Думаю, в історичній науці вже дуже скоро поряд із термінами «палеоліт», «неоліт» чи «Новий час» існуватиме (чи, може, вже існує) таке поняття, як час до появи всесвітньої мережі та після неї. І ось у ту, не таку й далеку від нас, еру до інтернету книжка була найпотужнішим джерелом нових знань для людини: від побутових до філософських. Література, передовсім художня, тамувала жагу до пізнання світу та відповідала на хвилюючі запитання. Хоча, як писав Рей Бредбері: «Книги не викладуть вам відразу все, чого вам хочеться», тому для виокремлення потрібних знань необхідно чимало часу. Що ж зараз? Кілька хвилин достатньо для пошуку в смартфоні чи комп’ютері інформації з будь-якого кутка світу. Але це аж ніяк не призвело до тотальної відмови від книжок представниками нового покоління, хіба що до зменшення кількості прочитаного. Наприклад, мій друг, який навчається на видавничій справі та редагуванні, якось зізнався: він помітив за собою, що почав менше читати. Каже, тепер більше часу витрачає на читання інформації з екрана смартфона, зокрема на гортання стрічки новин у Twitter. А там чи в будь-якій іншій соціальній мережі навіть реклами літератури не знайдеш, не те що якоїсь інтеграції чи чогось, що зацікавило б молодь. Важко і з адекватними версіями електронних книжок, які чомусь майже не представлені на ринку. Невже книжковий бізнес у нашій країні так процвітає, що не потребує руху вперед?
Нещодавно, готуючись до навчання, прочитав, що насправді мозок сучасної людини набагато продуктивніший за будь-який комп’ютер, бо ми щодня отримуємо терабайти інформації. Такий обсяг не в силах обробити машина. Тому й читають зараз менше: не через лінощі, як багато хто вважає, а саме через перенасиченість щоденним контентом. У результаті змінився підхід до вибору літератури, став відповідальнішим: не хочеться витрачати ресурси своєї внутрішньої оперативної пам’яті на щось відверто неякісне та нецікаве. Так, звичайно, негативний досвід теж досвід, але все ж така тенденція є. Це зумовлює важливість хороших джерел книжок для молодого читача.
Нещодавно дорогою від метро до студмістечка, де міститься більшість гуртожитків Університету Шевченка, відкрилася Книгарня «Є». Нарешті в різноманітті шаурми та кави можна знайти їжу й для розуму. Не можу сказати, що ажіотаж навколо нового книжкового місця дуже великий, але стабільний попит є: студенти після пар охоче заходять, щоб знайти щось цікаве. На жаль, не все так добре в маленьких містах і навіть у деяких обласних центрах, бо купити книжку там є проблемою, яку навряд чи вирішуватиме людина, що не впевнена, подобається їй читати взагалі чи ні. Заходять студенти і в бібліотеки, бо якщо з художньою літературою допомагають книгарні та інтернет, то наукові книжки для навчання подекуди можна знайти тільки там. Але про якість говорити не випадає: дуже там ще багато радянського й мало українського. От і виходить, що хочеш прочитати про французьких просвітників чи засновників США, а вони, виявляється, ледве не ідейними комуністами були. Не можу не згадати й про буккросинг, який точно нікому не видається архаїчним. Один із кандидатів на посаду голови студпарламенту мого факультету навіть пообіцяв у передвиборчій кампанії запровадити таку ідею, але водночас був атакований на дебатах опонентами, бо в парку перед університетом уже давно є спеціальні полички для книжок, але ними ніхто не користується. Кандидат запевнив, що то через те, що люди не знають про такий варіант обміну літературою, і пообіцяв поінформувати електорат. Не знаю, чи допоможе, бо, як мені здається, безплатне видається молодому поколінню привабливим, але апріорі не дуже хорошої якості. А от у моєму рідному Бахмуті, що на Донеччині, суспільна бібліотека спочатку була досить наповненою, але потім нові та хороші книжки, передані волонтерами та небайдужими містянами, почали зникати без вороття. Виявилося, місцеві бабусі вирішили, що топити ними піч — найкраще застосування. Виходить, річ не тільки в молоді?
Точно можу сказати, що ми, представники того покоління, що «вже зовсім не те», все ж таки не забули про книжки. Так, у кожного свій шлях до них, часом тернистий, бо в XXI столітті нікуди не подітися від конкуренції, яку сьогодні літературі складає інтернет. І, схоже, останній поки що перемагає. Але програти битву — не програти війну. Головне пам’ятати, що 140 символів Twitter навряд чи зможуть повноцінно розвивати пам’ять, уяву, грамотність і взагалі мислення.