10 січня парламентська опозиція «показала зуби», не допустивши звільнення нового першого віце-прем’єра Сергія Арбузова з посади голови Нацбанку, та затвердження в його кріслі Ігоря Соркіна, котрого вже призначив Віктор Янукович. Але наступного дня затвердження таки відбулось.
Численні джерела стверджували тоді, що вся справа була не в силі опозиції, а в глухому невдоволенні тих сегментів «донецького» табору, котрих лякає стрімкий наступ Сім’ї на всі «смачні» державні пости.
Читайте також: Перша сесія Ради: тактичні перемоги опозиції та стратегічні успіхи влади
Тим часом на розгляді лишився, хоч уже і обговорювався в останній день першої сесії, цікавий законопроект № 1207, який робить уряд ще більш президентським за нинішній. Причому іноді в неконституційний спосіб.
Законопроект поданий за підписом чинного прем’єра Миколи Азарова, але Микола Янович – останній, хто мав би його підтримувати. Адже в разі прийняття закону начебто підлеглі йому перший віце-прем’єр та «прості» віце-прем’єри діятимуть лише у сферах, відведених їм президентом. І президент же визначатиме порядок їхньої взаємодії з іншими міністерствами та відомствами.
Президентський вплив на ці питання і так не підлягає сумніву. Кадровий дипломат Костянтин Грищенко в новому уряді мовчки погодився на малозначуще кураторство охорони здоров’я та спорту (!), ще один віце-прем’єр, Юрій Бойко, «проковтнув» позбавлення себе реального впливу на Мінпаливенерго… Проте поглиблену залежність урядовців від Януковича хочуть іще й узаконити. І якщо згаданих Грищенка чи Бойка це навряд чи потішить, то тому ж Арбузову дає більшу свободу маневру у відносинах зі своїм формальним шефом Азаровим.
Цікаво, звісно, як буде ставитись до цього питання пан Арбузов, коли, цілком імовірно, сам стане главою уряду. Але поки важливіше інше: насправді Янукович не має права окреслювати урядовцям рамки їхніх повноважень. На це вказало Головне науково-експертне управління ВР, котре посилається на рішення Конституційного суду від 10 квітня 2003 року. За цим рішенням, повноваження президента встановлюються лише Конституцією, і ніякі закони нових повноважень йому додавати не можуть.
Тож законопроект № 1207 стане лакмусовим папірцем для тих, хто цікавиться апаратною боротьбою між «старими донецькими» та «новою гвардією Януковича», уособлюваною першим віце-прем’єром Арбузовим – але далеко не ним одним.
Інша глуха боротьба, яку опозиціонери нерідко описують як «холодну війну влади з народом», теж знайшла відображення в урядових законопроектах, поданих у міжсвяткові дні. Так, 8 січня кабінет Миколи Азарова подав пакет змін до законів, що стосуються роботи міліції. Документ містить три ключові новації.
По-перше, він пропонує призначати керівників спеціального органу з боротьби з оргзлочинністю без контролю парламенту. За діючим законом таких керівників (у центрі й на місцях) призначають «за погодженням» із профільним комітетом ВР.
По-друге, проект збільшує шмат бюджетного пирога, що дістанеться доблесній міліції. В документі сказано, що загальна кількість співробітників МВС (окрім внутрішніх військ) скорочується з 324 тис. 400 до 317 тис. 700 осіб. Але! При цьому з чинного закону виймається фраза «За рахунок Державного бюджету України утримується 190 500 працівників органів внутрішніх справ».
Тепер, треба так розуміти, бюджет тягтиме на собі всі 317 тисяч із гаком співробітників МВС. Очевидно, в уряді більше не вірять у різноманітні «спецфонди» МВС… Або вірять, але вважають, що цього замало.
Втім, заробляти міліціонерам ніхто не заборонить. Навпаки – проект дозволяє створювати в приміщеннях та на територіях органів міліції підприємства, що надають соціально-побутові послуги (зокрема, з харчування), а також послуги «з ремонту засобів зв’язку та телекомунікацій». Чи означає це завуальовану можливість для бізнесу скористатися міліцейським дахом у буквальному сенсі слова, покаже час.
Ще один бонус для міліціонерів – медичне та санаторно-курортне обслуговування. Сьогодні ним можуть користуватись діючі правоохоронці та члени їхніх сімей, а також міліціонери на пенсії. Проект пропонує поширити це право і на членів сімей міліцейських пенсіонерів.
Ініціатив у соціально чутливих сферах Кабмін та провладні депутати поки не реєстрували. Адже наразі все вирішено прийняттям Держбюджету-2013 та пертурбаціями в економічній владі. Хоча десь у надрах уряду, за даними ЗМІ, зріє цілий пакет «радикальних» економічних реформ, котрі торік відклали через вибори.
Читайте також: Уряд підготував радикальні заходи для наповнення бюджету
Натомість великою кількістю законопроектів у бюджетній царині відзначилась опозиція. Щоправда, нескоординовано і багато в чому, здається, «для галочки».
Так, представник «Батьківщини» Володимир Яворівський ще наприкінці грудня запропонував виключити з Держбюджету на 2013 рік скандальну четверту частину Прикінцевих положень. Ця частина вносить зміни до цілої низки законів, що стосуються соціальних виплат найрізноманітнішим категоріям населення – від шахтарів і військових до «чорнобильців» та дітей війни. Зміни, втім, ідентичні: зазначені виплати здійснюються урядом лише «виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету та Пенсійного фонду».
Інакше кажучи, виплати вразливим категоріям населення уряд даватиме лише постільки, поскільки знайде на це гроші. В опозиції вказують, що це порушує Конституцію (котра забороняє звужувати права громадян) та Бюджетний кодекс (котрий встановлює, що бюджетні видатки встановлюються відповідними законами, а не рішеннями уряду.
Водночас неможливо уявити, щоб опозиції вдалося скасувати сумнозвісну норму. Хоч би тому, що аналогічне правило діяло і торік, хоча тоді проти нього бурхливо протестували ті ж «чорнобильці» та «афганці».
Цікаво, що точнісінько такий законопроект, як той, що подав Яворівський, на три тижні пізніше зареєстрували депутати-комуністи Цибенко, Бабич і Байдюк. Очевидно, комуністи, як сателіти Партії регіонів, не зможуть підтримати соціалістичний по суті проект Яворівського – але хотіли б запевнити своїх виборців, що теж «борються за соціальну справедливість».
Ще далі, здається, готова піти най правіша фракція – «Свободи». 11 січня її представники за незмінної участі свого лідера Олега Тягнибока внесли до Ради законопроекти, якими пропонують ліквідувати приватні монополії, «повернути» капітали з офшорів, ввести спрощену процедуру реєстрації дрібного бізнесу та ліквідувати дефіцит Пенсійного фонду.
Текстів законопроектів на сайті Ради ще нема, але загальний напрямок зрозумілий: відібрати в олігархів і віддати тим же пенсіонерам. Мета шляхетна, та й з монополіями, як і з офшорами, в Україні давно пора щось робити. Але навряд чи на це може вистачити лише чотирьох законів, які до того ж у нинішніх реаліях не мають шансів на прийняття.
А от радикальному виборцеві таке має подобатись. Це зрозуміли і в «Батьківщині», котра паралельно зареєструвала власний законопроект про підвищення соціальних стандартів, одним із авторів якого став сам Олександр Турчинов. Тексту цього законопроекту теж іще нема, але цілком імовірно, що в ньому йтиметься про те ж таки «розкуркулення» олігархів – пряме чи опосередковане.
Більших успіхів опозиція теоретично могла б досягти на «меншому» напрямку – захисту бюджетних інтересів Києва. Як відомо, в бюджеті-2013 уряд відібрав у столиці половину податку на доходи фізичних осіб (тоді як Севастополь, наприклад, продовжить отримувати ці кошти повністю).
В Раді зареєстровано три законопроекти про повернення Києву цього джерела надходжень. Один проект подали кияни-опозиціонери Павловський, Андрієвський та Бригинець, другий – «ударники» Кличко, Новак, Карпунцов, Чумак, Іщенко й Паламарчук, третій – знов-таки представники «Батьківщини» Чорноволенко й Одарченко.
Цікаво, що п’ятеро обранців від партії Кличка, включно з ним самим, неуважно прочитали діючий Бюджетний кодекс. Оскільки пропонують зараховувати в бюджет Києва 100 % податку з фізосіб, але при цьому забули про вилучення з бюджету статті, за якою ця частка має складати лише 50 %. Імовірно, шановні депутати прагнули не так провести свій власний закон, як просто «засвітитися» у справі, раніше за них підхопленій «заклятими друзями» з лав об’єднаної опозиції.
Водночас головне питання тут – навіть не в конкуренції законопроектів, оскільки поки що дві найбільші опозиційні фракції демонструють певну здатність домовлятись. Біда, що їхніх голосів, навіть разом зі «Свободою», не вистачить усе одно. А от готовності блокувати трибуну заради «соціального» бюджету жодна з трьох сил поки не демонструє.
Таким чином, поки що опозиція не може всерйоз протистояти економічній та соціальній політиці влади, а остання зайнята переформатуванням і водночас цементуванням своїх лав. У недалекому майбутньому бурхливе протистояння в стінах парламенту імовірніше з інших приводів – таких, як геополітика, мова та звільнення політв’язнів.