Світ

  ▪   Алла Лазарева

Асиметрія «змішаних жанрів»

Фото: REUTERS
Новий Європейський парламент намагається бути вимогливішим та результативнішим за попередників
Матеріал друкованого видання
№ 47 (627)
від 21 листопада

У Єлисейському палаці явно не були готові до того, що новий склад Європейського парламенту не затвердить на посаду одного з провідних європейських комісарів кандидатуру від Франції Сільві Ґуляр. Перед тим президент Франції Емманюель Макрон не раз наголошував, що Ґуляр, колишній міністр оборони та європейський депутат зі стажем, має його цілковиту підтримку та довіру. Проте новообрані євродепутати вирішили виявити принциповість. Сільві Ґуляр пригадали «фіктивний найм на роботу» асистентів у Європарламенті, які водночас працювали на її політичну партію «Демократичний рух» (MoDem), а також контракт з американсько-німецькою лабораторією ідей Berggruen на суму €13 тис. на місяць чистими паралельно з платою євродепутата €8,7 тис.


«Необґрунтована упередженість», «зневага до Макрона», «зменшення впливу Франції», — писала про інцидент європейська преса. Справді, французьку кандидатуру «прокатили» вперше в історії Європарламенту. Щоб зберегти добру міну при поганій грі, Макрон наголосив, що найважливіше для Франції те, що за нею залишили дуже важливі напрями, такі як внутрішній ринок, індустрія, цифрова економіка, космос та оборона. Проте за голосуванням по новій французькій кандидатурі Тьєррі Бретона в Парижі спостерігали, не приховуючи неспокою.

 

Читайте також: Словесна еквілібристика


Бретон пройшов до Єврокомісії «поміж крапельками»: 12 голосів «за» й 11 «проти». Французька кандидатура знову спричинила палкі дискусії: вперше в історії Європейського парламенту комісаром запропонували особу, яка в різні періоди кар’єри керувала потужними підприємствами (Atos, Thomson, France Télécom). Щоб відповідати критеріям установи, Тьєррі Бретон мусив продати акції Atos на суму €40 млн, Worldline на €5,7 млн, а також урочисто пообіцяти не втручатися в обговорення проектів, до яких будуть залучені його колишні структури.

Ситуація з «Північним потоком» — це лакмус, що доведе або ні здатність європейських обранців усвідомлювати реальні небезпеки та протистояти їм. Ціна питання — не лише небезпечне послаблення України в протистоянні з Москвою, а й дестабілізація цілого східного кордону ЄС


Крім французької кандидатури до Єврокомісії з першого разу не пройшли угорська та румунська пропозиції. Причини аналогічні: конфлікт інтересів та фіктивний винайм помічників. Склад команди Урсули фон дер Ляєн вдалося остаточно укомплектувати лише цього тижня: у понеділок, 18 листопада, євродепутати затвердили на посаді єврокомісара з питань розширення угорця Олівера Варгеї. Трохи раніше здобула підтримку румунка Адіна-Йоана Валеан, новий комісар із питань транспорту. Відтак із 1 грудня Європейська комісія зможе запрацювати в новому складі.


Які виклики постали перед обраним улітку Європарламентом? Насамперед це Brexit, що завис у повітрі й весь час відкладається на нові й нові терміни. «Бажано, щоб британці виходили з угодою, а не по-дикому», — наполягає в численних інтерв’ю новий голова Європарламенту Давід Сассолі. Цю очевидність не вдається матеріалізувати не перший рік. Велика Британія, формально перебуваючи в Євросоюзі, була змушена взяти участь у виборах до Європарламенту та відрядити туди своїх представників, незрозуміло тільки, на який час. «Європейці на півставки», — пожартував про британських депутатів колишній голова Комісії Жан-Клод Юнкер. Тим часом така «неповна зай­нятість» Лондона затуманює перспективи появи спільної зовнішньої політики ЄС та сповільнює внутрішні реформи інституцій. 


Другий очевидний виклик — це питання спільної європейської безпеки, яке кожна держава-член розуміє на свій лад. Сама тема суто європейської системи самозахисту обговорюється в ЄС із 1956 року. Проте практичних результатів тривалі дискусії про формування збройного контингенту Ради ЄС не дали. Європейці звикли ховатися під парасольку НАТО, і лише ексцентрична непослідовність Трампа змусила їх замислитися: а що робити у випадку зовнішньої агресії, якщо Сполучені Штати не побажають відряджати своїх солдатів «помирати за європейців»?

 

Читайте також: Нормандський формат: пастка нових можливостей


Власне, вимога Трампа до європейських країн збільшити видатки на оборону стала в певному сенсі каталізатором тих похапливих пошуків нових стратегій, що штовхнули Емманюеля Макрона в обійми Путіна з формулою «Європа від Лісабона до Владивостока» в руках. Із перших днів при владі Макрон сподівався на роль неформального дипломатичного лідера Європи. Проте домогтися особ­ливого, привілейованого партнерства ані з Трампом, ані з Меркель французькому президентові не вдалося. Старий добрий трикутник Лондон — Париж — Берлін також вийшов із ладу. Наслідком цього стали небезпечні не тільки для Франції загравання з Кремлем, що замість перспектив відкривають для Євросоюзу нові небезпеки. Одна з них — нівелювання російської збройної агресії проти України, що здатна лише підігріти апетити Москви й надихнути її на нові «звершення».


Із загальною безпекою в регіоні безпосередньо пов’язана його енергетична незалежність. Кілька тижнів тому Данія після дворічних вагань надала дозвіл Газпрому добудувати газогін «Північний потік-2» до німецьких берегів. Нові потужні потоки російського газу, що надходитимуть до Німеччини, не тільки зміцнять партнерство Москви та Берліна, а й суттєво відкоригують баланс сил та інтересів на енергетичному ринку ЄС. Якщо у Франції дещо дратуються через очевидне посилення німецького впливу, то в Польщі та країнах Балтії б’ють на сполох: що таке залежність від Москви, навіть коли вона захована за спину ФРН, у Східній Європі знають не з підручників. 


Нині Берлін намагається обійти антимонопольну газову директиву ЄС, що вимагає відокремити дистрибуцію газу від його виробництва, і домогтися для «Північного потоку-2» винятків із правила. Чи вдасться новому складу Європарламенту відстояти диверсифікацію енергетичного забезпечення ЄС? Ситуація з «Північним потоком» — це лакмус, що доведе або ні здатність європейських обранців усвідомлювати реальні небезпеки та протистояти їм. Ціна питання — не лише небезпечне послаблення України в протистоянні з Москвою, а й дестабілізація цілого східного кордону ЄС.

 

Читайте також: Французькі граблі у діалозі з Москвою


Ще один важливий виклик, на який муситиме відповісти Європарламент, — ситуація з мігрантами. Тему підігрівають та інструменталізують крайні праві політичні партії, присутні в Європейському парламенті, у той час як помірковані сили не знаходять ефективного рішення. Погроза Ердогана «відкрити кордон і запустити на територію ЄС понад мільйон сирійських біженців», якщо Європа різко реагуватиме на збройну операцію Туреччини на Півночі Сирії, є дуже тривожним дзвіночком. Він нагадує, наскільки важко платити за високі принципи справжню ціну. Потреба в новій імміграційній політиці Євросоюзу назріла давно. Настав час сформулювати концепцію, що приведе до консенсусу чи бодай компромісу на рівні держав — членів ЄС.


Нарешті, новий Європарламент має винайти новий механізм компромісів у власній сесійній залі. «Донедавна провідні рішення ухвалювала коаліція, подібна до тієї, що нині при владі в Берліні, — пише найбільший щоденний часопис Франції Ouest-France. — Усі переговори виходили на якусь угоду за принципом «ти мені — я тобі» між консерваторами та соціал-демократами. Часом усе могли вирішити два телефонні дзвінки лідерам фракцій від голови Комісії Жана-Клода Юнкера. Нині Єврокомісія Урсули фон дер Ляєн фактично виходить на коаліцію з трьох політичних сил (народники, соціал-демократи та Renew Europe), навіть якщо жодної коаліційної угоди наразі не підписано. Звідси вразливість нового керівництва і парламенту, і Комісії». 

 

Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад


У контексті можливих реформ лунають пропозиції переглянути Лісабонську угоду, яка регулює механізм ухвалення рішень у ЄС. Від часу французького референдуму 2005 року це питання лишалося табуйованим. Проте так звані маленькі країни дедалі більше бажають бути почутими. Не виключено, що новий склад Європарламенту обговорюватиме для певної категорії питань перехід від жорсткого консенсусу до кваліфікованої більшості. 

 

Старий ліберальний світ, у якому звикла працювати більшість західних політиків, незворотно змінюється. Політично він перетворюється на систему змішаних жанрів — як на рівні ідеологій, так і в стосунках виборців та їхніх представників. Соцмережі забезпечують відносну доступність високих чиновників, яким значно легше ставити незручні запитання, ніж 15–20 років тому. Але й постправда поширюється в геометричній прогресії. Нові виклики створюють нові асиметрії, у яких наддержавні інституції мусять наново доводити легітимність свого існування й завойовувати місце під сонцем. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.