Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв вже не вперше пропонує перенести переговори у питанні конфлікту на Донбасі в Астану, однак казахстанська столиця як переговірний майданчик має великі мінуси. Про це у матеріалі для Тижня пише білоруський журналіст Сяргєй Пульша.
За його словами, головний з мінусів полягає в тому, що Казахстан і США не є учасниками «нормандського процесу». Тож питання про місце переговорів передусім вирішуватимуть Україна та інші його учасники: Росія, Німеччина, Франція.
«Україна досі не має посла в Казахстані. Навряд чи вона погодиться вести переговори в країні, де відсутній повноцінний дипломатичний представник. Імовірно, ще й тому очільник українського МЗС Павло Клімкін сказав, що «насправді місце формату не має особливого значення, важливо, що ми не просуваємося в нашому процесі». І зазначив, що Мінськ було обрано завдяки хорошій логістиці й «відносній нейтральності», — пише Пульша.
Він зауважує, що прохолодно ініціативу Назарбаєва оцінили в Кремлі. Не дуже позитивно відреагували представники МЗС Німеччини й Франції.
«Дивно, але при цьому ніхто не запитав думки головних переговірників у мінському процесі. Тих, від кого ніби то й повинно залежати все, а саме керівників «ЛНР» і «ДНР», які безпосередньо беруть участь у перемовинах у Мінську. Якби хтось поцікавився їхньою думкою, вони однозначно висловилися б про перенесення місця зустрічі вкрай негативно», — пише Пульша.
Журналіст пояснює, що зараз вони можуть спокійно проїхати через неконтрольовані Україною кілометри українсько-російського кордону до РФ і так само спокійно без паспортного контролю (завдяки так званій Союзній державі Росії та Білорусі) перетнути російсько-білоруський кордон. І таким чином без загрози власній безпеці з’явитися на переговорах у Мінську. А якщо переговори перенесуть до Астани, існує ненульовий шанс, що переговірники від «ЛНР/ДНР» доїдуть тільки до першого казахського прикордонника.
«Тож Казахстан як переговірний майданчик — це реально «холостий вистріл» Назарбаєва. Він незручний передусім для основних переговірників: сепаратистів і Києва», – резюмує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»