Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 липня, 2012   ▪   Юрій Райхель   ▪   Версія для друку

Москва продовжує захищати режим Асада, усвідомлюючи його приреченість

Бої в Дамаску не стали несподіванкою. За даними, отриманими з Іракської ісламської партії, на закритій зустрічі, що відбувалася наприкінці червня – початку липня на території Туреччини, учасники – представники Сирійської вільної армії (СВА) та працівники спецслужб низки арабських та західних країн обговорювали деталі логістичної підтримки операції сирійської збройної опозиції в Дамаску
Москва продовжує захищати режим Асада, усвідомлюючи його приреченість

За підтримки монархій Перської затоки та низки інших арабських держав опозиціонерам вдалося зірвати план сирійської влади з повернення контролю над найважливішими містами.

Метою боїв, що точилися кілька днів поспіль у Дамаску, було зовсім не захоплення столиці. На це навіть не варто було сподіватися, позаяк опозиція нині не має необхідних сил і засобів. Найімовірніше, це була своєрідна великомасштабна диверсія, спрямована насамперед на вирішення політичних питань.

Наступ на Дамаск мав продемонструвати військову потужність опозиції, що зросла, та по змозі послабити її міжнародну підтримку, причому перш за все з боку Росії, Китаю й Ірану (19 липня РФ та Китай ветували західний варіант проекту резолюції Ради Безпеки ООН щодо Сирії, який відкривав можливості для застосування санкцій проти режиму Асада). Цілком досягти цього не вдалося. Тим не менш, у Кремлі розуміють, що все це передрікає безславне завершення правління сирійського диктатора, втім, як сказав міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров, «його не підштовхуватимуть».

Окрім політичних, диверсія опозиції в Дамаскові ще й мала виключно військові цілі. Зауважимо деякі.

По-перше, попри те, що про ймовірний наступ на сирійську столицю було відомо принаймні за два тижні, він виявився для владних військ доволі несподіваним. Насамперед тому, що ніхто навіть і припустити не міг, що повстанці здатні перекинути кілька тисяч бійців до центральних районів міста. Цілком природно, що командування владних військ було розгублене, і лише перекидання підрозділів з ізраїльського кордону допомогло хоч якось відновити контроль над урядовими кварталами.

По-друге, повстанці продемонстрували більшу координацію своїх загонів та доволі високий рівень штабної підготовки. Чогось на кшталт цього раніше навіть не спостерігалося. Вочевидь, саме так відображається перехід на їхній бік підготовлених офіцерів владної армії. Тож цілком зрозуміло, що останній їх бракує. Можна, звісно, й покепкувати трохи з того, що в не надто великій сирійській армії аж така кількість генералів, тим не менш, їхній перехід до повстанців безпосередньо позначається на її боєздатності.

По-третє. Не можна стверджувати, що всі повстанці вже залишили столицю, попри те, що значна частина їхніх загонів уже звідти виведена. Утім, як пішли, так можуть знову й повернутися. Й уже цілком зрозуміло, що завадити їм це зробити влада не в змозі.

По-четверте. Сирійська влада продемонструвала низьку боєготовність, скутість у своїх діях. Введення бронетанкових підрозділів не виправдало себе. Вони зазнали величезних втрат, війська не навчені воювати в міських умовах, а врятували ситуацію значною мірою владні частини в повітрі, насамперед гелікоптери. Утім, такий стан справ тимчасовий. Покровителі з арабських країн потурбуються про те, щоб опозиціонери були озброєними.

По-п’яте. Дезертирство з сирійської армії вже сягнуло таких масштабів, що режим мусив оголосити мобілізацію резервістів. При цьому, близько 10 тисяч військових, зокрема офіцерів середньої та вищої ланок, дислокованих у передмістях Дамаска, перебувають нині під слідством, домашнім арештом та контролем військової контррозвідки. Більшість із них готові стати на бік опозиції зі зброєю в руках. Зачистки передмість і районів Дамаска (Барзе, Кафр-Сусе, Рукн ад-Дін) напередодні диверсії не мали жодних результатів. З дуже простої причини – більшість жителів провінції Дамаск підтримують озброєну сирійську опозицію, постачаючи їй продовольчі товари, пальне, переховуючи повстанців у своїх помешканнях. Багато хто з жителів цих районів вступив до лав опозиції та зі зброєю в руках бореться проти режиму.

Додамо до цього економічну та фінансову дестабілізацію, що набирає обертів. Як повідомляє агентство Reuters, посилаючись на представника Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) Меліссу Флемінг, сирійським банкам гостро бракує готівки. В середині червня Reuters, посилаючись на неназваних сирійських банкірів, повідомило, що Росія розпочала друкувати нові банкноти для Сирії, котра не здатна впоратися з дефіцитом бюджету. За даними інформагентства, випуском сирійських фунтів займався Держзнак, попри те, що офіційного підтвердження такої інформації наразі немає.

Гроші, як відомо, кров війни. Якщо в Асада немає золотого запасу, то його  захисники втечуть. Цілком ясно, що Іран не готовий та й не може і надалі в необхідних обсягах, що дедалі лише зростають, фінансувати сирійський режим. У Тегерану також проблеми з фінансами через санкції. За іранськими даними, цього року експорт нафти становитиме лише половину обсягів 2011-го. Керівництво Іранської національної нафтової компанії днями заявило, що приблизно 80% потужностей нафтовидобутку нині не використовуються. А це спричинює втрати щонайменше $50 млрд. Водночас зростають ціни на базові продукти харчування. Протягом останніх місяців вони підвищилися на 70%. Тож Асаду не варто розраховувати на останнього союзника.

Утім, постає запитання: що змушує Росію так затято дотримуватися нинішньої зовнішньополітичної лінії щодо Сирії?

Як для початку розглянемо причини суб’єктивні, навіть психологічні.

По-перше, Путін категорично не може піддаватися тиску. І що більше Захід тисне на Москву, то сильніше Кремль чіпляється за ту політику, що вже збанкрутіла.

По-друге. Завдяки офіційній пропаганді випадок із Каддафі у Росії сприйняли вкрай негативно, в тому сенсі, що здали свого. Попри те, що таким лівійський диктатор для Москви і не був ніколи, проте, щоби розбурхати антиамериканську істерію, московська пропаганда зробили з нього свого. Нині російська зовнішня політика стала заручницею нею ж самою вигаданого міфу, тож мусить дипломатично підтримувати Асада.

По-третє, традиційна радянська, а відтак російська політика полягала в тому, щоб підтримувати в начебто дружніх режимів упевненість у тому, що Москва їх не кине. І ті стояли до кінця, причому останньої миті Кремль і пальцем не ворухнув, щоб надати хоч якусь допомогу. Були виключно пропагандистські жести на кшталт розвороту літака з Черномирдіним після початку бомбардувань Белграда. Москва нишком давала зрозуміти Саддаму Хусейну, щоби той намагався вистояти, а потім просто вмила руки. Так само вчинили з Мілошевічем. У Москві були переконані, що Захід загрузне у партизанській війні в Сербії й навіть на думці не мали, що все обмежиться лише бомбардуваннями з повітря. Зрештою, друга Слободана здали, як до цього Хусейна. Й на Асада чекає та сама доля. Потрібен лише час.

По-четверте. Річ у відносинах з Іраном. Аятоли обурені тим, що в умовах можливої військової операції проти Ірану Росія відмовилася постачати останньому комплекси С-300. Найближчим часом Міжнародний третейський суд Женеви візьметься за розгляд позову до Росії, який висунула ісламська республіка у квітні 2011 року через відмову виконувати контракт на постачання зенітних установок. Сума позову становить $4 млрд, близько третини загального обсяг військового експорту Росії. При цьому шанси Ірану на перемогу в женевському суді доволі високі. Відмовитися від дипломатичної підтримки Сирії – значить утиснути ще більше Іран. Програш у женевському суді вкрай негативно позначиться на експорті російської зброї, а це вже відобразиться на кишенях владного чекістсько-військового режиму, чого Путін допустити в жодному разі не може. Ось і доводиться займатися безнадійною справою в Раді Безпеки ООН.

Наразі готують інформаційне виправдання. Повалено режим Асада – так вирішив народ Сирії, й Москва, у свою чергу, заявить, що поважає його рішення. Іншого вибору вона не має.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено