Вони могли б увійти до Криму і почати де-блокаду наших частин на півострові. Але перед миколаївськими десантниками із 79-ої аеромобільної бригади у березні 2014-го стояла інша задача: перекрити дороги з материка на півострів. І вони її успішно виконали. Перший батальйон бригади висунувся на Чаплинку і став на шляху ймовірного удару супротивника. Тим часом «русская весна» у Миколаєві та Херсоні швидко захлинулась без гастролерів із Криму.
Але справжня війна була попереду…
Красний Лиман
Коли у Слов’янську вже повним ходом йшли бойові дії, 79-ту бригаду розділили – 1-ий батальйон під командуванням «Майка» вирушив до Ізюма,де тоді знаходився штаб АТО. Командування залучало підрозділ до участі в операції із звільнення від терористів Красного Лиману. А розвідувальна рота і 2-ий батальйон, який вже був доукомплектований,були відправлені на південь, під Волноваху.
2-го червня 2014 року десантникам наказали зібрати штурмову групу і висуватися до Красного Лиману Цей бій став першим для бригади.
Бійці 79-ої та 25-ої повітряно-десантної бригади мали з двох сторін увійти до міста. Три дні тривав штурм, крилаті піхотинці вже у бою обох підрозділів вчилися ефективно взаємодіяти з артилерією та авіацією.
Читайте також: Браво, «Браво»! З історії 79 ОАЕМБр. Другий Батальйон
Після того, як основні сили терористів були знищені,зведена група 79-ї та 25-ї зачистили Красний Лиман від бойовиків. Десантники пробули тут три дні. Потім їм прийшов наказ відійти в Ізюм для отримання подальших завдань. Бойове хрещення відбулося.
Сектор Д
В цей же час 2-ий батальойн бригади з розвід ротою висунувся для виконання завдань в секторі Д. Командир з позивним «Браво» зайняв висоти біля Маринівки, а «Шквал» повів інших бійців до Дякового, Дмитрівку та Краснодону.
Сили АТО в секторі Д отримали завдання взяти під свій контроль кордон України з Росією. Адже саме через його неконтрольовані ділянки, «братня країна» засилала своїх бойовиків, постачала їм зброю та техніку.
На початку липня 2014 року, проросійські терористи почали активно застосовувати реактивні системи залпового вогню «Град» та «Ураган». Важливо зазначити й те, що російські військові, які розмістилися на державному кордоні встановили опорні пункти, з яких постійно обстрілювали українських бійців.
4 липня 2014 року під Краснодоном, підрозділ «Шквала» вперше побачив і відчув на собі як стріляє РСЗВ «Град».
Згодом до 2-ої БТГ приєднався 1-ий бат на чолі з «Майком». Їм надійшов наказ закріпитися разом з підрозділами 24 ОМБр, 72 ОМБр, біля села Зеленопілля.
11 липня 2014 року російська реактивна артилерія розстріляла базовий табір сил АТО. Внаслідок цього підлого ракетного обстрілу українські військові понесли втрати особового складу (цифри тих, хто загинув та був поранений- різняться) та техніки.
Як тільки війська взяли під контроль пропускний пункт Довжанський, то він відразу був обстріляний російською реактивною артилерією. Наступного ж дня було розпочато створення укріплення для оборони від нападів терористів.
В цей же час, інші бійці угрупування сил АТО виконали наказ Генерального Штабу перекрити Ізваріне, що також було важливою ланкою постачання для бойовиків. Але там вони звели справжній укріпрайон, тому взяти його було надзвичайно важко, а утримувати ще важче.
Жорстокі бої також велися і біля панівних висот в цьому секторі. Адже ворожі колони намагалися пройти не тільки через Довжанський та Ізварине, а й використовуючи обхідні дороги.
Читайте також: 80-та аеромобільна. Невідомий подвиг оборони Луганського аеропорту
Так біля висоти Граніт, яку назвали за позивним командира*, крилаті піхотинці знищили не одну колону з боєприпасами та технікою.
Довідка: *Кривоносов Сергій Сергійович, позивний Граніт, начальник штабу 2-го батальйону 79-ї бригади, очолював ротно-тактичну групу, яка утримувала стратегічну висоту неподалік села Дякове, Антрацитівського району. Загинув 4 серпня від попадання ракети від «Граду» в бліндаж, своїм тілом закрив своїх побратимів. Герой України.
Після безперервних боїв в українських закінчувалось продовольство та боєприпаси. Продовжувати вести військові дії за таких умовах було надзвичайно складно. Росіяни ж кожного дня продовжували обстрілювати сили АТО, не припиняючи вогонь своєї артилерії ані на годину.
Враховуючи те, що військові довгий час були позбавлені підкріплення, без належного запасу боєприпасів, Генштаб прийняв рішення про виведення військ з сектору. Відхід груп прикривали підрозділи 95-ої бригади та 30 ОМБр.
Командир розвідувальної роти 79-ї працював над визначенням безпечного маршруту виходу сил АТО з цього пекла. Для цього він перевдягнувся під сепаратиста і їздив по селам і запитував у місцевих жителів, «де стоять «укропи», ті радісно повідомляли всю інформацію про розташування українських військ і принагідно ділилися даними, де стоять сепаратисти.
Взагалі, треба сказати, що місцеве населення в цьому секторі налякане страшилками про «кровожерливих» правосєків дуже боялося української армії і було налаштоване вороже.
Коли миколаївські десантники зайшли в село Бобрикове, Антрацитівського району, то місцеві жителі в паніці тікали по своїх будинках. Так сильно вони були зомбовані російською пропагандою, особливо сюжетом про розп’ятого хлопчика в Слов’янську. Люди ховали в підвалах своїх дітей від українських солдат. Але дитяча цікавість легко перемогла доросле божевілля. Деснатники покатали місцевих дітей на БТРі, що справило на місцевих мешканців ефект «бомби». Вони не вірилисвоїм очам. Вже потім, оправившись від шоку, вони розповідали, що сепаратисти забирали в них гроші,автомобілі, а незгодних кидали в підвали. Справжнім відкриттям для них було, коли українські військові розплатилися за воду в магазині. Продавчиння довго не могла в це повірити, адже терористи просто забирали все, що їм було потрібно.
Читайте також: Бійці 36-ої бригади берегової оборони. Герої неоголошенної російсько-української війни
Коли були сформовані колони для виходу, то першою пішла группа під командуванням «Маршала». Колона рухалася між Антрацитом та Дмитрівкою. Там десантники потрапили в танкову засідку. Почався жорстокий бій. Протитанковий підрозділ 24 ОМБр відразу зайняв оборону і почав прицільно вести вогонь.
Незважаючи на складні обставини «Маршал» зміг знайти прийнятне місце для переправи через Міус. Десантники успішно здолали водяний рубіж. Але прикордонники, які рухалися за ними на легкових автомобілях, зазнали втрат.
Артилерія терористів прицільно била по українських військових з села Дмитрівка. Підрозділи сил АТО билися відчайдушно і зрештою їм вдалося подавити вогонь ворожої артилерії, при цьому бойовики зазнали суттєвих втрат.
Перша колона прорвалася до села Степанівка, Шахтарського району. Вийти з кільця вдалося, але з чималими втратами техніки.
Певний період інша колона перебувала в повному оточенні. Але завдяки власній мужності та вчасній допомозі 30-ої та 95-ї бригад вони змогли прорватися. Незадовго після цього терористи взяли штурмом Маринівку і стало набагато важче тримати коридор.
Терористи, розуміючи тяжке становище, в якому опинилися українські військові, постійно пропонували їм здатися в полон. Бойовики розгорнули широку інформаційну кампанію, розтрубивши по всіх медіа, щосили АТО перебували ніби-то в «Південному котлі», і шансів вийти не мали.
Натомість війська в секторі Д завдали їм тяжких втрат та скували значні сили на цій ділянці, що дозволяло командуванню успішно вирішувати тактичні завдання на інших ділянках фронту.
8 серпня2014 року 79-а вийшла з сектору Д. Бригада отримала час на відпочинок та на проведення заходів щодо поновлення особового складу, ремонту техніки та проведення подальшого бойового злагодження.
Донецький Аеропорт
На початку вересня 2014 року крилаті піхотинці отримали наказ висунутися до Краматорська, в штаб АТО. Не всі бійці встигли повністю відновитися, але наказ звісно, виконали. В цьому місті займалися патрулюванням та підтриманням порядку. Також їздили в Дебальцево до 25-ї бригади, допомагали їм з проведенням зачисток.
В кінці вересня ротно-тактичній групі 1-го батальйону було наказно стати на оборону Донецького аеропорту. Спочатку їм повідомили, що вони будуть просто прикривати певну ділянку біля ДАПу. Один день вони простояли в одній з посадок, а вже наступного отримали наказ зайти на територію аеропорту. Десантники, звичайно знали, що там відбуваються бої, але й навіть уявити собі не могли, наскільки вони інтенсивні та жорсткі.
Читайте також: Битва за Савур-Могилу. Хроніка подій
Російські терористи, нахвалюючись в своїх інтерв’ю, говорили, що вони хочуть подарувати ДАП на день народження свого кумира – Владіміра Путіна. Треба нагадати, що терористи безуспішно атакували аеропорт протягом літніх місяців 2014 року.
При заході на бойові позиції в термінали аеропорту, бойовики знищили 2 БТР з десантниками. 1-ша ротно-такично група постійно перебувала у ДАПі, потім її змінювали інші роти бригади. Там також з ними знаходилися бійці 74 ОРБ, ДУКу, 95-ї. Поруч, у селищі Піски підрозділи 95-ї, 93-ї, та бійці ДУКу і «Дніпро-1».
Найбільшою небезпекою було навіть не саме перебування в терміналах, а рух колон на ротацію, чи підвіз боєприпасів, провізії з Пісок до аеропорту. Кіборгів прикривали реактивщики, ствольна артилерія та мінометники з 79-ї, 95-ї, 55-ої та 93-ї бригад.
Донецький Аеропорт у військовому значенні – це не тільки термінали, додаткові технічні приміщення, а також територія сіл Піски, Тоненьке, навколо Авдіївки, Спартака. Тому, кожна ланка оборони булла дуже важливою, кожен з підрозділів виконував свою важливу місію, що вкупі давало позитивний результат.
Тактика штурмів бойовиками не була екстраординарною, бійці завчасно готувалися до цього і успішно відбивали атаки. На підходах терористів знищувала артилерія, а вже коли деяким таки вдавалося потрапити до терміналів, то вони відразу були знищені «кіборгами», які чекали їх в засідках.
Коли сепаратисти йшли на штурм аеропорту, то спочатку на вогневі позиції виїжджали танки, які розстрілювали термінали, для того щоб їх піхота встигла підійти якнайближче до позицій українських військових. Кожного дня терористи атакували по 6-8 разів. Велися справжні артилерійські дуелі. Артилерія сепаратистів, яка била з самого Донецька намагалася подавити українських «богів війни», але це їм ніяк не вдавалося.
Українські десантники вміло використовували особливості терміналів і постійно за висловом «Маршала» «насипали» сепаратистам.
Як показала реальність, такий принцип оборони ДАПу був дуже успішний, адже бойовики не провели жодної успішної атаки, всі їхні намагання були марними, моральний дух постійно знижувався, бо вони прекрасно розуміли безперспективність цих атак.
Десантники також високо відзначають співпрацю з бійцями ДУКу в обороні аеропорту. Добровольці своїм завзяттям неабияк мотивували інших бійців у бою.
В кінці листопада бригаду повернули назад до Краматорську, потім вони виїхали до Миколаєва. Нарешті бійці отримали довгоочікуваний відпочинок.
В середині січні 2015 року, миколаївських десантників терміново повернули для оборони ДАПу. Вони приїхали туди, коли термінали вже були захоплені бойовиками. Українські війська залишали розтрощений Донецький аеропорт.
Підрозділ 79-ї під командуванням «Майка» також брав участь в боях за Дебальцеве, де разом з 30-ю, танкістами 92-ї, 1 ОТБр і «Донбасом» спробували штурмувати село Логвінове, яке вже було захоплене російськими військами. Але росіяни перекинули сюди багато сил і їх артилерія добре пристрілялася. Сил для ефективної атаки було явно недостатньо. Хоча операція щодо розблокування дороги на Артемівськ і не принесла бажаного результату, це все ж дозволило виграти час для того, сили АТО могли вийти з Дебальцевого.