Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 травня, 2011   ▪   Юрій Райхель   ▪   Версія для друку

Білоруський приклад

Відкладення реформ загрожує гіршою соціальною кризою, ніж будь-які труднощі, пов’язані з їхнім проведенням
Білоруський приклад
EPA

Нині червоні та рожеві всіх видів та мастей, а заразом і найбіснуватіші з регіоналів очманіло чухають потилиці, намагаючись відшукати відповідь на запитання, внаслідок чого білоруська економіка могла зазнати такого обвалу? Модель збереження всіх справжніх, а частіше уявних, досягнень радянської влади, яку такий тривалий час прославляли, тріснула.

Відкладання «на потім» реформ та заміна їх субсидіями з Росії спричинили в країні давноочікуваний економічний крах, за яким цілком може розпочатися й політичний.

За радянськими лекалами

Кроєна за радянськими лекалами білоруська економіка в ринкових умовах не була життєздатною та могла існувати та хоч якось функціонувати лише за наявності постійного фінансового підживлення та субсидування енергоресурсів, що надходили. Чи то з державного бюджету, чи то з кишені московського союзника.

Білоруська продукція продавалася здебільшого в Росії, а часом її просто відправляли на склад. Однак це не могло тривати вічно: у Москві дійшли зрештою висновку, що неможливо, та й не варто, субсидувати нереформовану економіку начебто союзної держави. Суб’єктивно бацька своїми заїздами та наїздами перехилив чашу терпіння Кремля та його оточення, внаслідок чого з необхідного елемента європейської політики Росії він перетворився на баласт і навіть став справжнім тягарем.

До того ж перманентна спекуляція на російській нафті не могла тривати без краю. Та й чому російські нафтові олігархи мусять частку свого прибутку віддавати бацькові, практично нічого не отримуючи взамін?

З газом ситуація ще складніша. Блакитне паливо Білорусі продавали за таку мізерну плату, що у Путіна, Мєдвєдєва та газпромівського керівництва аж серце краялося.

Тут варто зауважити, що певних, так би мовити, реформ білоруська економіка все-таки зазнала. В країні сформувалась олігархія, причому зосереджена в одних руках. Бацька і став тим олігархом, який утримує під жорстким контролем усю економіку держави. А діяльність його оточення була лише формальним додатком. Коло наближених постійно змінювалося. Хтось потрапляв за ґрати за переважно якісь вигадані злочини. Давно відомо, що прихильність диктаторів річ доволі мінлива.

Уже в лютому почали проявлятися ознаки валютної кризи. Лавина ж зійшла після того, як Росія відмовилася знизити ціну на газ. Навіть пропозиція повністю віддати газотранспортну систему Газпрому цього разу Першопрестольну не влаштувала. Перенасичена пустими грішми напередодні президентських виборів наприкінці того року фінансова система Білорусі не витримала такого тиску. Якби влада своєчасно провела девальвацію білоруського рубля, можливо, найгіршого сценарію вдалося б уникнути. Проте політичні мотиви домінували на економічним здоровим глуздом. Інфляційні очікування дуже швидко переросли в банальну паніку. Населення ж іще швидше кинулося збувати з рук місцеві рублі, намагаючись купити хоч якусь валюту. Спочатку в обмінниках закінчилися долари та євро, потім російський рубль та українська гривня.

І навіть тоді девальвація ще могла урятувати або щонайменше хоч трохи полегшити ситуацію. Але ж про це навіть не йшлося. Бацька в проблемах, що виникли, просто звинуватив населення. Наприкінці квітня він заявив: «Чого кидатися в обмінники? <…> Ви ж вилучили неймовірну кількість валюти й узагалі фінансів із банків, коли почали забирати свої вклади <…> Я заборонив видавати золотовалютні резерви. Якщо хтось має валюту, прошу, видавайте. Немає грошей – вибачайте». Налякані люди масово почали забирати своїх заощадження з банків, фінансова система, й без того вкрай напружена, просто затріщала.

Кінець «бацькономіки»

Якби проблеми були лише на ринку готівкової валюти, це ще півбіди. Проте Національний банк за наказам президента не робив інтервенції на міжбанку. Підприємства не мали змоги закуповувати необхідну їм валюту, щоб оплачувати поставки закордонних комплектуючих, із яких на 0–80% складається їхня продукція. В середині квітня чимало компаній почали зупиняти свою роботу. Що посилило паніку. Криза почала набирати лавиноподібного характеру.

Нещодавня 30-відсоткова девальвація білоруського рубля виявилася аж надто пізньою та насправді нічого не змінила. В країні три (!) офіційній валютні курси: Національного банку – трохи вище 3000 руб./дол., міжбанківський - 5000 руб./дол., для обмінних пунктів 4000 руб./дол. Однак є сірий, нелегальний, який сягає 7000–8000 руб./дол. Все одно валюту придбати практично неможливо. На міжбанку її немає, як, до речі, й в обмінниках. До останніх люди аж із ночі записуються в черги, які сягають 700–1000 громадян. Хто має валюту, притримує її, очікуючи ще більшої девальвації.

Катастрофічна ситуація з валютою знову відродила розмови про повернення в обіг рубля російського. Білоруська влада такі чутки спростовує. Понад те, вона спростовує наявність кризи як такої в країні. Це лише тимчасові труднощі. Але, як стверджує індійська приказка, не можна сховати дим від пожежі, а верблюда – в пустелі. Щось треба робити. Взагалі-то це зрозуміло, про це багато йшлося. Однак зважитися дуже важко. Насамперед правлячій верхівці на чолі з президентом. Наслідки реформ для них доволі передбачувані.

Прозорі паралелі

Будь-які паралелі між становищем в Україні та Білорусі доволі відносні, та навіть умовні, проте певні закономірності є

По-перше. Коли виникає потреба в реформах, їх необхідно проводити. І що швидше, то краще. Будь-яке затягування нагадує ситуацію, коли хворобу не виліковують, а заганяють всередину, й із певного часу вже треба застосовувати не терапевтичні засоби, а скальпель хірурга. А це значно небезпечніше й надто боляче. І тут ситуація в Україні перегукується з білоруською. Наша влада реформи, які вже давно на часі, лише декларує або займається їхньою профанацією

По-друге. Для проведення реформ потрібна тверда політична воля. Слід іти проти течії, долаючи дуже потужний спротив і саботаж чиновництва й усіх тих, може чимало втратити від втілення таких змін. І щодалі реформування затягується, то цей спротив міцнішає, і перебороти його стає дедалі важче.

По-третє. Реформи потребують ресурсів. Не лише фінансових, а й організаційних, кадрових тощо. А з цим завжди проблема, попри те, що всім відомі способи її вирішення.

По-четверте. І це найголовніше. Потрібна чітка й апробована ідеологія реформування. Це умова, необхідна для успішного втілення реформ, а попередніх трьох для цього достатньо. І лише поєднання цих чотирьох факторів забезпечить успіх. Випадіння хоча б одного з них зруйнує всю конструкцію.

Й у Білорусі, й в Україні бракує всіх вищенаведених умов, тому реформ ніхто не проводить. Влада паралізована страхом, безвольністю та вакуумом ідеології. Замість реформ ми чуємо лише гудки пароплава.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено