Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 квітня, 2013   ▪   Януш Бугайські   ▪   США   ▪   Версія для друку

Вразливі до тиску. Дестабілізація в країнах Центрально-Східної Європи грає на руку Москві

Економічна скрута, соціальний неспокій, політична непевність, а також міжнародна ізоляція спричинюють нестабільність у багатьох пострадянських державах Європи. Ніщо не свідчить про зменшення впливу цих факторів, а отже, політична сцена ставатиме дедалі більш неспокійною, непостійною і вразливою до тиску та інтриг Москви.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (283)
від 11 квітня, 2013
Вразливі до тиску. Дестабілізація в країнах Центрально-Східної Європи грає на руку Москві

Хоча в останні роки увага Кремля була прикута до України та Білорусі, в інших сусідніх державах і навіть у де­яких країнах – членах ЄС для Росії з’явилися нові можливості.

Негативні фактори

Загальноєвропейська економіч­­на рецесія позначилася у всій Східній Європі: зменшення інвестицій, сповільнення торгівлі та ускладнення процесу одержання позик. Нереалізовані струк­­турні реформи в деяких країнах призводять до матеріальної скрути, погіршення рівня життя та поширення безробіття. Наростає і громадське невдоволення правлячими кабінетами. Загальні вибори перетворюють­­ся на спосіб усунення партій від влади, замість того щоб забезпечувати ефективні політичні альтернативи. Такі умови підривають реформістські й прозахідні рухи і стимулюють різноманітні форми популізму та авторитаризму, а в деяких випадках і руйнують національну єдність.

Унаслідок цих факторів сподівання, що покладалися на деякі держави, як-от Україна, Грузія та Молдова, істотно змінилися. Минуло понад 20 років відтоді, як вони здобули або повернули собі незалежність, і вже немає певності в тому, що ці пострадянські країни перетворяться на консолідовані демократії, відкриті економіки та реальних кандидатів на членство в ЄС. Натомість Кремль користається з хаосу в сусідніх країнах і позиціонує себе як політичну модель для наслідування та лідера постімперських інтеграційних об’єднань, у які він закликає вступати.

політична сцена ставатиме дедалі більш неспокійною, непостійною і вразливою до тиску та інтриг Москви

Колишні радянські республі­­ки зазнають дедалі більшого тиску у зв’язку з приєднанням до інтеграційних ініціатив Москви. Мета Кремля – якомога сильніший вплив на зовнішню та безпекову політику своїх найближчих сусідів, щоб ті зберігали нейтралітет й утримувалися від член­­ства в західних інституціях або ж активно підтримували російську програму. Кінцева ціль – асиміляція на основі тісніших економічних зв’язків, кульмінацією якої має стати підписання політичної угоди у стилі Євразійського союзу.

Крім України Москва зосередилася на Молдові, Південному Кавказі й навіть східних зонах Європейського Союзу.

Кавказькі пристрасті

Після приходу до влади в жовтні минулого року політсили Бідзіни Іванішвілі Грузія поступово відступає від своїх прозахідних планів і більше схиляється до угод із Росією. Підозрюється, що Іванішвілі має біз­­нес-зв’язки з кремлівськими можновладцями або ж Путін забезпечує підтримку його статків. У будь-якому разі Тбілісі пригальмувало свої амбіції щодо вступу до НАТО та ЄС і, можливо, більше готове до компромісів із Росією у справі окупованих територій в Абхазії та Південній Осетії.

Деякі аналітики називають нову грузинську систему «захопленням» влади чи навіть одноосібним правлінням, у межах якого Іванішвілі перетворює грошові ресурси на політичну владу. До складу правлячого політичного союзу «Грузинська мрія – Демократична Грузія» входять шість партій, п’ять із яких мають незначні соціальні бази і майже цілковито залежать від фінансування Іванішвілі. Останній – лідер цієї коаліції й очільник домінантної партії, а також прем’єр-міністр. Він визначає склад уряду й найближчим часом назве коаліційного кандидата в президенти на виборах, що відбудуться в жовтні, а також призначив своїх ставлеників для контролю над правоохоронними органами.

Свідченням дедалі більшої концентрації влади та порушення принципу її взаємообмеження може слугувати той факт, що міністра оборони Іраклія Аласанію нещодавно усунули з посади віце-прем’єр-міністра. Іванішвілі заявив, що це покарання за прагнення балотуватись у президенти без попередньої згоди прем’єра. Наприкінці березня за ініціативою правлячої партії грузинський парламент обмежив повноваження очільника держави одноосібно призначати Кабінет міністрів у разі розпуску вищого законодавчого органу, а також заборонив достроково припиняти повноваження останнього перед президентськими перегонами до інавгурації новообраного глави держави.   

Після торішніх жовтневих виборів модернізація, інсти­ту­цій­­­­­­ний розвиток, євроатлантична інтеграція Грузії, здається, загальмувалися. Тим часом Москва збільшує свою присутність за допомогою різноманітних інструментів «м’якої сили» (див. Тиж­­день, № 9/2013), особли­­во коли йдеться про торгівлю, дипломатію, мас-медіа та культурний обмін, – усе заради того, щоб знеохотити Грузію до західної орієнтації.

Хоча 7 березня грузинський парламент ухвалив резолюцію, що підтверджує готовність країни проводити прозахідну зов­нішню політику, невідомо, як усе буде на ділі, а не на словах. Попри переламну зустріч президента Міхеїла Саакашвілі з пре­м’єром Іванішвілі, між сторонами все одно немає згоди щодо ключових питань подальшого розвитку країни. Представники опозиції звинувачують уряд у систематичних політичних переслідуваннях, гальмуванні реформ та реалізації пріоритетної цілі – членства в НАТО і ЄС.

В останні місяці президентства Саакашвілі й далі попереджає своїх сусідів щодо регіональних планів РФ. Його застереження після візиту до Азербайджану, мовляв він мав рацію, коли говорив про амбіції Кремля стосовно Абхазії та Південної Осетії, розлютили Москву і налякали Баку. Саакашвілі сказав, що Азербайджан і Грузія зіткнулися зі схожими загрозами дестабілізації з боку Кремля. За його словами, «останній загрожує дезінтеграція, тим часом Азербайджан побоюється спонсорованої Росією зміни режиму».

Президент Грузії заявив, що Кремль підтримує нову азербайджанську лобістську групу на чолі з московським мільйонером Союном Садиховим, яка має на меті встановити контроль над внутрішньою та зовнішньою політикою Азербайджану. Поміж її планів, за словами Саакашвілі, – погіршити відносини між Баку і Тбілісі, підтримуючи ідею автономії азербайджанців у Грузії. За однією з найсуперечливіших його заяв, президент ЛУКОЙЛу мільярдер Ваґіт Алєкпєров планує подібний до грузинського сценарій зміни режиму в Азербайджані. Головна мета нового лобіювання – тиск на Баку і зрештою заміна нинішнього президента Ільхама Алієва.

В останні два роки російсько-азербайджанські відносини суттєво погіршилися. Москва не поновила угоду щодо оренди Габалінської радіолокаційної станції, а отже, втратила військову присутність в Азербайджані. Хоча Алієв заявив, що Баку зацікавлене в приєднанні у майбутньому до Євразійського економічного союзу (його планують створити у 2015 році три держави Єдиного економічного простору: Росія, Білорусь та Казахстан. – Ред.), однак невирішена справа з окупованою вір­менами територією Нагірного Карабаху створює додаткову напруженість. РФ маніпулює інструментами «м’якої сили» у вигляді ЗМІ та неурядових організацій, намагаючись схилити Баку до кремлівської політики, особливо у галузі енергетики, адже відчайдушно прагне зберегти домінантну позицію постачальника природного газу в Європу.

Граблі для Кишинева

Молдова – мабуть, найсвіжіша успішна мішень Москви. У цій країні прозахідний уряд, який підтримував ЄС, полишив владні ешелони в результаті вотуму недовіри до уряду прем’єр-міністра Влада Філата (див. Тиждень, № 11/2013). Опозиційна Комуністична партія спланувала ата­­ку на підставі того, що більшість молдован невдоволені економічним становищем і всеосяжною корупцією на офіційному рівні. Водночас правляча коаліція – Альянс за європейську інтеграцію – була зайнята запеклими політичними баталіями подібно до колишньої помаранчевої ко­аліції в Україні.

Падіння молдовського уряду демонструє крихкий характер тамтешньої демократії, слабкість політичних партій і невідступну силу антиреформістських елементів. Внаслідок нещодавніх корупційних скандалів громадськість розчарувалась у владі, а на посаду віце-спікера парламенту було призначено темну особу – мільйонера Влада Плахотнюка, проти якого ведеться розслідування щодо фінансових махінацій у кількох країнах – членах ЄС. Комуністи мають зв’я­­­зки з Москвою, а Плахотнюк – активи в Росії, чим, вочевидь, може маніпулювати Кремль для організації політичного конфлікту чи реалізації власної програми.

У той час як Молдова звертає зі шляху в бік ЄС, ціла програма Східного партнерства, розроб­лена Брюсселем для пострадянських країн і спрямована на стимулювання реформ та просування європейських стандартів, нині загальмувалася. Брюссель насправді не надто прагне розширення на схід, оскільки східноєвропейці, вочевидь, вичерпали свої устремління до європейських реформ. Не менш тривожно й те, що країни Центральної та Південної Європи, які входять до складу ЄС, також не мають імунітету до внутрішнього хаосу та негативного впливу Кремля.

Невизначеність Центральної Європи

У країнах колишнього соцтабору зростає загроза політичного неспокою і радикалізації, що створює небезпеку для внутрішньої та регіональної стабільності. Кілька країн – членів НАТО і ЄС занедбують власні демократичні здобутки і прямують до популізму й націоналізму, зокрема Угорщина, Болгарія та Румунія. Навіть у Поль­­щі – найбільшій державі регіону великого стратегічного значен­­ня – актуальне питання націоналістичних та антиєвропейських сил. У період економічної невизначеності популістська привабливість і політичні амбіції цих сил матимуть згубний вплив на весь регіон.

Невгамовні популісти експлуатують два аспекти, що справ­­ляють неабияке враження на громадськість: соціальну справедливість та етнічний націоналізм. Брак соціальної справедливості та економічних можливостей – головні проблеми в деяких посткомуністичних країнах. Чимало прошарків населення мож­­на мобілізувати навколо міфічної ідеї боротьби з кумівським капіталізмом, зокрема корупці­­єю на офіційному рівні, дедалі більшою економічною нерівніс­­тю, застійним рівнем життя і неприхованим розкошуванням нових підприємців. Популістська риторика, спрямована проти елі­­ти, знаходить відгук поміж людей, чиї економічні сподівання не були реалізовані, а це може перерости в радикальну опозицію до наявних політичних інституцій.

Деякі уряди чи опозиційні партії, щоб догодити громадській думці, зосереджують увагу на поверненні національної гордості й захисті країни від небажаних зовнішніх впливів. В умовах економічної скрути політич­­ні лідери можуть мобілізувати виборців, зробивши цапа­­ми-відбувай­лами етнічні меншини чи іммігрантів і заявляючи, що національній самостійності та економічному процвітанню загрожує їхня присутність. Греція – яскравий приклад цього процесу. Етнонаціоналізм може також мати й зовнішню складову, розпалюючи регіональні конфлікти. Наприклад, надаючи угорцям сусідніх країн громадянство і право голосу на підставі етнічної належності, Угорщина може перетворитися з держави, у якій політичні права залежать від громадянства, на державу, в якій громадянство залежить від етнічного походження (див. Тиждень, № 13/2013).

У деяких країнах ультрана­ціо­­налісти посіли місця в парламенті, а впливові опозиційні партії стали проголошувати націоналістичні ідеї. В Угорщині ксенофобська іредентистська партія «Йоббік» на загальних виборах 2010 року здобула понад 12% голосів і 47 місць у вищому законодавчому органі. Політсила звертається до розчарованих молодих виборців і впра­­­­вно використовує соціальні мережі для донесення своїх меседжів. Нині головна небезпека для регіону – економічна стагнація, що змусить провідні партії підлаштовувати свою політику під націоналістичних радикалів заради забезпечення голосів.

Тривала економічна рецесія в усій Європі та суворі заходи у зв’язку з нею призведуть до негативних реакцій поміж населен­ня, що безпосередньо вплине на політичну та інституційну стабільність у Центральній і Південно-Східній Європі. Зростання безробіття серед молоді може викликати серйозний неспокій у країнах. Через брак роботи люди стають нервовими, втрачають віру в демократичні інституції, що послаблює позиції влади та створює виклик для легітимності політичних систем.

Такі країни, як Болгарія і Румунія, переживають запеклі політичні баталії, що підривають політсили та створюють сприятливий ґрунт для радикальних елементів. Нещодавнє падіння болгарського уряду відкрило популістам шлях до наступних виборів (див. Тиждень, № 9/2013). Такий розвиток подій більше ніж на руку Кремлю, який праг­­не нажити капітал на політичному хаосі для розширення власних регіональних амбіцій та підтримуватиме політиків, які віддають перевагу або визнають російські стратегічні й бізнес-інте­­реси. У цьому контексті економічна стагнація, демократична регресія та популістські політи­­ки в кра­їнах Центрально-Східної Європи сприятимуть реалізації регіональних цілей Москви, розвалюючи національні інституції, породжуючи розкол у Європейському Союзі, підриваючи ефективність НАТО та віддаляючи Сполучені Штати від європейських союзників.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Колишній аеророзвідник, ветеран АТО Євген Ярило та його брат-шахтар Євген Гущин відкрили в Києві ветеранську тату-майстерню Der Igel (з нім. «їжак»). Обоє кардинально змінили рід занять, дуже цим задоволені й закликають інших займатися тим, чим справді хочеться.
    21 жовтня, Ганна Чабарай
  • Президент Польщі проти свого колишнього керівника
    21 жовтня, The Economist
  • В Україні зростає кількість муніципальних структур, які претендують на виконання функцій поліції
    20 жовтня, Андрій Голуб
  • Майор авіації в відставці, який з 2014 року перебуває у СІЗО Бахмута, нещодавно отримав вирок в десять років позбавлення волі за звинуваченням у здирництві. Підсудний наголошує на тому, що давав свідченням під тискам і тортурами, але уповноважені органи не квапляться розслідувати заяви про катування
    20 жовтня, Єлизавета Гончарова
  • 2017-го минає 25 років як відкрився український офіс глобального лідера юридичних консалтингових послуг, міжнародної компанії Baker McKenzie. На святкування цієї річниці до Києва завітав виконавчий директор компанії Пол Ролінсон, із яким Тиждень розмовляв про глобальні економічні тенденції та пов’язані з ними юридичні виклики.
    20 жовтня, Любомир Шавалюк
  • Учасниця 83-го Міжнародного Конгресу PEN, виконавчий директор Південноафриканського PEN-клубу, дисидентка часів апартеїду Мерґі Орфорд розповіла Тижню про досвід насильства та вразливість демократії, російські впливи в ПАР, біженців і природу криміналу.
    20 жовтня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено