Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 вересня, 2011   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Як збанкрутувало СНД

Днями, беручи участь у форумі Ялтинської економічної стратегії, традиційно прихильний до Росії Андрій Клюєв розчаровано заявив: «Україна готова пiдписати угоду про створення зони вiльної торгiвлi з країнами СНД, проте постiйнi вiдтермiнування з її пiдписанням викликають сумнiви у здатностi Спiвдружностi створити таку зону. Менi цiкаво, чи буде цю угоду колись пiдписано ... Я думаю, навряд чи"
Як збанкрутувало СНД

Цього року Співдружності незалежних держав виповнюється 20 років і вже не лише політики та експерти, але й пересічні українські громадяни переконані, що жодного сенсу у її подальшому існуванні не існує. 47% опитаних у квітні компанією Research & Branding Group українців вважають, що у СНД немає майбутнього і лише 35% думають інакше. Показово й те, що всього 21% респондентів вважають, що СНД зближує країни-учасниці, а вдвоє більше мають протилежну думку.

Символічним ударом по цій ефемерній організації став вихід із її складу Грузії три роки тому. Ця кавказька країна була єдиним "набутком" СНД від моменту створення організації. Втім, досвід перебування Грузії, яка увійшла до Співдружності виключно у надії на здатність цієї організації посприяти вирішенню абхазької та осетинської проблем, лише підтвердив неспроможність СНД. Можливо й Україні нарешті варто залишити цю структуру, існування якої увесь цей час хіба що формалізувала певну історичну сферу впливу Кремля.

Від моменту створення окремі учасники організації покладали на СНД різні завдання. Так російське керівництво відразу розглядало її не інакше, як більш "м’яку" альтернативу ідеї оновленого "демократичного СРСР", що виношувалася напередодні серпневого путчу  ГКЧП у 1991 році першим та останнім радянським президентом Михайлом Горбачовим. Інша група держав, серед яких виділялася Україна, вбачала у ній виключно інструмент "цивілізованого розлучення" пострадянських країн.

У повній мірі організація не виконала жодного із покладених на неї завдань. З неї не лише не вийшло наддержавної структури на зразок колишнього Радянського Союзу, але вона виявилася неспроможною навіть утримати процес розпаду СРСР у "цивілізованому" річищі. Це довели конфлікти у Молдові, Грузії та між Азербайджаном і Вірменією, негативні наслідки яких до сьогодні не лише не подолані, але й поглибилися. Ще й досі не завершена делімітація, а подекуди й демаркація кордонів між окремими державами Співдружності. Що стосується економічної складової, то структури і механізми організації у цій царині виявилися недієздатними від моменту їх створення.

В чому ж причини? Аби зрозуміти природу неефективності СНД, не варто апелювати лише до розбіжностей щодо ролі організації. Навіть різні погляди окремих членів чи груп членів на те, якою має бути парадигма її розвитку, можуть зводитися до спільного знаменника шляхом компромісів. Цей досвід тривалий час демонструється тим же Європейським Союзом.

Але у випадку СНД нічого подібного не відбулося. Навіть ідея так званої "різношвидкісної реінтеграції" так і залишилась ідеєю, яку швидко заступили альтернативні організаційні форми – Союз Росії та Білорусі, Митний Союз, Євразійський економічний союз (ЄвразЕС), Єдиний економічний простір (ЄЕП) тощо. В усіх цих структурах чітко проглядався ініціатор – Російська Федерація.

Що ж штовхало Кремль на тиражування нових регіональних організацій замість використання можливостей різношвидкісної інтеграції в рамках СНД? Чому чимало із новостворених організацій швидко наздоганяла доля безпомічної Співдружності? 

Відразу після ІІ Світової війни американський дипломат Кеннан (варто пам’ятати: у той час США та СРСР ще не стали ворогами) сформулював промовисту фразу, актуальність якої зберігається й донині: "У Росії на кордонах можуть бути лише васали, або вороги". Коли пам’ятати її – усе стає на свої місця.

СНД за жодних умов не міг стати ефективною організацією рівноправних членів на кшталт ЄС. Втім це стосується усіх ініційованих російським керівництвом "міждержавних" організацій. Адже для Кремля поняття "компроміс" не існує, точніше розуміють цей термін, як і інші, наприклад "демократію"(звісно ж "суверенну"!), по-своєму.

"Компроміс" із сусідами завжди розумівся у Кремлі як визнання ними його інтересів за свої власні. Хто ж не бажав цього, звинувачувася у неспроможності до співпраці та оголошувався найгіршим ворогом "усього російського".

Подібна масова шизофренія притаманна не лише абсолютній більшості сучасної російської еліти, але, на жаль, щодалі, то більш значній частині суспільства. Сьогодні вона активно підживлюється путінським режимом із допомогою тотально контрольованих ним засобів масової інформації та інших специфічних пропагандистських інституцій на кшталт Російської православної церкви.

Показовою у цьому контексті стала репліка російського представника при НАТО Дмитра Рогозіна у розпал російської агресії проти Грузії у 2008 році, яку західні країни, хоч і не досить рішуче і дієво, проте засудили: "Країни НАТО в серйозній ізоляції" – заявив тоді цей нещасний. У ній "альфа і омега" сучасної російської філософії зовнішньої політики. Вона така ж фанатична та безглузда, як і впевненість китайців у "китайоцентризмі" світу. Згадаймо: навіть коли європейські держави, Росія, Японія та США розподіляли територію їхньої країни на сфери впливу, жителі Піднебесної вперто вважали: "ми центр світу, а вони – оточуючі нас варвари і наші данники".

Невже у нашого східного сусіда солодка брехня великодержавних месіанських ілюзій завжди буде затьмарувати гірку правду здорового глузду? А разом з цим і будь-яку взаємовигідну, а значить дійсно перспективну співпрацю на пострадянському просторі? Україна – в силу власного потенціалу, цивілізаційної спільності з Європою, але при цьому дуже доброго розуміння Росії – могла би сприяти такому прозрінню. Але це вимагає успішності як власного розвитку України, так і організацій, у яких вона лідирує (зокрема, ГУАМ). А далі, на жаль, починається традиційна невесела історія.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено