Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 січня, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Віктор Єрофєєв: «Владімір Путін втратив статус «улюбленого царя»

Віктор Єрофєєв – це чи не останній із могікан Росії, по-європейському високоосвіченої та вільної. Один з активних авторів московського самвидаву часів брєжнєвського застою, письменник, який до сьогодні іронізує і критикує лад імперської Росії в різних її іпостасях – від сталінського до сучасного путінського.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (268)
від 20 грудня, 2012
Віктор Єрофєєв: «Владімір Путін втратив статус «улюбленого царя»

Його твори – «Російська красуня», «Страшний суд», «Хороший Сталін», «Енциклопедія російської душі», що перекладені в низці європейських країн і навіть Ірані, дають змогу побачити, що альтернатива нинішній російській політичній та соціальній реальності є. Тиждень спілкувався з російським письменником про сучасну російську опозицію та громадянське суспільство.   

У.Т.: Наскільки активною є нинішня російська опозиція? Хто ще в Росії може бути альтернативою її лідерам, таким як Алєксєй Навальний?

– Передусім треба сказати, що сам Путін створив феномен нинішньої російської опозиції. ВВП та його оточення на початку 2000-х років зрозуміли: щоб стабілізувати ситуацію в країні, потрібно бути жорсткішими в політиці, але під столом вирішили запровадити свободу в приватній сфері. Для РФ це було феноменальним рішенням, бо в нас не було свободи приватного життя ані за царського режиму, ані за комуністів, навіть за Боріса Єльцина. Для стабілізації держави привабливість її лідера була конче необхідною. Путін сказав: робіть що хочете в себе за парканом, на своїх дачах чи у квартирах. Це зумовило його привабливість з огляду не на економіку, а на клімат у країні. Але коли людям дати свободу приватного життя, то через 10 років вони починають говорити про соціальні й політичні проблеми, громадянські права.

І всі ті питання, як тісто з каструлі, починають вилізати назовні. Коли це сталося, політичну опозицію вже неможливо було приборкати, тому що йшлося про стан суспільної свідомості. То стан громадянського суспільства, яке сформувалося. Тому Путіну немає жодного сенсу ображатися на опозицію, яку він сам створив.

У грудні минулого року діалог між владою та опозицією був реальним, тоді президентське крісло займав Мєдвєдєв, а Путін ще не мав достатньо важелів влади. Російська опозиція йшла на діалог із владою так само, як польська «Солідарність» із комуністами у 1989 році. Але в нас ситуація відрізнялася: Мєдвєдєв принаймні частково був готовий на це, але не виявив достатньо характеру, щоб рухатися далі, й опозиція також розкололася. Зрештою, як завжди буває

політичні зміни в росії настануть тільки завдяки зміні поколінь

за революційної ситуації, почало перемагати революційне кри­ло, оскільки в нього жорсткіша риторика. Проте голов­не завоювання грудня, про що я багато кажу, полягає у тому, що в Росії нарешті є суспільство, готове обговорювати свої проблеми. Владімір Путін дуже ображений на те, що його не люблять. Він втратив статус «улюбленого царя», і багато хто не вважає його легітимним. Зрештою, в країні знову перемогла дурість.

У.Т.: Отже, на вашу думку, громадянське суспільство в Росії нарешті можна вважати остаточно сформованим?

– Після подій грудня минулого року можна впевнено сказати, що воно в нас є. До цього можна було вагатися. Російське громадянське суспільство має різні течії: радикальну, помірковану, ліберальну, націоналістичну, комуністичну, неофашистську тощо. До того ж усі вони намагаються знайти між собою точки дотику, власне, спрямованість проти того, що всі називають кривавим режимом.

У.Т.: Влітку у світі активно стежили за судовим процесом над учасницями гурту Pussy Riot, який виступив супроти активного зрощення російської держави та РПЦ. Як ви ставитеся до радикалізації настроїв у російському суспільстві, що підживлюється релігійною темою?

– Сьогодні в Росії активізувалася політична течія, пов’язана з наступом церкви на суспільне життя. РПЦ і далі хоче все більше відігравати консервативну, ба навіть обскурантистську роль. Суспільство почало боронити себе. Я про це написав для Gerald Tribune у своїй статті під назвою «Богородице, Путіна врозуми». Мені здається, що дівчата з Pussy Riot поцілили в найболючіше місце: ВВП, який втратив довіру суспільства, звернувся до релігійної православної ідеології, і вона його може підтримати. Тому зрощення церкви й держави – факт, який ніхто не може спростувати. Путін хоче створити російську ідеологію на ґрунті православ’я, що має додати йому легітимності. Також це дуже вигідно для церкви, яка отримує величезну економічну, фінансову та ідеологічну владу й відповідно змінює сутність свого існування.

в Росії активізувалася політична течія, пов’язана з наступом церкви на суспільне життя

У.Т.: Чи згадане зрощення церкви і влади зрештою не призведе до дестабілізації ситуації в Росії, яка є все ж таки поліетнічною та поліконфесійною державою?

– Це неважливо. У більшовиків було лише 60 тис. людей, але вони перевернули Росію догори дриґом. Є Путін із Кіріллом, двоє людей, і вони можуть зробити те саме одним декретом. Усе це піде в бік Тегерана, фундаменталізму, а потім вони вирішать, що робити з татарами, якутами тощо. Можуть сказати, що татари хороші, але трошки не розуміються на питаннях релігії. Ось і все. Це буде акуратно зроблено. Не татари та інші народи Росії становитимуть для них загрозу, а лібералізм, який вони оголосили реальним ворогом Росії.

У.Т.: Захід відреагував на дії путінського режиму в Росії так званим списком Маґнітского, зробивши низку російських високопосадовців нев’їзними до багатьох країн розвиненої демократії. Наскільки такі кроки є адекватною реакцією на дії нинішньої російської влади з боку демократичного світу?

– Було б дивно, якби влада заплакала і стала на коліна. Росія – величезна країна, у якої є свої важелі впливу і тиску у світі. А тут раптом з’являються ті, хто каже, що не впускатимемо. Те, що частина представників російської влади не зможе поїхати до західних країн, – жорстка реакція. Та ці акції розраховані більше на декларацію нелегітимності або недемократичності режиму, ніж на щось інше. Як на мене, то риторичний хід. Не піде ж Захід на Росію війною через Маґнітского?!

У.Т.: На вас вішають ярлик «русофоба», а РПЦ звинувачує мало не в блюзнірстві супроти російської культури та держави. Як до цього ставитеся?

– Це такий своєрідний риторичний прийом. Хтось вважає, що Росію треба любити так і не інакше. В інтерв’ю для «Літературної газети» я пояснив, у чому полягає моя русофобія. Люди, які намагаються зробити країну кращою, мають, подібно до хірургів, побачити, що в ній погано і що треба лікувати. Якщо хірургів поголовно вважати ворогами пацієнтів, тоді я – русофоб.

У.Т.: Що нині відбувається в опозиційній російській пресі? Як росіяни ставляться до журналістів, котрі в них працюють?

– Здебільшого вони перебувають у ліберальному таборі. Решту або не знають, або не люблять, або в них бракує таланту. У нас немає яскравих журналістів, яких народ обожнював би просто так. Таких, як Парфьонов або Познер, знають, бо вони не приховують своїх опозиційних настроїв. Водночас не можна назвати жодного медійника з путінського табору, якого любить народ. Загалом наша московська і пітерська преса ліберальна наскрізь. Цього літа я був у російській глибинці, у Калінінграді та на Алтаї, і можу сказати, що там також непогано орієнтуються, активно стежать за тим, що відбувається в політиці. Росіяни розумнішають на очах...

У.Т.: Тобто певна надія на те, що нова, непутінська Росія можлива, все ще лишається?

– Так, через кілька десятків років це цілком можливо. Мене приємно здивували події грудня 2011-го. Я не знав, що коли зійду на трибуну на проспекті Сахарова, то побачу перед собою

100 тис. іронічних, веселих людей, схожих на справжніх європейців, а голов­не – на самих себе. То було фантастично! Усі вони вийшли на вулицю зі смішними й іронічними гаслами. Це дуже серйозний момент оптимізму. Він не минув, просто гра стала довшою, а не гамбітом на три ходи.

Нині в Росії найлегше бути песимістом. Думаю, що політичні зміни в країні відбудуться тільки завдяки зміні поколінь. Діти бандитів уже не бандити тощо. Зрозуміло, що це лише моя гіпотеза і що жодних гарантій цього немає. Для мене найкраща російська революція – еволюція. Це позиція не обережної людини, а такої, яка має чітке уявлення, що революція призведе до конфронтації, внаслідок чого до влади прийдуть найжорсткіші консерватори. Навіщо Росії це потрібно?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це може тривати безкінечно. Врадіївка-1, -2, -3, -4, -100, -1000. Назву топоніма можна змінювати, так і робиться. Криве Озеро, Лощинівка, щось буде далі, але ж суть справи не міняється. Самосуд помалу стає чи не єдино можливим способом здобуття справедливості для маленьких українців. Ну або хоча б способом привернення уваги до проблеми й отримання хоч якоїсь сатисфакції після того, як та проблема вже перелилася за вінця кривавим місивом.
    31 серпня, Роман Малко
  • Це було друге з побачених мною невидимих міст. Перше було -- Королевець-Кеніґсберг (і все ще "Калининград"). Я відкрила для себе Королевець десь тоді ж, коли й Дніпрдзержинськ(нині Кам’янське), -- влітку 2009 року. Але зараз ітиметься про моє Мамаємісто.
    31 серпня, Маріанна Кіяновська
  • Тиждень.ua поговорив із двома узбецькими правозахисницями Надєждою Атаєвою та Умідою Ніязовою про можливість зміни еліт в Узбекистані, наступників Іслама Карімова та роль Кремля у цьому виборі
    31 серпня, Ольга Ворожбит
  • Хронічні екологічні проблеми Маріуполя вийшли на гора якраз напередодні візиту президента до міста
    31 серпня, Дарина Феденко
  • В ухвалених парламентом Республіки Польща постановах (Постанова Сенату від 7 липня 2016 р. та Постанова Сейму від 22 липня 2016 р.) польські парламентарі продовжили односторонній перегляд спільної політичної оцінки польсько-українського конфлікту під час Другої Світової війни, яку було раніше погоджено в низці важливих українсько-польських документів, зокрема таких як:
    30 серпня,
  • Завдяки чому модернізують Збройні сили. На що здатні вітчизняні виробники
    30 серпня, Анатолій Шара
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено