Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 квітня, 2013   ▪   Януш Бугайські   ▪   США   ▪   Версія для друку

Вразливі до тиску. Дестабілізація в країнах Центрально-Східної Європи грає на руку Москві

Економічна скрута, соціальний неспокій, політична непевність, а також міжнародна ізоляція спричинюють нестабільність у багатьох пострадянських державах Європи. Ніщо не свідчить про зменшення впливу цих факторів, а отже, політична сцена ставатиме дедалі більш неспокійною, непостійною і вразливою до тиску та інтриг Москви.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (283)
від 11 квітня, 2013
Вразливі до тиску. Дестабілізація в країнах Центрально-Східної Європи грає на руку Москві

Хоча в останні роки увага Кремля була прикута до України та Білорусі, в інших сусідніх державах і навіть у де­яких країнах – членах ЄС для Росії з’явилися нові можливості.

Негативні фактори

Загальноєвропейська економіч­­на рецесія позначилася у всій Східній Європі: зменшення інвестицій, сповільнення торгівлі та ускладнення процесу одержання позик. Нереалізовані струк­­турні реформи в деяких країнах призводять до матеріальної скрути, погіршення рівня життя та поширення безробіття. Наростає і громадське невдоволення правлячими кабінетами. Загальні вибори перетворюють­­ся на спосіб усунення партій від влади, замість того щоб забезпечувати ефективні політичні альтернативи. Такі умови підривають реформістські й прозахідні рухи і стимулюють різноманітні форми популізму та авторитаризму, а в деяких випадках і руйнують національну єдність.

Унаслідок цих факторів сподівання, що покладалися на деякі держави, як-от Україна, Грузія та Молдова, істотно змінилися. Минуло понад 20 років відтоді, як вони здобули або повернули собі незалежність, і вже немає певності в тому, що ці пострадянські країни перетворяться на консолідовані демократії, відкриті економіки та реальних кандидатів на членство в ЄС. Натомість Кремль користається з хаосу в сусідніх країнах і позиціонує себе як політичну модель для наслідування та лідера постімперських інтеграційних об’єднань, у які він закликає вступати.

політична сцена ставатиме дедалі більш неспокійною, непостійною і вразливою до тиску та інтриг Москви

Колишні радянські республі­­ки зазнають дедалі більшого тиску у зв’язку з приєднанням до інтеграційних ініціатив Москви. Мета Кремля – якомога сильніший вплив на зовнішню та безпекову політику своїх найближчих сусідів, щоб ті зберігали нейтралітет й утримувалися від член­­ства в західних інституціях або ж активно підтримували російську програму. Кінцева ціль – асиміляція на основі тісніших економічних зв’язків, кульмінацією якої має стати підписання політичної угоди у стилі Євразійського союзу.

Крім України Москва зосередилася на Молдові, Південному Кавказі й навіть східних зонах Європейського Союзу.

Кавказькі пристрасті

Після приходу до влади в жовтні минулого року політсили Бідзіни Іванішвілі Грузія поступово відступає від своїх прозахідних планів і більше схиляється до угод із Росією. Підозрюється, що Іванішвілі має біз­­нес-зв’язки з кремлівськими можновладцями або ж Путін забезпечує підтримку його статків. У будь-якому разі Тбілісі пригальмувало свої амбіції щодо вступу до НАТО та ЄС і, можливо, більше готове до компромісів із Росією у справі окупованих територій в Абхазії та Південній Осетії.

Деякі аналітики називають нову грузинську систему «захопленням» влади чи навіть одноосібним правлінням, у межах якого Іванішвілі перетворює грошові ресурси на політичну владу. До складу правлячого політичного союзу «Грузинська мрія – Демократична Грузія» входять шість партій, п’ять із яких мають незначні соціальні бази і майже цілковито залежать від фінансування Іванішвілі. Останній – лідер цієї коаліції й очільник домінантної партії, а також прем’єр-міністр. Він визначає склад уряду й найближчим часом назве коаліційного кандидата в президенти на виборах, що відбудуться в жовтні, а також призначив своїх ставлеників для контролю над правоохоронними органами.

Свідченням дедалі більшої концентрації влади та порушення принципу її взаємообмеження може слугувати той факт, що міністра оборони Іраклія Аласанію нещодавно усунули з посади віце-прем’єр-міністра. Іванішвілі заявив, що це покарання за прагнення балотуватись у президенти без попередньої згоди прем’єра. Наприкінці березня за ініціативою правлячої партії грузинський парламент обмежив повноваження очільника держави одноосібно призначати Кабінет міністрів у разі розпуску вищого законодавчого органу, а також заборонив достроково припиняти повноваження останнього перед президентськими перегонами до інавгурації новообраного глави держави.   

Після торішніх жовтневих виборів модернізація, інсти­ту­цій­­­­­­ний розвиток, євроатлантична інтеграція Грузії, здається, загальмувалися. Тим часом Москва збільшує свою присутність за допомогою різноманітних інструментів «м’якої сили» (див. Тиж­­день, № 9/2013), особли­­во коли йдеться про торгівлю, дипломатію, мас-медіа та культурний обмін, – усе заради того, щоб знеохотити Грузію до західної орієнтації.

Хоча 7 березня грузинський парламент ухвалив резолюцію, що підтверджує готовність країни проводити прозахідну зов­нішню політику, невідомо, як усе буде на ділі, а не на словах. Попри переламну зустріч президента Міхеїла Саакашвілі з пре­м’єром Іванішвілі, між сторонами все одно немає згоди щодо ключових питань подальшого розвитку країни. Представники опозиції звинувачують уряд у систематичних політичних переслідуваннях, гальмуванні реформ та реалізації пріоритетної цілі – членства в НАТО і ЄС.

В останні місяці президентства Саакашвілі й далі попереджає своїх сусідів щодо регіональних планів РФ. Його застереження після візиту до Азербайджану, мовляв він мав рацію, коли говорив про амбіції Кремля стосовно Абхазії та Південної Осетії, розлютили Москву і налякали Баку. Саакашвілі сказав, що Азербайджан і Грузія зіткнулися зі схожими загрозами дестабілізації з боку Кремля. За його словами, «останній загрожує дезінтеграція, тим часом Азербайджан побоюється спонсорованої Росією зміни режиму».

Президент Грузії заявив, що Кремль підтримує нову азербайджанську лобістську групу на чолі з московським мільйонером Союном Садиховим, яка має на меті встановити контроль над внутрішньою та зовнішньою політикою Азербайджану. Поміж її планів, за словами Саакашвілі, – погіршити відносини між Баку і Тбілісі, підтримуючи ідею автономії азербайджанців у Грузії. За однією з найсуперечливіших його заяв, президент ЛУКОЙЛу мільярдер Ваґіт Алєкпєров планує подібний до грузинського сценарій зміни режиму в Азербайджані. Головна мета нового лобіювання – тиск на Баку і зрештою заміна нинішнього президента Ільхама Алієва.

В останні два роки російсько-азербайджанські відносини суттєво погіршилися. Москва не поновила угоду щодо оренди Габалінської радіолокаційної станції, а отже, втратила військову присутність в Азербайджані. Хоча Алієв заявив, що Баку зацікавлене в приєднанні у майбутньому до Євразійського економічного союзу (його планують створити у 2015 році три держави Єдиного економічного простору: Росія, Білорусь та Казахстан. – Ред.), однак невирішена справа з окупованою вір­менами територією Нагірного Карабаху створює додаткову напруженість. РФ маніпулює інструментами «м’якої сили» у вигляді ЗМІ та неурядових організацій, намагаючись схилити Баку до кремлівської політики, особливо у галузі енергетики, адже відчайдушно прагне зберегти домінантну позицію постачальника природного газу в Європу.

Граблі для Кишинева

Молдова – мабуть, найсвіжіша успішна мішень Москви. У цій країні прозахідний уряд, який підтримував ЄС, полишив владні ешелони в результаті вотуму недовіри до уряду прем’єр-міністра Влада Філата (див. Тиждень, № 11/2013). Опозиційна Комуністична партія спланувала ата­­ку на підставі того, що більшість молдован невдоволені економічним становищем і всеосяжною корупцією на офіційному рівні. Водночас правляча коаліція – Альянс за європейську інтеграцію – була зайнята запеклими політичними баталіями подібно до колишньої помаранчевої ко­аліції в Україні.

Падіння молдовського уряду демонструє крихкий характер тамтешньої демократії, слабкість політичних партій і невідступну силу антиреформістських елементів. Внаслідок нещодавніх корупційних скандалів громадськість розчарувалась у владі, а на посаду віце-спікера парламенту було призначено темну особу – мільйонера Влада Плахотнюка, проти якого ведеться розслідування щодо фінансових махінацій у кількох країнах – членах ЄС. Комуністи мають зв’я­­­зки з Москвою, а Плахотнюк – активи в Росії, чим, вочевидь, може маніпулювати Кремль для організації політичного конфлікту чи реалізації власної програми.

