Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 квітня, 2013   ▪   Джон Лукас   ▪   Версія для друку

Повернися, Велика Британіє!

Правоцентристські реформи Марґарет Тетчер стали початком перетворення Сполученого Королівства із «хворої людини Європи» на одну з найуспішніших економік континенту
Матеріал друкованого видання
№ 12 (229)
від 22 березня, 2012
Повернися, Велика Британіє!

Підтримка плану рішучих правоцентристських реформ, вдало здійснених консервативним урядом Марґарет Тетчер у 1980-х, базувалася на негативному досвіді лівого популізму, набутому британським суспільством за кілька десятиліть, що минули після Другої світової війни. «Державу загального добробуту» роз’їдали профспілки держсектору, які використовували економіку в своїх інтересах, а не для загального добра. Брак дисципліни в промисловості підірвав репутацію британської продукції і поступово знищував її закордонні ринки. Політика повної зайнятості розкручувала маховик інфляції. Поступово суспільству хоч-не-хоч довелося визнати, що старі підходи не працюють і не можуть працювати, а лише породжують стагфляцію і загрожують поставити країну на коліна.

Читайте також Британський консерватизм: історія успіху

Тетчер зрозуміла, в чому проблема, довела, що це таки проблема, переконала людей, що це справді проблема, і сказала, як її вирішити. До 1979 року вона вже виграла битву за уми й тепер могла захищати неприємні та непопулярні заходи за допомогою одного лише ключового слова TINA (англ. There Is No Alternative – «альтернативи немає»). Тетчер апелювала до широкого загалу й зіграла на таких струнах, як любов до свободи і трудова етика робітничого класу. Профспілкові ватажки перетворилися на олігархів, готових хоч би й руки виламувати, аби лиш мати змогу торгуватися з вигідніших позицій. Та якщо закон дає мені свободу вступати до профспілки, невже він не повинен дати мені свободу не робити цього? Настійливо порушуючи це питання, Тетчер здобула собі виправдання для того, щоб обмежити повноваження тред-юніонів оголошувати страйки або забороняти приймати на роботу працівників, які не були членами їхніх осередків. Люди мають право трудитись, а не терпіти тиранію своїх профспілкових ватажків. А ще в них є обов’язок. Хто тільки не критикував гасла Нормана Теббіта (міністра фінансів в уряді Тетчер. – Ред.) «Сідай на велосипед, шукай роботу», але воно знайшло відгук у душах багатьох трударів, невдоволених тим, що вони мусять тяжко працювати, коли інші просто б’ють байдики. Не треба було великого розуму, щоб здогадатися: не може країна, де не виконують виробничих норм, підтримувати гідний рівень життя. Усі загалом погоджувалися, що держава повинна допомагати хворим, старим і немічним, але визнавали й інше: якщо молода, здорова людина не може знайти роботу в своєму місті, вона повинна сісти на велосипед і їхати шукати її деінде. Сам факт того, що м’якосерді ліві критикували цю заповідь Теббіта, показував більшості трудівників її безперечний здоровий глузд.

Свобода й відповідальність разом дають чесність. Коли ми вільні робити те, що вважаємо за найкраще, й відповідаємо за свої вчинки, ми можемо (й повинні) бути чесні із собою та з іншими. Великі державні інституції здебільшого підточені корупцією. Чиновники мають у своїх руках велику владу й зазвичай нікому не підзвітні в тому, як саме розпоряджаються нею. Їм дуже легко спокуситись і зрадити довіру людей або взяти хабара, щоб вирішити справу на користь одного прохача замість другого. Але приватизація такого не допускає. Логічно неможливо «позолотити ручку» сантехнікові, який працює сам на себе, щоб він прийшов і полагодив діряву трубу. Потрібно дати йому гроші, але це відкрита й чесна плата за послугу. Замість блату й кумівства – чесний прибуток. До того ж є ще й вибір. Якщо British Telecom надаватиме мені послуги незадовільної якості, я можу перейти до TalkTalk або ще якогось іншого провайдера телефонного зв’язку. Вибір створює конкуренцію, а вона підвищує ефективність. Навіть у великій компанії знайдуться люди (принаймні в керівництві), зацікавлені у викоріненні непрофесіоналізму.

Програму приватизації нещадно критикували моралісти, які вважали, що краще дати управляти бізнесом незацікавленим невдахам, ніж успішним власникам, які працюють на себе, але Тетчер майже вдалося викорінити нездалість і неякісне обслуговування. Британська економіка змінилася на краще. І хоча подекуди ще залишилися «оази» нехлюйства у державному секторі та махінації у великому бізнесі, громадськість може тішитися широким вибором і досить високим рівнем послуг.

Читайте також: Читайте також: Буржуазний націоналізм

Свобода суперечить рівності. Якщо я можу вільно вибирати, то когось дискриміную. Йдучи до ресторану, де готують смачніше, я збільшую прибутки його власника порівняно з тими, до кого не вчащаю. Він багатіє. Прихильники «зрівнялівки» від завидків аж зеленіють. Тетчер вистояла в боротьбі з політикою заздрості. Вона знизила податок на прибуток, який в окремих випадках доходив до 98%. (Та навіть цього деяким політикам здавалося замало: один запропонував обкласти «надмірно високі» доходи більш ніж стовідсотковим податком.) Це була запекла боротьба, не зовсім доведена до переможного кінця: політика заздрощів у нинішній Британії ще жива. Коли до влади 1997 року прийшли лейбористи, питання повернення до карального оподаткування порушено не було. «Нові лейбористи» заявляли, що не мають нічого проти приватних статків. Тетчер змінила весь сценарій особистого оподаткування. Роль держави значно зменшилась, і приватні підприємці знову набралися сил.

Схоже, що свобода суперечить і братерству. Після англо-бурської війни на початку ХХ століття багато «маленьких» англійців скоса поглядали на імперські претензії Лондона й боялися ксенофобських проявів у патріотизмі. Виступивши на захист населення Фолклендів у 1982 році, Тетчер діяла як поборниця права на самовизначення, і жодні звинувачення в націоналізмі тут не витримували критики.

Конституція зазвичай працювала ефективно. Монархія і Палата лордів робили все, що можна було бажати, ба навіть більше. Законодавство, дарма що неповоротке й затратне, було непідкупне. Преса – вільна, хоч і підпадала під дію необґрунтовано суворого закону про наклеп. Державні службовці могли казати правду в очі й часто-густо критикували урядову політику, та водночас не заперечували, що їхній обов’язок – виконувати якнайретельніше всі рішення уряду.

Були в уряду Тетчер і помилки. Зокрема, не вдалося виправити шкоди, завданої освіті лейбористськими єдиними середніми школами; натомість вона дозволила їм і надалі нищити середні класичні. Дерегуляція фінансових інституцій стала важливим кроком на шляху до свободи й ефективності, але, як ми знаємо нині, це зайшло надто далеко. Вільний ринок, як і державний контроль, має власні мінуси, і нам іще належить дізнатися, які саме потрібні обмеження і як їх слід застосовувати.

Та, незважаючи на помилки, кабінет Тетчер добре прислужився своїй країні. Безстрашна й чесна, його очільниця завжди говорила до ладу, а не розтікалася «мислію по древу». Не оточувала себе кумами і сватами, а була колегіальним прем’єр-міністром. Її кроки були вдалими, бо ґрунтувалися на засадах свободи та індивідуальної відповідальності в межах законів, визначених незалежно від політики незаангажованими суддями. Тетчер допомогла співвітчизникам знову відчути впевненість у собі й пишатися своєю батьківщиною. Можна сказати, що вона повернула Британії, яку до проведених нею реформ вважали «хворою людиною Європи», епітет «Велика».

Читайте також: Потреба правої сили


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено