Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 вересня, 2013   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

Що, окрім «ракетних ігор», цікавить Путіна в Ірані

Владімір Путін, використовуючи громадянську війну в Сирії як привід, почав грати в надзвичайно небезпечну гру.
Що, окрім «ракетних ігор», цікавить Путіна в Ірані

Російський президент погрожує розпочати поставки зброї Ірану, якщо Захід атакує Сирію. Він виступив з ледь завуальованою погрозою – озброїти Іран зенітними ракетами, «якщо ми побачимо, що робляться якісь кроки, пов’язані з порушенням чинних міжнародних норм».

Зовнішня політика Росії після повернення Путіна на президентську посаду набулавідверто антиамериканських тонів. І його готовність активізувати продаж Росією зброї до Ірану видається намаганням знайти противагу збільшенню впливу Сполучених Штатів на Близькому Сході.

Після недавнього обрання президентом Ірану Хассана Роухані має відбутися візит Путіна до Тегерана, де, крім обговорення низки актуальних політичних і економічних питань, ядерної програми Ірану та участі Росії в розширенні атомної електростанції в Бушері, планується підписання угоди про постачання передових протиракетних комплексів до цієї країни.

Москва планує продати Тегерану системи протиповітряної оборони S-300ВМ Антей-2500 замість комплексів С-300. Варто пригадати, що контракт на постачання Ірану С-300 було підписано наприкінці 2007 року. Тоді Росія повинна була поставити іранцям п’ять дивізіонів приблизно на $ 800 млн. Однак через три роки Рада Безпеки ООН запровадила нові санкції стосовно Тегерану, серед яких була заборона на передачу сучасного озброєння.

Тепер же Кремль хоче озброїти Іран комплексами S-300ВМ Антей-2500, які є модифікованою версією системи С-300В, розробленої свого часу під вимоги ППО сухопутних військ Росії.       Цей хитрий хід Путіна полягає в тому, що системи S-300ВМ немає в списку зброї, забороненої для продажу Ірану.

Читайте також: Чи чекати перебудови в Ірані

Путін не приховує того, що робить ставку на Близькому Сході на Іран. Не даремно він став першим російським лідером, який з 1943 року відвідав Іран, – часу, коли Сталін брав участь у військовому саміті з Черчіллем і Рузвельтом.

У жовтні 2007 року Путін побував у Тегерані на зустрічі глав п’яти прикаспійських держав і заявив, що будь-яке застосування військової сили в регіоні було б неприпустиме. Цей коментар він зробив у той момент, коли Сполучені Штати відмовилися виключити можливість військових дій, щоб зупинити ядерну програму Ірану. Як вважає Вашингтон, ця програма маскує бажання створити ядерну зброю.

Іран, як і Сирія, є постійним політичним клієнтом Москви. Тегеран розраховує на Росію і Китай (які мають важливі торговельні зв’язки з Іраном) у тому, що вони використовуватимуть своє право вето в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй для того, щоб він міг уникнути міжнародних санкцій через свою ядерну програму.

Читайте також: Іран дедалі більше залежить від Китаю

Сьогодні путінський режим, враховуючи той факт, що він може загубити свої впливи у Сирії після відсторонення там президента Башара Асада від влади, робить свою ставку на Іран.

Незважаючи на те, що в грудні 2012 року у своєму щорічному «Посланні до Федеральних Зборів» Путін наголосив на необхідності зосередитися на зміцненні Росії внутрішньо, а міжнародну політику розглядати більше в контексті ризиків, які загрожують Російській Федерації, він продовжує поводитися на міжнародній арені вкрай агресивно.

У цьому сенсі пріоритетом Путіна на 2013 рік стало підвищення впливів Росії у світі та уникнення нею вразливості від зовнішніх впливів. Тому він так рішуче виступає проти політики США щодо Сирії і загрози застосування сили проти Ірану.

Попри те, що путінська позиція коріниться на прищепленому йому за часів роботи в КГБ антиамериканізмі, він підтримує режим мулл і Башара Асада через те, що вони постійно кидають виклики Заходу.

Тому допомога Тегерану для того, щоб він міг обзавестися ядерною зброєю, і намагання за будь-яку ціну зберегти Асада в Дамаску не що інше, як спроба уникнути надалі інтеграційних процесів із Заходом і прагнення закріпити не тільки в Росії, а й на всьому пострадянському просторі основоположні принципи євразійськості.

Адже, не зважаючи на свої минулі загравання із Заходом, Путін ніколи не бачив Захід як модель для Росії. А тепер він навіть не зацікавлений у приєднанні до нього як партнера. Бо недавня криза єврозони переконала його в тому, що для Росії немає жодної необхідності провадити політику «спільного європейського дому» (ідея, яку він взяв від Михайла Горбачова і Бориса Єльцина на початку свого президентства).

Лідер Росії, яку за президенства Єльцина було авансом прийнято до «Великої вісімки», використав цю можливість для того, щоб підвищити роль Росії у світовій геополітиці. Водночас він пробує зомбувати західний світ тим, що Захід потребує Російської Федерації та її величезної території і ресурсів більше, аніж Росія потребує Заходу.

Внаслідок цього будь-які спроби Америки приборкати чи нейтралізувати гегемоністичні бажання Росії і надалі будуть натикатися на «своєрідне» бачення Путіним своїх міжнародних зобов’язань. Єдине пом’якшення, на яке він готовий піти сьогодні, – Москва не занадто ускладнюватиме життя Вашингтона доти, доки США ігноруватимуть події всередині Росії і порушення прав людини.

 Російський президент наполегливо поширює по всьому світу небезпечні технології. І військова багатополярність є зовнішньополітичною концепцією Кремля, спрямованою на зменшення впливу цивілізованих країн.

Реалізовуючи цю концепцію, Росія, як і раніше, зберігає бажання відігравати роль посередника між Іраном і США, і це бажання становить частину загального підходу Москви до зовнішньої політики. Можна сказати, що це бажання зберегти за собою роль посередника між Заходом і його супротивниками на Близькому Сході.

Безсумнівно, нинішня ситуація навколо Сирії спонукає Росію та Іран до поглиблення політичної і військової співпраці та початку нового етапу у взаєминах.

За останні кілька місяців, на тлі триваючих бойових дій у Сирії, Росія та Іран суттєво розширили свої політичні та військові відносини. А намагання США та їхніх союзників на Близькому Сході стабілізувати ситуацію в регіоні через усунення від влади Башара Асада, не влаштовує ані Росію, ані Іран, і є рушійною силою для створення альянсу.

Читайте також: Іран-Ізраїль - якщо завтра війна?

Одна з основних причин такого зближення і відкриття нового розділу взаємин між цими двома країнами – різке погіршення стосунків Росії зі Сполученими Штатами.

І хоча Росія завжди виступала проти підготовки війни з Іраном, Москва уникала демонструвати відкритий курс на підтримку Тегерана. А Путін, як і його попередник Єльцин, кілька разів відхиляв запрошення про офіційний державний візит до цієї країни. Погіршення двосторонніх відносин відбулося 2011 року, коли тодішній президент Дмітрій Медведєв, покликаючись на міжнародні санкції, відмовився постачати системи С-300 до Ірану.

Проте президентські вибори в Росії 2012 року наклали свій відбиток на позиції в закордонній політиці Росії. Напередодні цих виборів Путіну потрібно було показати шовіністично налаштованій частині російського електорату свої антиамериканські настрої і довести у ході виборчої кампанії свою незалежність у прийнятті зовнішньополітичних рішень.

Незважаючи на те, що Росія та Іран конкурують у Каспійському регіоні та Центральній Азії за економічний і політичний вплив, починаючи з третього терміну президенства Путіна (на тлі інтенсифікації війни в Сирії) відбулися великі зрушення у відносинах Росії та Ірану.

Так, 2012 року обміни дипломатичними делегаціями між обома країнами досягли найвищої позначки – 170. Серед них було кілька зустрічей між високопоставленими урядовцями. Ключовим питанням зустрічей була співпраця з питань безпеки в Центральній Азії, на Кавказі і передусім щодо сирійської кризи.

Необхідно звернути увагу на той факт, що вже у січні 2013 року Владімір Колокольцев став першим міністром внутрішніх справ Росії, який з 1979 року здійснив поїздку до Ірану. Обидві країни погодилися на договір про безпеку, який включає обмін розвідувальною інформацією з міжнародних питань. Москва також взялася допомогти Тегерану у створенні 500-тисячного воєнізованого підрозділу за зразком військ МВС Росії, який буде в змозі придушувати внутрішні заворушення.

Крім того, обидві держави розширили співробітництво у військових питаннях, зокрема в Каспійському морі. Торік Росія та Іран суттєво поглибили співпрацю своїх флотів у Каспійському морі, а обмін візитами військових кораблів зріс у кілька разів. Командувач військово-морськими силами Іран  заявив: «Ми повинні очікувати, що ця тенденція збережеться, і ще більше наших кораблів буде відправлено до Росії».

Читайте також: Чи вдасться Ірану поділити Сирію?

Можна сказати, що зміцнення військового співробітництва стало відповіддю Росії та Ірану на щораз більшу напруженість у регіоні. Москва і Тегеран намагаються об’єднати свої зусилля не тільки для реалізації своїх інтересів у галузі безпеки, а й для того, щоб протистояти зовнішнім впливам у регіоні Каспійського моря.

Тим часом як Іран, ізольований країнами Заходу, прагне створити союз з Росією, щоб зберегти контроль над ситуацією в Сирії і озброїтися в рамках підготовки до загрози нападу США та Ізраїлю, Кремль намагається використати його як агресивну противагу Америці.

Щоб краще зрозуміти хід думок вищого російського керівництва, потрібно звернути увагу на висловлювання Дмітрія Рогозіна – колишнього представника Росії в НАТО, а з грудня 2011 року заступника голови уряду РФ, який курує державні оборонні замовлення і військово-промисловий комплекс Росії.

Рогозін прямо наголосив: «якщо що-небудь трапиться з Іраном, якщо Іран буде втягнено в будь-які політичні або військові складнощі, це буде прямою загрозою національній безпеці Росії».

Однак справжню мотивацію підтримки Кремлем Ірану та Сирії розголосив заступник генерального директора впливового російського інформаційно-аналітичного центру «Фонд стратегічної культури» Андрєй Арешев. Він висловив побоювання в тому, що втручання Америки в Центральній Азії та на Близькому Сході ставить під загрозу територіальну цілісність Росії, Китаю та Ірану.

Тому, на думку Андрєя Арешева, стратегічний альянс між Іраном і Росією виник з тієї причини, що «руйнування арабських держав у безпосередній близькості від Ірану й на далекій периферії Росії і Китаю, та перспектива військової інтервенції й розпаду Сирійської держави і ввергнення Сирії в хаос буде мати прямий вплив на національну безпеку нашої країни. Кажучи іншими словами, для запобігання бойовим діям на вулицях Ірану, а потім і на вулицях Росії ми повинні стояти на боці наших союзників у Сирії».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
  • Улітку 2016-го українці мають шанс зітхнути з полегшенням більш ніж після двох важких років
    24 травня, Олександр Крамар
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про утиски кримських татар, скандальне призначення Луценка, новий план роботи уряду та вірогідність примирення із Росією
    23 травня, Віталій Рибак
  • Добре знайома українському споживачеві модель Toyota змінила імідж
    23 травня, Олександр Пархоменко
  • Алоїз Принц — один із найавторитетніших біографів нашого часу. Автор життєписів Германа Гессе, Франца Кафки, Ісуса Христа, Терези Авільської відвідав цьогорічний «Книжковий Арсенал», на якому презентував переклад книжки «Ханна Арендт або Любов до світу» («Темпора»). Напередодні дебюту Принца в Києві Тиждень поговорив із ним про «Книжковий Арсенал», видавничу справу в Німеччині та імідж України в очах німецьких інтелектуалів.
    23 травня, Богдана Романцова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено