Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 травня, 2011   ▪   Віктор Каспрук   ▪   Версія для друку

План Маршалла для арабського світу

Те, що президент Сполучених Штатів представив свій близькосхідний план, частиною якого є, так би мовити, «План Маршалла для арабського світу», безумовно, вказує на відповідальну позицію американців щодо Близького Сходу і Північної Африки
План Маршалла для арабського світу

Держави, котрі входять до цього регіону, мають отримати декілька мільярдів доларів у вигляді економічної допомоги. Водночас слід зауважити, що близькосхідний план президента США Барака Обами має два блоки, котрі не зовсім  стикуються один із одним.

Президент Обама, говорячи про економічний блок, наголосив: «Процвітання вимагає усунути стіни, які стоять на дорозі прогресу – корупцію еліт, які обкрадають власні народи; бюрократію, яка не дає ідеї втілитися в бізнес; протекціонізм, в результаті якого багатство розподіляється за принципом племені або секти. Ми думаємо, важливо сконцентрувати увагу на торгівлі, а не лише на допомозі, на інвестиціях, а не лише на субсидіях. Метою має стати  створення моделі, в якій протекціонізм поступиться дорогою відкритості, царство комерції буде доступне не вибраним, а багатьом, і економіка генеруватиме робочі місця для молоді».

Водночас Барак Обама підкреслив необхідність врегулювання близькосхідного конфлікту шляхом створення держави Палестини, заявивши: саме енергійне прагнення до міцного миру, котре підводить риску під арабо-ізраїльським  конфліктом і вирішує всі взаємні претензії, зараз важливе, як ніколи.

Фінансова допомога у межах сучасного варіанту «Плану Маршалла» дійсно здатна змінити арабський світ. Але, очевидно, що одномоментно і навіть за кілька років неможливо ліквідувати злидні, нагодувати та одягнути, дати освіту і роботу всім, хто в арабському світі потерпає від злиденного економічного становища.

Хоча, з іншого боку, потужна нова ініціатива Америки покликана об’єднати загальну стратегію поширення демократії в країнах, котрі за останні п’ять місяців спромоглися скинути автократичні режими, які на довгі десятиліття узурпували владу.

Досвід допомоги американців європейським країнам показує, що якщо до цього питання віднестись відповідально і професійно, то за певний час можливо досягти бажаного ефекту. Крім того, якщо зараз терміново не вживати заходів щодо країн Арабського Сходу, то подібні зволікання здатні загрожувати ще більшою нестабільністю, і не тільки фінансовою, а й політичною. Цей план спочатку стосуватиметься Єгипту і Тунісу, і має відіграти важливу роль в залученні інших країн Близького Сходу і Північної Африки до демократизації.

Варто пригадати, що «План Маршала» (офіційна назва European Recovery Program) дав деморалізованим наслідками Другої світової війни європейцям робочі місця і надію. За «Планом Маршала» між 1948 і 1952 роками було направлено 13 мільярдів доларів (а долар тоді коштував значно більше, ніж зараз) технічної і фінансової допомоги Європі, економіки якої було зруйновано війною. Хоча це було, власне, додатком до тієї допомоги у 12 мільярдів доларів, яку Сполучені Штати надали Європі починаючи з 1944 року до початку реалізації «Плану Маршала».

Це був дуже серйозний рівень допомоги, яку американці заплатили за те, щоб убезпечити Європу від поширення комунізму і тоталітарних радянських впливів. І сьогодні для того, аби заблокувати поширення екстремістських ісламістських настроїв по всьому арабському світу рівень допомоги, очевидно, має бути не менший. Однак це саме та ціна, яку західний світ має нині сплатити за стабільність на Близькому Сході і Північній Африці. Адже революції в Тунісі, Єгипті та інших арабських країнах були викликані політичним і економічним гнобленням та злиднями. Що абсолютно підпадає під шаблон класичної класової боротьби проти авторитарних режимів, звичайно ж, із урахуванням ще й «арабської специфіки», яка полягає в стрімкому зростанні населення цих країн, а також скороченні природних ресурсів, зокрема, орних земель та питної води.

Проте, після сонячної арабської весни, можуть наступити похмурі дні для Єгипту та інших близькосхідних країн, котрі нині здійснюють перехід від авторитаризму до демократії і вже стикаються з дуже серйозними економічними проблемами, що протягом наступних років можуть призвести до хаосу, якщо Захід оперативно не надасть допомоги.

Утім, те, що у близькосхідному плані Барака Обами стосується врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, викликає певні сумніви. Адже ця частина плану не влаштовує ані палестинців, ані ізраїльтян. Палестинці продовжують вперто не визнавати взагалі існування єврейської держави Ізраїль, а для ізраїльтян погодитися на кордони своєї держави в межах 1967 року означало б зробити перший крок до ліквідації своєї державності.

Схоже, що другий блок Близькосхідного плану Барака Обами замість того, аби наблизити сторони конфлікту до кращого порозуміння між собою, лише ще більше розбурхав емоції протистояння.

Ось що наголошує загальноарабська газета Al-Hayat:

«Це перший випадок, коли адміністрацією США чітко передбачено, що домовленості мають привести до створення палестинської держави в кордонах 1967 року, а деякий обмін територіями є предметом переговорів. Але після зустрічі з Обамою в Білому домі стали очевидними недоліки сприйняття цієї близькосхідної ініціативи. І не тільки, що Нетаньяху абсолютно відкидає остаточне рішення, а тому, що сам Обама став «кульгавою качкою» на початку своєї президентської кампанії.

Його наміри здатні змінити ситуацію на «політичному ринку» Сполучених Штатів, змістити фінансування його кампанії, і налаштувати проти нього ізраїльське лобі. Також ставиться під питання продовження єврейської підтримки під час висування Обами на другий термін.

На початку його кампанії для Обами існувало рівняння: єврейська підтримка в обмін на проізраїльську політику його уряду. Звичайно, що радники Обами знали про це рівняння, однак він пішов на це.Чому ж у такому випадку він пішов на подібний крок? По-перше, Обама хоче показати, що Сполучені Штати не змінили своєї позиції, яку його адміністрація має щодо законного прагнення до свободи і демократії.

По-друге, вимога палестинців щодо незалежної держави, одержує підтримку в усьому світі, особливо серед найближчих союзників США в Європі. Тому президент Барак Обама діє немовби на випередження, розуміючи, що намагання палестинської адміністрації поставити міжнародне співтовариство у вересні перед фактом проголошення Палестинської держави здатне отримати широку підтримку міжнародної громадськості. А це може стати основною перешкодою для виняткової ролі Сполучених Штатів на близькосхідних мирних переговорах під їхньою егідою».

Як би там не було, а довготривалі суперечки палестинців з ізраїльтянами сьогодні дратують увесь світ. Очевидно, що моральна фора на користь Ізраїлю, котра в нього була раніше, нині по суті закінчується. Оскільки існує баланс між припустимим застосуванням сили і міркуваннями моралі.

Побачивши поступливість Ізраїлю, мусульманські країни вимагають надання нащадкам біженців 1948 року права на повернення: адже араби не хочуть бачити палестинців у власних країнах. Утім, арабський світ здатен перемогти Ізраїль і безкровним шляхом – за допомогою підвищення народжуваності. Адже в цьому випадку ісламські країни можуть почекати ще декілька десятиліть.

І можна знову проводити довгі місяці за столом двохсторонніх переговорів, нарешті домовитися практично про все, і все рівно залишатимуться проблеми, через які без великої кількості взаємних компромісів переступити ніколи не вдасться. Бо яким чином Ізраїль і Палестина можуть поділити Єрусалим, котрий обидві сторони вважать своєю столицею? Чи погодиться колись Ізраїль прийняти сім  мільйонів нащадків палестинських біженців на своїй території, зруйнувавши, таким чином, державність Ізраїльської держави? І яким чином дві сторони протистояння зможуть переступити через усі ці основоположні питання?

Варто відмітити, що сьогодні палестинці більше готові до початку Третьої інтифади, ніж до домовленостей з Ізраїлем. Так, 5 червня тисячі палестинських біженців мають намір здійснити новий марш з метою прориву ізраїльських кордонів. Цю акцію готують ті ж організації, котрі організували марш на Ізраїль 15 травня в День Накби. Організатори обіцяють одночасний похід тисяч чоловік до кордонів із Самарії і Іудеї, Сектора Гази, Сирії, Лівану і Йорданії. І організатори акцій обіцяють – «Сіоністські окупанти повинні остерігатися, тому що ми не припинимо марші доти, поки палестинські біженці не повернуться у всі міста, окуповані Ізраїлем».

Хоча Ізраїль оточений країнами, які у своїй переважній більшості хочуть знищити його, ця ситуація не була протягом багатьох років серйозною загрозою для його суверенітету. Очевидно, що однією з основних причин було те, що ізраїльтяни відчували – за ними стоїть Америка. Вороги Ізраїлю завжди знали, що напад на Ізраїль – це напад на самі Сполучені Штати. І це стало вагомим стримуючим фактором.

Але тепер все дещо змінилося, бо заклик повернення Ізраїлю до кордонів 1967 року лише заохотив терористичну палестинську організацію ХАМАС до того, що вона відкинула план миру президента Обами для Близького Сходу.

Однією із основних перешкод в арабо-ізраїльському конфлікті є велика складність цієї проблеми. Близькосхідний конфлікт не обертається навколо однієї теми. Це складний комплекс розгалужених складних питань, які водночас є дуже взаємопов’язаними між собою. Тут неможливо розв’язувати окремо взяті проблеми, бо як вже неодноразово виходило, домовленості на локальному місцевому рівні не здатні корінним чином змінити переговорні позиції всіх сторін і лише повертають переговорний процес до відправної точки.

Це те, з чим зіткнувся не тільки президент Барак Обама чи його останні попередники Джордж Буш-молодший і Білл Клінтон, а й всі попередні американські адміністрації, республіканці і демократи, котрі шістдесят років намагалися загасити близькосхідний конфлікт. І як показує увесь попередній досвід, проблема коріниться у спробі розбити проблему на окремі питання, а це просто не спрацьовує.

Для прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу все ускладнюється іще й тим, що нова американська адміністрація – це не адміністрація Буша чи Клінтона. І Нетаньягу розуміє, якщо він не підтримає хоча б частково план президента Обами, то хтось все рівно буде вирішувати за нього. Адже Барак Обама прагне увійти в новітню історію, як ініціатор створення Палестинської держави.

Однак, очевидно, що нині не простежується відправна точка, з якої можливо було б розпочинати підхід до остаточного рішення арабо-ізраїльського конфлікту. Адже питання в тому, яким чином можна спонукати дві країни до мирного співіснування, коли одна зі сторін не визнає існування іншої, а інша хоче, аби всі території, котрі були захопленні під час нападів на неї в минулі конфлікти, залишилися під її контролем. Хоча, з іншого боку, «арабська революція» призвела до переформатування ситуації на Близькому Сході, і це здатне внести певні корекції і до протікання близькосхідного мирного процесу.

Утім, як зазначає впливова ізраїльська газета Yedioth Ahronoth, «арабська революція перебуває нині тільки на ранніх стадіях. І вона не зупиниться на кордонах арабського світу. Вона впливатиме на весь світ, як це було після російської революції 100 років тому, і що французька революція зробила 200 років тому. Це вплине, звичайно і на нас теж». Безумовно, що Ізраїль повинен піти на великі компроміси, але при цьому він має всі права вимагати таких же компромісів і від палестинців.

Хоча палестинці сьогодні мають розуміти, що не отримають своєї незалежної держави, якщо не визнають Ізраїль. Бо ізраїльтяни в такому разі не визнають і Палестинську державу. Таким чином, замкнуте коло затяжного близькосхідного конфлікту знову вкотре замикається саме на себе. І найоптимістичнішим варіантом у цьому випадку може бути той, що сторони затяжного конфлікту спочатку почнуть домовлятися між собою домовлятися. А вже всі наступні рішення залежатимуть лише від того, наскільки щиро вони хочуть досягти результату і наскільки далеко готові пройти по нелегкому шляху взаємних компромісів і поступок.

Утім, «План Маршалла для арабського світу» президента США може спрацювати повною мірою лише у тому випадку, якщо близькосхідний конфлікт таки вдасться зрушити з мертвої точки. Адже ці два блоки плану Барака Обами дуже тісно взаємопов’язані між собою.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено