26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.
Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.
«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»
Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.
Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».
Однак згоди в Москви, схоже, не питатимуть. Спроби переглянути питання верховенства та першості честі, які просуваються РПЦ, наражаються на активний опір інших православних церков. Зрештою, Росії слушно закидають непослідовність: борючись проти автокефалії насамперед української церкви під прикриттям «православних канонів», вона навряд чи має право виступати за «перегляд» тих догматів, які не вигідні їй.
НЕВДАЛА СПРОБА «ІЗЛЄЧІТЬ ІЗВЄЧНУЮ БОЛЄЗНЬ РУССКОЙ ДУШІ» В УКРАЇНІ
Торішня частота візитів Кірілла до України цього року не лише підтримується, а й навіть нарощується. 26 квітня Московський Патріарх відкрив пам’ятні заходи, присвячені 25-м роковинам катастрофи на Чорнобильській АЕС. 6–8 травня приїжджав під приводом участі в заходах з нагоди ювілеїв митрополитів УПЦ МП Харківського й Богодухівського Никодима та Донецького й Маріупольського Іларіона. Проте, зважаючи на результати цих відвідин, стає дедалі очевиднішим: «бліцкриг» Кірілла не відбувся, і в разі подальшого охолодження відносин між світськими Києвом та Москвою шансів на розрубування «гордієвого вузла розколу за болгарським сценарієм», як пропонували торік «яструби» з РПЦ, буде дедалі менше. В альтернативних Московському патріархату українських православних церквах цим уже не надто переймаються. Як зазначив Патріарх УПЦ КП Філарет, візити Кірілла «сприяють тому, що віряни Московського патріархату розуміють: вони належать не до української церкви, а до російської, тоді як вони все-таки хочуть належати до української». Вочевидь, намагання Москви безпосередньо вести в Україні «душпастирську діяльність» не вельми подобається й ієрархам УПЦ МП. Під час першого візиту Кірілла до Києва 2009 року ЗМІ публікували чимало негативних вражень представників духівництва УПЦ МП, які зіштовхнулися зі зневагою оточення глави РПЦ і побоюються спроб Москви повернути до своїх рук управління українськими єпархіями (яких, до речі, більше, ніж у Росії). До того ж Російська православна церква висуває нові й нові ініціативи щодо формування ідеологічної бази для повернення Києва під свій безпосередній контроль. Кірілл навіть висловлює готовність оселитися тут.
Не позбавлений таких ініціатив і нинішній його приїзд до нашої столиці. З коментаря голови Інформаційного відділу РПЦ Владіміра Лєгойди можна зробити висновок, що, організовуючи в Україні зустріч з Ілією ІІ (Грузинським), Кірілл прагне започаткувати традицію паломництва до «русского» Києва, своєрідний ритуал – демонстрацію з
боку частини православних ієрархів їхньої належності/лояльності до «Русского міра»: «Візит Грузинського Католикоса до української столиці дасть змогу двом патріархам відсвяткувати спільно День Хрещення Русі… у тому самому місці, де відбулося первісне хрещення…». Запрошення глави ГПЦ до Києва можна розглядати і як відповідь на спробу Вселенського Патріарха консолідувати православний світ довкола середземноморської «пентархії»
Утім, самими візитами справа, звісно ж, не обмежується. У Москві воліли б бачити митрополитом Київським послідовника Кіріллової концепції «Русского міра», адже митрополит Володимир відомий тим, що на Архієрейському Соборі РПЦ 2008 року заявив: «УПЦ – церква, яка об’єднує людей не лише східноправославної, а й західної (європейської) цивілізацій», відтак не може бути уніфікована з рештою РПЦ. На початку травня у ЗМІ активно обговорювали можливість призначення на керівні посади в УПЦ МП правої руки Кірілла, згаданого вище голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків МП митрополита Іларіона. Проте співвідношення сил у самій Українській православній церкві Московського патріархату складається дедалі більше на користь автокефалії. Зокрема, Помісний Собор УПЦ МП, який 8 липня відбувся в Києві, попри протести промосковських «яструбів», надав чинності статуту 2007 року, що суттєво розширює самоврядування цієї церкви, та ще й зробив це, не погоджуючи цей крок з Кіріллом, і не зважаючи на незгоду та демарші частини делегатів, налаштованих на зближення з Москвою.
ОБ’ЄДНАННЯ МОЖЛИВЕ ЛИШЕ БЕЗ УЧАСТІ МОСКВИ
Зазнав поразки «бліцкриг» Кірілла і на зовнішньому фронті. Після тривалого пресування Київського патріархату навесні цього року МП здійснив спробу поглинути Українську автокефальну православну церкву, якій зробив пропозицію про «повернення» в лоно РПЦ на правах автономії. Але дістав відкоша. Деякі ієрархи цієї церкви пішли далі й досить жорстко розкритикували позицію Московського патріархату, як і ставлення самого Кірілла до українців. Так, 28 квітня єпископ Вишгородський і Подільський Володимир сказав, що «РПЦ не є нашою матір’ю-церквою. Для нас матір’ю-церквою є Константинопольська церква, а ми вже є «матір’ю» для РПЦ», і розкритикував останню за небажання йти на діалог і постійні приниження українців: «Так, це велика і багата церква, проте їй ніхто не дав права гнобити інші конфесії так, як це робить Патріарх Кірілл. Він заявляє: «Ви знаєтє, украінскость – ето ізвєчная болєзнь русской душі». На такі виловлювання відсутні коментарі… Розкол в Україні – це все-таки гріх московської церкви».
Натомість відверта підтримка нинішньою владою експансії МП спричинила цілком закономірне зближення позицій альтернативних йому українських церков східного обряду. «Багато хто думає, що об’єднання неминуче, але під омофором Московського патріархату, а ми стверджуємо, що його не буде. Буде об’єднання в єдину помісну православну церкву», – зазначив 25 квітня поточного року Патріарх Київський Філарет. І справді, лише таку платформу консолідації українського православ’я так чи інакше готові підтримати і автокефалісти, і греко-католики. До речі, останнім часом Філарет дедалі частіше заявляє про можливість об’єднання в єдину помісну церкву не лише українських православних, а й греко-католиків. Важливо те, що аналогічної думки дотримується й новий очільник УГКЦ, який 3 червня сказав: «Єдина помісна церква – реальність. Передусім тому, що вона вже існувала в такому вигляді, але з певних причин потім була розділена на кілька конфесій. Оскільки є спільний фундамент, є і шанси, що ця єдність відновиться». Щоб обійти непросте для сторін питання підпорядкування УГКЦ Папі Римському, церкви ведуть мову про «Євхаристійне сопричастя» – духовну єдність (зокрема, у таїнствах).
ДВА ПРАВОСЛАВНІ СВІТИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА «РУССКІЙ»
«Об’єднанню без Москви», зокрема й із греко-католицькою церквою, сприяє і тенденція в європейському православ’ї до примирення з католицькою церквою. Оглядачі вже звернули увагу на той факт, що проект «Духовної Візантії», довкола якого можуть консолідуватися православні церкви дійсних і потенційних країн – членів ЄС, є здоровою альтернативою імперській доктрині «Русского міра», котру висунув нинішній глава РПЦ насамперед для обґрунтування сфери свого впливу. Адже пропонована Константинополем платформа є адекватнішою принципу добровільного об’єднання націй, який лежить в основі ЄС. Важливу роль у більшій привабливості константинопольської моделі православного світу відіграє і незалежність Вселенського Патріарха від окремої православної держави з її геополітичними інтересами, як це має місце у випадку Московського патріархату.
Тим часом сама ідеологема «Русского міра», який протиставляється навколишньому, зокрема й православному, світові сприяє ізоляції МП. У сербського, болгарського, грецького чи румунського православ’я майже не залишається можливості поєднувати свою християнську європейську ідентичність із «русской» ідентичністю РПЦ. Адже цивілізаційний вибір навіть таких проросійських у минулому народів, як серби чи болгари, сьогодні однозначно зроблено на користь інтеграції до європейського, а не російського світу. Відтак Московська патріархія втрачає вплив на православні церкви цих країн. Наприклад, попри відкриті протести РПЦ проти очікуваного 2013 року візиту Папи Римського, патріарх Сербії Іріней підтримує цю запропоновану президентом Борисом Тадичем ідею, понад те, навіть виступає за «відновлення дружніх відносин між Сербською православною та Римською католицькою церквами».
У такому контексті продовження експансіоністського курсу Кірілла вестиме РПЦ хіба що до подальшої самоізоляції, характерної для «допереяславської» доби російської історії, коли в ній домінували ксенофобсько-месіанські настрої, цілковито відірвані від модернізаційних процесів у європейському, зокрема й українському, православ’ї ХV–ХVІІ століть. У тому стані, до якого рухається російське православ’я, воно не зможе запропонувати послідовникам нічого, окрім мракобісся в боротьбі з інакомисленням та виправдання відсталості міфами про нібито «духовну вищість». Зайве запитувати, чи такий «Третій Рим» може бути привабливий для сусідніх країн.
МЕТОДИ УПЦ (МП)
Викинути дітей-інвалідів
У Дніпропетровську 200 дітей із проблемами розвитку опинилися фактично на вулиці. У листопаді 2010 року Апеляційний господарський суд постановив віддати Свято-Тихвинському жіночому монастиреві дореволюційні будівлі школи-інтернату.
Завоювати храми
15 лютого 2011 року суд відібрав в УПЦ КП будівлю храму в селі Кам’янка Донецької області. У 1996-му громада УПЦ КП прийняла храм у вигляді руїни та відбудувала й реставрувала його власним коштом.
Протистояння між УПЦ МП та УПЦ КП на Смородиновому узвозі в Києві кілька разів переростало в бійку. У червні 2011 року храм намагалися захопити працівники приватної охоронної фірми.
