Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 листопада, 2011   ▪   Майкл Бініон   ▪   Версія для друку

Відродження Осяйної Порти

Чого хоче турецький прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган і куди йде Туреччина?
Матеріал друкованого видання
№ 46 (211)
від 10 листопада, 2011
Відродження Осяйної Порти
Природні лиха не шкодують ані бідних, ані багатих. Спустошливий землетрус ударив по Східній Туреччині саме в той час, коли динамічна 73-мільйонна нація перетворюється на дедалі важливіший новий ринок і здобуває вплив у регіоні. Спочатку Анкара наполягала на тому, що впорається з усім сама, – можливо, аби показати, що Туреччина вже піднялася вище за статус країни, яка розвивається. Але розмах лиха дуже швидко вщент розбив цей пустий гонор. Туреччина відчинила двері гуманітарній допомозі й рятувальникам з усього світу.
 

Але останнім часом вона опинилась і в серці землетрусу політичного. Центральна роль, яку сповнений ентузіазму пре­­м’єр Реджеп Таїп Ердоган нині відіграє в Арабській весні, впер­­ше, відколи розпалась Османська імперія, зробила Туреччину життєво важливим чинником у політиці Близького Сходу. Помірковано ісламістський уряд країни свідомо пропонує себе як зразок для арабських демократів. Економіка Туреччини, що стрімко розвивається, налагоджує нові торговельні зв’язки з країнами Перської затоки та Північної Африки. Нова політика «без конфліктів із сусідами» принесла туркам регіональну значущість.

Економіка Туреччини одна з найдинамічніших. Нещодавно темп її зростання сягнув 11% за рік. Уже сьогодні вона посідає 16-те місце у світі за величиною, і її починають порівнювати з країнами БРІК – Бразилією, Росією, Індією та Китаєм. Тож вона приваблює значні інвестиції із західних країн, які шукають альтернатив слабкому розвитку й кризі довіри в Європі.

Стрімке покращення рівня життя забезпечило Ердогану і його правлячій Партії справедливості та розвитку надзвичайну популярність у Туреччині. Нещодавно його обрали на третій термін. Незабаром він стане лідером, котрий пробув біля керма найдовше, – після Кемаля Ататюрка, засновника Турецької Республіки. Він уже не боїться зазіхань на свою владу з боку військових і рішуче зменшив вплив генералів на політику. Поки що йому вдавалося стримувати амбіції радикалів підштовхнути уряд до виразно ісламських настроїв. До того ж Ердоган стверджує, що не збирається змінювати світську Конституцію.

Старий світ не надто швидко оцінив нову міць Туреччини. Давній штамп щодо «хворої людини Європи» із ХІХ століття досі впливає на мислення жителів континенту. Водночас заявка Анкари на повне членство в ЄС злякала Європу тим, що остання сильно змінилася б, якби до неї приєдналася навіть одна мусульманська країна. У такому разі Туреччина швидко відібрала б у Німеччини статус найбільшої з держав ЄС; але водночас у ній багато порівняно бідних селян. Париж та Берлін, зокрема, висловили сумніви щодо такого можливого членства.

Але для країн, що межують із Туреччиною, вона вже перетворилася на велетня. Порівняно з турецькою економікою, будь-яка сусідська здається зовсім дрібною. Вплив держави зараз поширюється на Північ (Балкани) й на Південь (землі арабського світу, що колись були під правлінням Османської імперії). Туреччина надала значну підтримку мусульманській Боснії, яка її потребувала. Налагоджує дедалі тісніші зв’язки зі своїм старим ворогом – Росією. А її динамічна економіка виходить на експортні ринки всієї Східної Європи.

Турецькі політики часто говорять про свою країну як центр перетину трьох кіл – Європи, арабського світу й Центральної Азії, де вона має перевагу в формі мовних, релігійних та історичних зв’язків. Західні європейці називають її нині стратегічним «мостом» між Сходом і Заходом, одначе самі турки не люблять виступати лише в ролі зв’язки. Вони дивляться на себе як на осердя Сходу й Заходу.

Однак дедалі важливіше значення Туреччини породжує кілька питань, що хвилюють. Перше – чи не втрачає країна, розлючена повільним, на її погляд, темпом переговорів про вступ до ЄС, зацікавленості в європейському майбутньому, звертаючи натомість увагу на Південь, до мусульманського світу? Ердоган постійно відкидає такі звинувачення, наполягаючи на тому, що його вітчизна залишається вірна образові європейської країни, якою її бажав бачити Ататюрк. Політик і справді глибоко розчарований затягуванням, на його думку, процесу вступу й антитурецькою позицією Саркозі та Меркель. Але він знає, що багато турків розглядають переговори про вступ як ключовий стимул для реформування системи захисту прав людини в країні, соціальних змін, захисту прав курдів та інших демократичних здобутків. Вони вжахнулися б, якби Туреччина відмовилася від своєї європейської мети, адже це може привести до влади в ній консервативні ісламістські чи націоналістичні сили.

Друге питання полягає в тому, чи справді Ердоган вірить у світську Конституцію, а чи його партія натомість нишком лобіює ісламістські правила, які згодом стануть очевидними й більш радикальними. Боротьба навколо того, чи варто запроваджувати зміни до закону, що дозволяли б турецьким жінкам ходити до університетів із покритою головою, в очах багатьох прихильників світського способу життя мала вигляд основного конфлікту між ісламістами й турками, які не хочуть, аби релігія дужче впливала на життя в державі.

Третє, що непокоїть, – Ердоган стає надто амбіційним, надто впевненим у власному успіху і в тому, що здобуде підтримку сусідів. Араби й справді останні кілька місяців розглядають турецьку модель. Але вони ще пам’ятають 500 гірких років правління Османської імперії на їхніх землях і розчаровані новими націоналістичними нотками в голосах багатьох турків, які зараз закликають до пере­оцінки ролі Османської імперії (вважаючи, що відколи вона розпалася 1918 року, її критикують незаслужено).

Ердоган зробив багато, щоб задобрити арабів. Особливо на його користь зіграла непохитна позиція щодо Ізраїлю. Його публічний конфлікт із Шимоном Пересом на саміті в Давосі два роки тому поклав початок стрімкому погіршенню відносин із цією державою, що сильно стурбувало, зокрема, Америку й багатьом західноєвропейцям бачиться спробою Анкари підлеститися до мусульманської гро­­мадської думки. Штурм ізраїльськими сецназом «Флотилії миру» (яка пливла до Сектора Газа), внаслідок якого загинули дев’ятеро турків, та відмова Ізраїлю вибачитися чи виплатити компенсацію за це після місяців тихих переговорів розлютили Ердогана. У будь-якому разі він теж запальний і швидко ображається. Але складається враження, що колись стратегічні військові відносини, які Вашингтон давно бачив життєво необхідними для регіональної безпеки на Близькому Сході, тепер безповоротно зіпсуто.

Як наслідок – постає запитання: чого хоче Ердоган і куди йде Туреччина? Чи залишиться вона одним із ключових членів НАТО, особливо з огляду на те, що вже не боїться Радянського Союзу, а чи зміцнюватиме натомість торговельні відносини з Росією? Чи відійде вона від союзу з Америкою, особливо після охолодження між двома країнами, коли Анкара не дозволила силам США використати Туреччину як базу під час вторгнення до Іраку 2003 року? Чи спробує вона знову посилити регіональний вплив, як торік, коли разом із Бразилією без­успішно намагалася виступити посередником у відносинах між Іраном і Заходом? І чи проведе вона достатньо реформ, чи дасть достатньо автономії та мовних прав курдам, аби вони відмовилися від насилля й підтримки терористичної діяльності Робітничої партії Курдистану? А чи турецькі військові спонукатимуть до силового варіанту, що призведе до нової серії збройних конфліктів на сході Туреччини й посилення курдського тероризму?

Ключовим випробуванням може стати те, як зараз уряд Ердогана поведеться із Сирією. До минулого року турецький пре­­м’єр багато вкладав у розбудову нових відносин із цією країною та президентом Асадом. Відтоді Ердоган стурбований і розгніваний відмовою лідера Дамаска провести реформи, які, за словами Анкари, необхідні у зв’язку з демократичними вимогами сирійських демонстрантів. Він попередив Асада, що на того чекає катастрофа, коли його політичний курс не зміниться. Хоча турецька армія – єдина сила, здатна здійснити інтервенцію в Сирію, Ердоган навряд чи пошле туди своїх вояків, якщо тільки там не вибухне широка громадянська війна і ООН не дасть чіткого дозволу на це.

Сирія може стати серйозним випробовуванням на міцність нового статусу Туреччини як найвпливовішої держави у регіо­ні. Але, безперечно, країна, колись списана світом як кволий залишок Османської імперії, нині переживає відродження. Як і 400 років тому, вона знову перетворюється на силу, з якою її сусіди мусять рахуватися. 

Читайте також: Турецькі манівці


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено