Світ

  ▪   Алла Лазарева

Як функціонує міф про українську ксенофобію

Фото: Андрій Коваль
Російська пропаганда всіма способами накидає французькому суспільству міф про агресивних, схильних до ксенофобії українців
Матеріал друкованого видання
№ 19 (547)
від 10 травня

«Україна — це зерновий резерв Радянського Союзу», — радо цитують шкільні підручники всі ті, чия молодість припала на 80-ті роки минулого століття. Що запам’яталося в підлітковому віці, не випалити напалмом. «Україна — це там, де вибухнув Чорнобиль», — кажуть інші незалежно від віку. Останнім часом знання французів про Україну поповнилися маркерами «революція» та «війна». Отакий строкатий і безсистемний асоціативний ряд: смерть, гнів, екологічна катастрофа та потужний аграрний ресурс в одній склянці.


Свідомий колективний інтерес до України тут виникав двічі: під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Тоді ж на хвилі цікавості до маловідомої у Франції держави в наукових та політичних колах з’явилися перші дослідники української ідентичності без жодного зв’язку з Україною на рівні особистої або родинної історії. Прогнозовано водночас активізувалося потужне проросійське лобі, що, як і 100 років тому, під час Першої української революції, заходилося компрометувати українство на всіх рівнях.


Колективне підсвідоме — це той благодатний ґрунт, де зерня сумніву проростає тим краще, чим менше в ньому зберігається усвідомленої інформації на відповідну тему. Україна для французів довгий час була саме такою terra incognita. Тривала бездержавність спричинилася до відсутності яскравих символів, які давали б змогу миттєво відрізняти українців від інших. Цю ідентифікаційну невизначеність століттями експлуатує російський експансіонізм, виправдовуючи своє загарбництво українських територій.

 

Читайте також: Справа Анни Чесановської: віднадити від критики?


Чому за вбивство Симона Петлюри засудили не вбивцю, а його жертву? Бо Анрі Торресу, адвокатові Самюеля Шварцбарда, вдалося переконати суддю й присяжних, ніби гіршого за Петлюру антисеміта світ не бачив. Тісно співпрацюючи з радянською амбасадою, Торрес продемонстрував дива маніпулятивного мистецтва. Підміняючи свідків експертами та користуючись загальною непоінформованістю французького суспільства щодо подій в Україні, знаний і впевнений у собі адвокат зумів розчулити представників Феміди.


Чи щось змінилося від часів Петлюри? І так, і ні. Безперечно, перша незалежність і нинішня — це зовсім різні контексти. Не та Росія, не та Україна, не та Франція. Утім, як і 100 років тому, РФ заохочує компрометацію України всіма можливими способами. І робить це як безпосередньо, через власні пропагандистські ресурси на кшталт RT чи «Спутника» й класичні лобістські структури, так і опосередковано, з використанням мистецьких заходів «поза політикою» та судочинства. Власними руками та чужими, французькими. Із залученням, на паритетних засадах, свідомих пропагандистів і корисних ідіотів Кремля.


Позов французького документаліста Поля Морейри до української перекладачки та журналістки Анни Чесановської — один із прикладів такого гібридного судового провадження. Формально обурившись на публікацію Анни на сайті французького часопису Libération, у якій вона висловила незгоду з неточною озвучкою інтерв’ю у фільмі Морейри «Україна: маски революції», документаліст під час судових слухань у першій та другій інстанції вийшов далеко за межі власного ж позову. Про інтерв’ю, методологію роботи над ними, самі скорочення, які критикувала Анна у своїй колонці, майже не йшлося. Надати суду оригінали відеозаписів, які могли б раз і назавжди розставити всі крапки над «і», Морейра відмовився. Не зосереджуючись на предметі позову, адвокат французького журналіста натомість заповзявся обмовляти Анну.

 

Читайте також: Паризька «гостина» Захара Прілєпіна


Як і в справі нацгвардійця Віталія Марківа, якого в Італії намагаються засудити за надуману причетність до загибелі під час боїв за Слов’янськ італійського журналіста Андреа Роккеллі, історія з Анною Чесановською — це спроба перейти від конкретного до загального, себто від створення негативного образу особи до очорнення цілої спільноти. І не так важливо, робиться це італійськими, французькими чи якимись іншими західноєвропейськими руками. Головне інше: перенесення працює на московський інтерес. «Заарештовано вбивцю Роккеллі», — без вагань повідомляла італійська преса, не чекаючи суду та слідства, щойно Віталія Марківа було заарештовано. «Анна — політично заангажована активістка, пов’язана з «Правим сектором», — голослівно виголошував у залі суду адвокат Морейри.


Звинувачення різні, загальний контекст відмінний, а от методологія та сама. Сфабрикований із використанням судових інстанцій негативний образ конкретного українця чи українки формує в західній суспільній думці непривабливий колективний образ тих, хто бореться сьогодні за право України існувати в межах загальновизнаних кордонів. Що відразливішими бачитимуться активісти Майдану та захисники територіальної цілісності України, то легше на всіх рівнях виправдовувати збройну агресію Кремля проти України, то більше з’являється аргументів домагатися скасування санкцій проти Російської Федерації й простіше маніпулювати суспільною думкою.


Поль Морейра, попри премію імені Олеся Бузини, яку він отримав від Союзу журналістів Росії за фільм «Україна: маски революції», всіляко відхрещується від співпраці з росіянами. Тим часом його тези щодо подій на Майдані дивовижно збігаються з московськими. Можна легко дійти однакових висновків незалежно один від одного, коли це правдива версія подій. Проте неузгоджено брехати однаково або й помилитися практично неможливо, якщо навіть припустити, що численні фактичні помилки у стрічці «Україна: маски революції» щодо причин і рушійних сил подій на Майдані та на Сході України справді не були навмисними.


«Я чула, що Морейра не використав усі інтерв’ю, які записав в Україні, — каже письменниця та журналістка Галина Аккерман, яка свого часу також виступила з критичною публікацією щодо контроверсійного фільму. — Ймовірно, мова про інтелектуальну нечесність, навіть на рівні відбору матеріалу, що є в інтерв’ю. Але для того, щоб він дійшов таких висновків, щоб він був у захваті від проросійських сепаратистів, думаю, ним усе ж таки зманіпулювали. Можливо, навіть ще в Парижі, ще під час підготовки до зйомки. Мені важко уявити, що це могло б бути якось інакше, оскільки нереально приїхати до чужої країни, не маючи жодної інформації, не знаючи ані історії, ані мови, але вже зі сформованою тезою. Це бачення звідкись взялося».

 

Читайте також: Комунікативна сировина Московії


Хай там хто вплинув на французького документаліста, відомого своїми антиамериканськими поглядами та симпатіями до крайніх лівих, стрічка не випадково дуже сподобалася Союзу журналістів Росії. Чи то мова про ідеологічну співзвучність, чи близькість інтересів, чи щось інше, але маємо факт: фільм просуває саме московську версію подій та по-своєму виправдовує російське загарбництво. Зауважимо ще один цікавий збіг: маніпуляції з перекладами, у яких Морейру звинуватила не лише Анна Чесановська, а й інші автори критичних матеріалів про фільм, є улюбленою технологією адептів путінського режиму. Йдеться про підміну перекладу напису в лікарні, де рятували колишнього офіцера ГРУ Сєрґєя Скріпаля, з «Обережно, мокра підлога» на «Не входити. Тримайтеся подалі», до якої вдався RT, або про некоректні переклади в сюжеті про євроскептиків телеканалу «Россия 24» тощо. Слизька тема перекладу спливає в проросійських матеріалах занадто часто.


Кому це вигідно? Відповідь очевидна. Хай там ким виявиться Поль Морейра, свідомим пропагандистом чи самозакоханим впертюхом, дискусія довкола його фільму, що почалася два роки тому, давно вийшла за межі суто журналістської тематики. Рішенням Паризького апеляційного суду Анні Чесановській присудили €7 тис. штрафу. «Так сталося, бо суд визнав недостатніми докази маніпуляцій із боку Морейри, про які йдеться в статті, — пояснив Тижню адвокат Анни метр Фредерік Гра. — Нас не влаштовує це рішення. Ми подаємо касаційну скаргу та, якщо треба буде, звертатимемося до Європейського суду з прав людини. На прецедентному рівні ЄСПЛ захищає право на оціночне судження, право на оцінку тієї роботи, до якої причетний, а також право на участь у суспільній дискусії, до якої долучилася Анна».


Неспівмірний штраф, очевидно, замислений для того, аби віднадити від критики не лише Анну, а й решту тих, кому не до вподоби творчість контроверсійного французького документаліста. Але гроші — то лише частина проблеми. Другим, значно важливішим тлом цього судового провадження є репутаційні втрати України. Інформаційна війна, як і будь-яка інша, має свої втрати та свої витрати. Тут також треба навчитися захищатися, бо, як і бойові дії, вона ведеться на знищення. Ціна питання — репутація України у світі. Ще невідомо, який із напрямів гібридної війни небезпечніший.