У той час як Молдова звертає зі шляху в бік ЄС, ціла програма Східного партнерства, розроб­лена Брюсселем для пострадянських країн і спрямована на стимулювання реформ та просування європейських стандартів, нині загальмувалася. Брюссель насправді не надто прагне розширення на схід, оскільки східноєвропейці, вочевидь, вичерпали свої устремління до європейських реформ. Не менш тривожно й те, що країни Центральної та Південної Європи, які входять до складу ЄС, також не мають імунітету до внутрішнього хаосу та негативного впливу Кремля.

Невизначеність Центральної Європи

У країнах колишнього соцтабору зростає загроза політичного неспокою і радикалізації, що створює небезпеку для внутрішньої та регіональної стабільності. Кілька країн – членів НАТО і ЄС занедбують власні демократичні здобутки і прямують до популізму й націоналізму, зокрема Угорщина, Болгарія та Румунія. Навіть у Поль­­щі – найбільшій державі регіону великого стратегічного значен­­ня – актуальне питання націоналістичних та антиєвропейських сил. У період економічної невизначеності популістська привабливість і політичні амбіції цих сил матимуть згубний вплив на весь регіон.

Невгамовні популісти експлуатують два аспекти, що справ­­ляють неабияке враження на громадськість: соціальну справедливість та етнічний націоналізм. Брак соціальної справедливості та економічних можливостей – головні проблеми в деяких посткомуністичних країнах. Чимало прошарків населення мож­­на мобілізувати навколо міфічної ідеї боротьби з кумівським капіталізмом, зокрема корупці­­єю на офіційному рівні, дедалі більшою економічною нерівніс­­тю, застійним рівнем життя і неприхованим розкошуванням нових підприємців. Популістська риторика, спрямована проти елі­­ти, знаходить відгук поміж людей, чиї економічні сподівання не були реалізовані, а це може перерости в радикальну опозицію до наявних політичних інституцій.

Деякі уряди чи опозиційні партії, щоб догодити громадській думці, зосереджують увагу на поверненні національної гордості й захисті країни від небажаних зовнішніх впливів. В умовах економічної скрути політич­­ні лідери можуть мобілізувати виборців, зробивши цапа­­ми-відбувай­лами етнічні меншини чи іммігрантів і заявляючи, що національній самостійності та економічному процвітанню загрожує їхня присутність. Греція – яскравий приклад цього процесу. Етнонаціоналізм може також мати й зовнішню складову, розпалюючи регіональні конфлікти. Наприклад, надаючи угорцям сусідніх країн громадянство і право голосу на підставі етнічної належності, Угорщина може перетворитися з держави, у якій політичні права залежать від громадянства, на державу, в якій громадянство залежить від етнічного походження (див. Тиждень, № 13/2013).

У деяких країнах ультрана­ціо­­налісти посіли місця в парламенті, а впливові опозиційні партії стали проголошувати націоналістичні ідеї. В Угорщині ксенофобська іредентистська партія «Йоббік» на загальних виборах 2010 року здобула понад 12% голосів і 47 місць у вищому законодавчому органі. Політсила звертається до розчарованих молодих виборців і впра­­­­вно використовує соціальні мережі для донесення своїх меседжів. Нині головна небезпека для регіону – економічна стагнація, що змусить провідні партії підлаштовувати свою політику під націоналістичних радикалів заради забезпечення голосів.

Тривала економічна рецесія в усій Європі та суворі заходи у зв’язку з нею призведуть до негативних реакцій поміж населен­ня, що безпосередньо вплине на політичну та інституційну стабільність у Центральній і Південно-Східній Європі. Зростання безробіття серед молоді може викликати серйозний неспокій у країнах. Через брак роботи люди стають нервовими, втрачають віру в демократичні інституції, що послаблює позиції влади та створює виклик для легітимності політичних систем.

Такі країни, як Болгарія і Румунія, переживають запеклі політичні баталії, що підривають політсили та створюють сприятливий ґрунт для радикальних елементів. Нещодавнє падіння болгарського уряду відкрило популістам шлях до наступних виборів (див. Тиждень, № 9/2013). Такий розвиток подій більше ніж на руку Кремлю, який праг­­не нажити капітал на політичному хаосі для розширення власних регіональних амбіцій та підтримуватиме політиків, які віддають перевагу або визнають російські стратегічні й бізнес-інте­­реси. У цьому контексті економічна стагнація, демократична регресія та популістські політи­­ки в кра­їнах Центрально-Східної Європи сприятимуть реалізації регіональних цілей Москви, розвалюючи національні інституції, породжуючи розкол у Європейському Союзі, підриваючи ефективність НАТО та віддаляючи Сполучені Штати від європейських союзників.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено