Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 квітня, 2012   ▪   Майкл Бініон   ▪   Велика Британія   ▪   Версія для друку

Британський консерватизм: історія успіху

Британці за своєю природою прагматичні. Вони не мають великого інтересу до філософських концепцій, ідеології чи примарних ідеалів. Для більшості жителів Британії важливе те, що працює. І політика цієї країни відображує такий погляд.
Матеріал друкованого видання
№ 12 (229)
від 22 березня, 2012
Британський консерватизм: історія успіху

На початку ХІХ століття консерватори представляли аристократію та клас землевласників, а також англіканську церкву. Їхнім головним інтересом була підтримка статус-кво, захист привілеїв та інтересів землевласників і забезпечення законності та порядку в країні. Консерватори були повною протилежністю старої партії вігів, котра згодом стала Ліберальною та яку більше підтримував середній клас, що тільки-но зароджувався. Члени цієї сили вели енергійну кампанію за соціальні та політичні реформи.

Читайте також: Ідеологія творення

Після Наполеонівських воєн, у розпал промислової революції 1820-х, Британія перебувала у революційній ситуації. Соціальні умови були скрутними, до працівників ставилися погано, профспілки заборонені, а стара аристократія здавалася байдужою до зростання британського впливу у світі. Консерватори провадили жорстку репресивну політику стосовно робітників. Але вони зіштовхнулися з неабияким випробуванням у 1830-х, коли так звані хлібні закони (Corn Laws), відповідно до яких імпортоване зерно було обкладено великим митом, підтримували таку високу ціну на хліб, що спричинили голод. Землевласники несамовито опиралися ввезенню дешевшого імпортного зерна. Консервативним прем’єр-міністром був тоді Роберт Піл, реформатор, який перед цим уже заснував поліцію (саме тому британських поліцейських досі називають «боббі» – зменшувальне ім’я від Роберт). Попри опір багатьох консерваторів, 1846 року він скасував «хлібні закони» та розколов свою партію. Її більше не асоціювали із землевласниками та репресіями.

Новий лідер Бенджамін Дізраелі був євреєм і дуже відрізнявся від традиційної консервативної аристократії. Він усвідомлював, що партія ніколи не отримає достатньої для виживання кількості голосів, якщо не розпочне соціальні реформи та не укладе нового союзу з міським робочим класом, який чисельно зростав. У розпал вікторіанської доби, хоч як це парадоксально, консерватори, які представляли багатих та вищі класи, провели десятки законів про освіту та фабричні реформи, які поступово призвели до соціальних змін у Британії.

Відтоді цей підхід був фундаментом влади консерваторів. Вона традиційно представляла інтереси працедавців, середнього класу (аристократія у Британії після 1945 року практично зникла) та тих, хто підтримував консервативні соціальні цінності. Але поступово, коли Британія ставала більш безкласовим суспільством, наступні консервативні уряди були привабливішими і для ширших верств простих робітників, позбавляючи впливу Лейбористську партію, яка традиційно вела серед промислового пролетаріату кампанію за соціалізм.

Після Другої світової війни консерваторам допомогли пристосуватися до зміни обставин три вагом чинники. Першим був Вінстон Черчілль. Його лідерська роль під час війни об’єднала всі політичні сили. І хоч він та його Консервативна партія зазнали на виборах 1945 року поразки, роль Черчілля як лідера опозиції полягала в тому, що він змусив консерваторів прагматично прийняти проведені лейбористами зміни та реформи (включно з націоналізацією великої індустрії). Другим чинником була холодна війна. Консерватори вели кампанію на платформі традиційних цінностей, патріотизму та жорсткої протидії комунізму. Тож вони зверталися до тих британців, хто боявся загрози, яку західній демократії становив сталінський СРСР. Відтоді консерватори завжди виступали за потребу сильної оборони, тісні зв’язки з Америкою та НАТО. Третім чинником було те, що партія прийняла «державу загального добробуту» – систему соціального забезпечення та безплатної медицини, запровадженої того ж таки 1945-го лейбористським урядом. Те, що уряд взяв на себе відповідальність за допомогу бідним і слабшим членам суспільства та їхній захист, поступово привело консерваторів з правого ідеологічного фронту до політичного центру, а саме тут виграються чи програються всі вибори у Британії.

Читайте також 1979 рік: повернися, Велика Британіє!

У 1960-х партія перетворилася на «консерваторів єдиної нації». І ця партія все ще вірила, що має природне право керувати, але при цьому усвідомлювала потребу завоювати підтримку більшості, яка не мала тих привілеїв, що її віддані прихильники. Це означало, що торі (а це була колись образа з боку лібералів ХІХ століття, що буквально означала «ірландський хробак») підтримували національну систему охорони здоров'я, перебрали на себе (хоч і неохоче) роль тред-юніонів як представника всіх робітників на переговорах, розвивали державну систему освіти включно із державною підтримкою всіх студентів університетів та вірили, що уряд відіграє певну роль в управлінні економікою.

Консерватори також відійшли від правої ідеології, яка сіяла розбрат та виявилася непривабливою в інших країнах. Вони протистояли расизмові в Британії, попри приплив багатьох небілих іммігрантів, не опиралися проголошенню незалежності численними британськими колоніями та демонтували більшу частину того, що залишилося від британської колоніальної імперії, на початку 1960-х. Консерватори, зокрема, підтримали скасування смертної кари та реформу кримінального законодавства.

У британському консерватизмі важко знайти послідовну ідеологію, окрім захоплення прагматизмом, прийняття – навіть повільного та поступового – змін у соціальних тенденціях і етнічній структурі країни, а також незмінного захисту верховенства права. Це означає, що консерватори ніколи не терпіли корупції на державній службі, завжди мирилися з результатами виборів (навіть у разі власної поразки) і завжди глибоко поважали британські традиції справедливості та конституційного балансу попри те, що Британія, на відміну від ледь не будь-якої іншої країни, не має писаної конституції. Безперечно, і за правління консерваторів не обходилося без скандалів, особливо сексуальних. Але вони ніколи не намагалися придушити пресу або обмежити право опозиції розслідувати діяльність уряду.

Консерватори завжди обстоювали захист індивідуального права на власність та свободу робити з заробленими грішми, що заманеться. Тобто зазвичай партія схилялася до того, щоби податки залишалися якомога нижчими, підтримувала право людини створювати і керувати власним бізнесом за мінімального втручання уряду і виступала за особисту свободу. Причиною великих дискусій переважно було питання про розміри податків та соціальної допомоги. Загалом консерватори відкидають ідею про те, щоби держава диктувала людям, як їм жити. Але іноді через це вони виступали проти запровадження необхідних правил щодо міського планування або ставлення працедавців до свого колективу. Це часто подобалося оптимістично-налаштованим представникам робочого класу, які заробили якийсь капітал і не хотіли обмеження щойно здобутих свобод з боку держави.

Читайте також: Буржуазний націоналізм

Насамперед британський консерватизм – це філософія стриманості. Це означає, що консерватори у більшості своїй підтримують наявні закони, визнають постійну необхідність еволюції, а не революції. Вони виступають за конституційну монархію, але не за авторитарну владу. Прагнучи виграти від вільнішої торгівлі завдяки тіснішим економічним зв’язкам з Європейським Союзом, консерватори все ж із великою підозрою ставляться до політичної європейської інтеграції. Вважаючи, що люди мають вільно ухвалювати власні рішення щодо роботи, кар’єри і особистої свободи, вони погоджуються з тим, що уряд має допомагати у розвитку освіти, здобуття професійних навичок і розширенні можливостей працевлаштування, особливо для соціально вразливих людей.

Про британський консерватизм написано чимало книжок. Але жоден автор так і не дав йому належного визначення – як із боку ідеології, так і політичного бачення чи фундаментального набору цінностей. Він має унікально британську аморфну природу, позаяк зародився у процесі дуже тривалого і повільного розвитку демократії у Британії, яка еволюціонувала протягом не одного сторіччя, на відміну від французької, що постала внаслідок революції. Консерватизм ґрунтується на традиції, консенсусі та спільних ідеалах справедливості і толерантності. Часто консерватори запозичають ідеї у політичних опонентів. Наприклад, нещодавно вони почали позиціонувати себе як захисників довкілля. На публіці консерватори сповідують стійкі принципи та цінності. Але якщо придивитися до них ближче, стане видно, що за останнє сторіччя вони дуже змінилися й еволюціонували до невпізнання. Консерватизм 1920-х сьогодні сприймався б ледь не як фашизм, а нинішніх консерваторів сто років тому вважали би крайніми лівими радикалами.

Їхній ключовий підхід – поступовість. Вони рідко запроваджують якісь зміни різко і несподівано (окрім випадків війни чи невідкладної ситуації національного масштабу, наприклад, коли слід реагувати на прояви тероризму). А більшість сучасних британців зазвичай не можуть відрізнити, хто керує урядом: лейбористи, консерватори чи, як зараз, коаліція консерваторів та ліберал-демократів. Більшість населення Британії сьогодні більше хоче бачити якісний і дієвий уряд, а не владу, що втручатиметься у їхнє життя. Саме так вдалося вижити і прогресувати консерватизму.

Читайте також: Потреба правої сили


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено