Про перебіг судового процесу та дуже рідкісну в судовій практиці тенденцію фактичного переходу свідків з боку обвинувачення на позиції захисту, та ще й у ситуації, коли дії прокурорів співзвучні з побажаннями влади, Тиждень спілкувався з адвокатом, захисником Юрія Луценка Олексієм Баганцем.
У. Т.: Преса наводить дані, згідно з якими обвинувачення у справі Луценка заявило близько 150 свідків, а захист – лише 16. Перших допитано або зачитано їхні свідчення. Чи надали слово в суді бодай одному зі свідків захисту?
– Генеральна прокуратура України заявила до обвинувального висновку список зі 145 осіб, які підлягали виклику до суду для допиту. Окрім того, в доповненні досудового слідства державні обвинувачі заявили ще трьох. Загалом виходить 148. Своєю чергою, захист клопотав про допит у судовому засіданні лише 16 осіб. Троє з них – працівники ГПУ: два слідчі й один заступник генерального прокурора України. Вони брали участь у фальсифікації матеріалів кримінальної справи та застосовували незаконні методи слідства. Але суд не задовольнив нашого клопотання без обґрунтування причин.
Читайте також: «Тюрма – ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції». ПОЛІТИЧНА ЗАЯВА ЮРІЯ ЛУЦЕНКА (повний текст)
У. Т.: Чимало свідків від обвинувачення відмовилися в залі суду від своїх письмових свідчень у ГПУ й фактично виступили на захист Луценка. Скільки таких людей? Хто вони?
– Під час досудового слідства у кримінальній справі проти Юрія Луценка Генеральна прокуратура України допитала понад 200 осіб. Дев’ять із них спочатку підписали протоколи допиту, де визнавали, ніби той, будучи міністром внутрішніх справ, давав начебто незаконні вказівки щодо працівника міліції Леоніда Приступлюка, свого колишнього водія. Це люди, які безпосередньо з ним працювали.
Зокрема, перший заступник міністра Михайло Клюєв, заступник Олександр Фокін, керівник апарату міністра Валерій Мельник, начальники Департаменту кадрового забезпечення МВС Микола Курко та Володимир Криволапчук, начальники Департаменту оперативної служби Олексій Приліпко, Сергій Левченко та Володимир Степаненко, а також начальник Господарського департаменту Василь Шелудько.
Усі вони під час судових засідань спростували дані досудового слідства, зазначивши, що жодної незаконної вказівки від Луценка як безпосередньо, так і через інших осіб не отримували. І були впевнені, що діють відповідно до чинного законодавства, коли перевіряли й візували проекти наказів та розпоряджень, які за ними підписував міністр. Розбіжності між своїми свідченнями здебільшого пояснили тиском з боку слідчих Генеральної прокуратури України, а також навмисним перекручуванням останніми їхніх слів та внесенням відомостей, яких вони не надавали.
Щодо інших свідків, заявлених обвинуваченням, то це працівники середньої та нижчої керівних ланок центрального апарату МВС України, такі як начальники секторів, відділів, управлінь або окремих департаментів, а також оперативні співробітники МВС. Оскільки вони не були безпосередніми свідками тих подій, які інкримінуються екс-міністрові, слідчі ГПУ, щоб створити видимість великої доказової бази у справі, під час допитів цих людей не досліджували відомі їм факти, а лише з’ясовували їхні припущення та міркування: «чи міг Луценко діяти так», «чи міг давати такі вказівки», «чи вважаєте ви, що такі дії інших працівників МВС не відповідають законодавству»…
Тому всі вони зазначили, що їм нічого невідомо про злочини підсудного, а дані, викладені в протоколах їхніх допитів на досудовому слідстві, є лише припущеннями, та й то перекрученими і сфальсифікованими слідчими ГПУ.
Таким чином, за весь час судового слідства у кримінальній справі в судовому засіданні було допитано 87 зі 145 осіб, запропонованих державним обвинуваченням. Жодна з них не надала свідчень проти Юрія Луценка.
Читайте також: Рада Європи визнає Луценка та Тимошенко політичними в’язнями
У. Т.: Кілька десятків свідків обвинувачення відмовилися виступати в суді. Луценко наполягав, щоб їх таки викликали та допитали безпосередньо в судовому засіданні, проте йому було відмовлено. На правовому рівні чи може суд врахувати такі свідчення?
– Оскільки суд оголосив свідчення, начебто дані під час досудового слідства, він може їх використати для аргументації рішення і як докази вини підсудного, і як обставини, що його виправдовують. Якщо ж говорити про правові підстави рішення про залучення такої великої кількості свідків, то вони абсолютно надумані. Будь-яких доказів, які б пояснювали неможливість явки тих людей до суду, матеріали справи не містили.
У. Т.: Як ви оцінюєте подальші перспективи справи проти Луценка? Часто доводиться чути, що звинувачення поспішає встигнути з вироком до того часу, як Європейський суд з прав людини винесе своє рішення за скаргою екс-міністра…
– Щодо подальшої перспективи складно щось казати з тієї причини, що право і закон в Україні сьогодні не діють. Принаймні у справах політичних опонентів чинної влади. Правових підстав для винесення обвинувального вироку щодо пана Луценка немає. Те, що під час розгляду кримінальної справи судом керують ззовні, ні в кого із захисту не викликає сумнівів. Про це свідчить хоча б той факт, що впродовж двох тижнів у 2012 році було допитано та оголошено свідчень майже стільки, як за вісім місяців 2011-го. Причому процес проводили майже щодня протягом усього робочого часу, навіть попри те, що на згаданий період судді колегії призначили до розгляду й інші справи, які не слухалися. Це дає об’єктивні підстави зробити висновок про те, що справді дано вказівку пришвидшити розгляд справи, щоб винести по ній вирок до рішення Європейського суду за скаргою Луценка, яке буде цілком очевидним.
Читайте також: Свідок Луценка: «Зі мною велися розмови щодо майбутніх свідчень у суді»
У. Т.: Наскільки правдивою є інформація про замах на Юрія Луценка, яку оприлюднив у залі суду Геннадій Москаль, що буцімто російський бізнесмен Максім Курочкін планував таке вбивство?
– Мені складно відповісти на це запитання, бо свідком тих подій я не був. Єдине, що можу підтвердити: про цей замах казав і мій підзахисний ще до виступу в суді першого заступника Геннадія Москаля.
У. Т.: Адвокати пана Луценка наполягали на тому, щоб викликати свідчити до суду Леоніда Кравчука та Олександра Турчинова. Чому, на вашу думку, важливо заслухати цих людей?
– Про виклик до суду Леоніда Кравчука клопотав захист у зв’язку з тим, що саме він ще 1992-го видав указ, яким зобов’язав органи влади щороку відзначати День міліції, про виклик пана Турчинова – державне обвинувачення. Наше клопотання про допит першого президента України не було задоволено, а допит Турчинова 10 лютого відбувся. Незважаючи на те що його викликали до суду за наполяганням прокурорів, він цілковито спростував обвинувачення на адресу Луценка в частині перевищення ним своїх службових повноважень під час відзначення Дня міліції в 2008-му та 2009-му. І вказав, що винесена Кабінетом Міністрів наступного року постанова заборонила проведення лише тих святкових заходів, які потребували додаткового державного фінансування. А МВС додаткові бюджетні гроші не залучало.
Читайте також Москаль у суді: «Я не Вольф Месинг, який міг вгадати, що Луценко мав на увазі»
У. Т.: 8 лютого суд уперше почав частково задовольняти вимоги захисту. Як ви вважаєте, чому це сталося?
– Це можна пояснити лише тим, що, з погляду суду, задоволення зазначених клопотань не вплине на заздалегідь ухвалене рішення, як бути з Юрієм Луценком. Це моя особиста думка.
У. Т.: Колегія суддів цими днями заявила, що вимоги відпустити на волю Юлію Тимошенко та Юрія Луценка, зазначені в резолюції ПАРЄ, є спробою тиску на українське судочинство. Аналогічні думки висловив представник державного обвинувачення Віктор Клименко. Чи поділяєте ви таке бачення?
– І колегія суддів на чолі із Сергієм Вовком, і прокурор Віктор Клименко взагалі уважно не слухали заявленого мною клопотання про зміну моєму підзахисному запобіжного заходу. В обґрунтуванні своїх вимог я повідомив, що всі обставини, які врахував Печерській районний суд міста Києва, обираючи найсуворіший запобіжний захід, – позбавлення волі, – на цей час відпали. Хоча вони від самого початку були надумані й суперечили вимогам закону. Але.
По-перше, підстава, яка ґрунтується на явно неправдивому твердженні слідчого, нібито мій підзахисний затягує досудове слідство, застаріла, бо воно вже давно завершене.
По-друге, не можна вважати підставою для обрання запобіжного заходу використання Луценком свого конституційного права не визнавати своєї вини та спростовувати висунуте йому звинувачення.
По-третє, Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачає як підставу тримати під вартою і твердження слідчого про те, начебто екс-міністр у своєму інтерв’ю ЗМІ перекручував відому йому інформацію у справі. Тим більше, як заявила більшість допитаних у судовому засіданні свідків, їхні слова на досудовому слідстві перекручували саме слідчі Генеральної прокуратури, а на деяких із них чинився психологічний тиск.
По-четверте, матеріали кримінальної справи, зібрані на досудовому слідстві й перевірені під час її розгляду в суді, не містять будь-яких даних про спроби або наміри мого підзахисного порушити попередній запобіжний захід – підписку про невиїзд.
Тобто, висуваючи зазначені вимоги, я керувався нашим кримінально-процесуальним законодавством, а не Резолюцією ПАРЄ. Лише як на додаткові обставини, що можуть бути враховані судом під час розгляду мого клопотання, посилався як на згаданий документ, так і на новий закон про лібералізацію кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини в сфері господарських відносин, на заяви президента Віктора Януковича та генерального прокурора Віктора Пшонки, які зобов’язали правосуддя обмежити взяття під варту за злочини, що не є насильницькими, та вжити заходів зі звільнення із СІЗО осіб, котрі перебувають там понад два місяці. Тобто жодного тиску на суд, тим більше з боку ПАРЄ, не було.
У. Т.: Яким, на вашу думку, буде вирок Печерського суду в справі Луценка?
– Зважаючи на те що я сьогодні живу в недемократичній, неправовій державі, де суд є залежним від органів виконавчої влади, представники яких, зокрема й генеральний прокурор, становлять більшість у Вищій раді юстиції та Верховному Суді України, не маю надій на винесення законного вироку. За законом, рішення може бути лише виправдувальним.
Читайте також: Резолюція ПАРЄ щодо України (повний текст, з правками)