те й се. Вони зарухались. Бо почули, що їм протистоїть, вибачте за пафос, народ. Путін в історичному сенсі, безумовно, вже відходить. Я не скажу куди, це було написано на тому бюлетені, і він уже пішов.
Боріс Нємцов, лідер «ПАРНАС»:
– Вони (представники влади. – Ред.) мають у цій історії вигляд таких собі провокаторів. Окрім того, вони ще й кримінальний кодекс порушують, і конституцію, але це вже не важливо для них, звичайно. Вони хотіли мітинг нам зірвати й пересварити опозицію. Щодо мітингу ви вже все зрозуміли, а щодо пересварити опозицію – зараз побачите, всі виступатимуть разом і дружно. Вони смертельно бояться народу, причому мирного і спокійного. Вони намагаються збити хвилю протесту обіцянками, що проведуть реформу виборчого законодавства. Але ми не віримо обіцянкам. Жодному їхньому слову.
Алєксєй Кудрін, екс-міністр фінансів:
– Я також незадоволений результатами виборів. Зокрема, процедурою їх чесності. Я також вважаю, що потрібно провести додатковий аналіз результатів, перевірити, де були порушення й фальсифікації. Відповідно винні мусять бути покарані аж до кримінального переслідування, згідно з чинним законодавством. Чуров (голова Центрвиборчкому) втратив довіру і повинен піти у відставку. На цьому місці, тим паче перед наступними виборами, має бути людина, якій усі довіряють.
WHO IS WHO
Звідки взявся Кудрін?
У Кремлі, схоже, вирішили поки що не вдаватись до застосування сили, випустити пару з киплячого казана і спробувати домовитись. Дехто з російських опозиціонерів не виключає, що саме з цією метою на мітинг опозиції на проспекті Сахарова було «відряджено» екс-міністра фінансів, близького друга Путіна Алєксєя Кудріна. Головний його меседж до протестувальників звучав досить просто: потрібно сформувати список вимог, сідати за стіл переговорів і вимагати їх виконання. Він, Кудрін, готовий у цьому допомогти ставши містком між владою та опозицією.
Читайте також: Революція від Навального