Знищити парки
У лютому 2011 року через будівництво УПЦ МП храму в парку «Юність» на Борщагівці в Києві виникла сутичка між прихожанами й охоронцями та мешканцями сусідніх будинків. Проти місцевих жителів було застосовано сльозогінний газ. Поки справу вирішували в судах, церкву добудували. Такі інциденти виникали в Павлівському парку, Парку ім. Зої Космодем’янської та парку біля метро «Дарниця».
Заглушити орган
Дніпропетровський будинок органної та камерної музики з унікальним органом у березні цього року став власністю УПЦ МП. Нині орган планують перенести до приміщення обласної філармонії, де він напевно втратить своє звучання.
Назвати Голодомор Божою карою
«Ми знаємо, що сталося з нашим суспільством після революції 1917 року. Яке це було повстання людей проти Бога. Як руйнували храми, нищили ікони, паплюжили національні святині. А Бог б’є не кийком, Бог іншими способами врозумляє людину», – заявив у листопаді 2008-го митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ МП Онуфрій.
Закрити музеї
У Переяславі-Хмельницькому єдиний в Україні Музей одягу було закрито влітку 2010 року у зв’язку з передачею його приміщення Свято-Михайлівського храму, громаді віруючих УПЦ МП.
Виселити лікарню
Керівництво Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського – унікального закладу з лікування хворих на СНІД – з липня 2010 року шукає новий прихисток. Тоді за рішенням Кабміну лікарня мусила виїхати з приміщення на території Києво-Печерської лаври, права на яке заявила УПЦ МП.
Зруйнувати пам’ятку архітектури
У лютому 2011 року під керівництвом настоятеля отця Іоана (Кузьовича), ченця УПЦ МП, було зруйновано Свято-Покровську церкву в смт Сосниця на Чернігівщині. Це був один з останніх суцільно дерев’яних храмів, побудованих у стилі козацького бароко.
Забрати дитячий садок
У липні 2011 року в Луганський області будівлю дитсадка віддали в безоплатну оренду для потреб УПЦ МП. Священик, який отримав її в управління, агітував на виборах за міського голову Алчевська.
КАРИ БОЖІ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Аварія на Чорнобильській АЕС
Патріарх Московський Кірілл: «Страшна помилка була причиною Чорнобильської катастрофи… Господь міг і зупинити руку оператора, який, керуючи реактором, здійснив страшну помилку. Господь попустив. І чимало людей, можливо, своєю смертю зробили спільний внесок у спокутування гріхів».
Пожежа в клубі «Хромая лошадь» у місті Перм
Єпископ Пермський і Солікамський Ірінарх: «У храмах за богослужінням ми щоденно молимося про дарування нам «християнської кончини, не соромної і мирної», аби Господь сподобив людину досягнути глибокої старості й вона змогла побачити «синів своїх синів», тобто онуків і правнуків. Найбільш сумним є те, що люди які загинули в нічному клубі «Хромая лошадь», були позбавлені цього дару Божого і Бог попустив їм смерть, приходу якої не побажаєш і ворогові Вітчизни».
Економічна криза
Патріарх Московський Кірілл: «Грецьке слово «криза» російською мовою перекладається як «суд». Будь-яка криза в житті – це суд Божий, а суд Божий відокремлює правду від брехні, оголюючи неправду. І якщо сьогодні світ переживає економічну кризу, значить цей суд викриває якусь глобальну людську неправду».
Землетрус у Японії
Ієрей Алєксандр Шумскій:«Усі гарно пам’ятають, як після відвідин Курильських островів російським президентом у Японії топтали його портрети, спалювали й шматували російський прапор… От і повернув їм Господь бумерангом те, що завинили».
Ієромонах Нєктарій (Ґоловкін):«Ми побачили, що, коли православний народ сам не може захиститися, його захищає Господь. Катастрофа у Японії на якийсь час зменшить її ненависть до Росії»
Опір будівництву храму в Єкатеринбурзі
Архієпископ Єкатеринбурзький та Верхотурський Вікєнтій:«Усіх людей, які боролися проти церкви, Господь відмітив: жодна людина, яка противилася Богові, не померла власною смертю. Ми кажемо, що опиратися Богу дуже небезпечно для самої людини, рано чи пізно Господь прийшле до неї усвідомлення й покарання. Це покарання Боже передається впродовж семи поколінь».
Церква проти російських народних казочок
2001 рік. Вологодська єпархія оголосила Діда Мороза поганським божеством. Єпископ Вологодський і Великоустюзький Максіміліан заявив, що в новорічних урочистостях у Великому Устюзі («батьківщина» Діда Мороза) церква візьме участь тільки тоді, коли в офіційній біографії цього персонажа буде записано, що він прийняв християнство.
Триває війна між РПЦ та громадами села Кукобой (його оголосили «батьківщиною» Баби-Яги, побудувавши їй казкову «ізбушку») та міста Пошехоньє («батьківщиною» водяника). Із заяви Ярославської єпархії РПЦ: «Штучно створюються неоязичницькі капища, в яких починають відправляти псевдорелігійні обряди… Якщо владі водяник та Баба-Яга ближчі, ніж Христос, Божа Матір та інші святі, то така влада варта співчуття, як і народ, котрий її обрав».