Світ

  ▪   The Economist

The Economist: Головна атракція

У гонитві за дивідендами від Brexit Франкфурт принаджує лондонських банкірів
Матеріал друкованого видання
№ 12 (540)
від 22 березня

«Це наш найголовніший актив!» — захоплено показує рукою Ерік Менґес, генеральний директор маркетингової компанії FrankfurtRheinMain. Вигляд із панорамних вікон його офісу вражає: на схід — хмарочоси Франкфурта і його ж будівельні крани, на південь — величезний міжнародний аеропорт, а на північ і захід — густі ліси Гессе, виноградники та села гірського масиву Таунус, де живе сам Менґес. Із цього кабінету він сподівається заново відкрити фінансовий центр континентальної Європи (де вже розмістив свою штаб-квартиру Європейський центральний банк).


Тому сприяє Brexit. Серед усіх банків, які залишили Лондон із червня 2016 року, більшість перенесли свої офіси саме до Франкфурта. Після нещодавнього візиту Ллойд Бланкфейн, виконавчий директор Goldman Sachs, написав провокаційний твіт: «Чудові зустрічі, чудова погода, мені справді сподобалося. То й добре, бо тепер я буватиму тут набагато частіше». Лише за останній місяць Deutsche Bank оголосив про перенесення відділу обслуговування клієнтів до Франкфурта, а Credit Suisse перевів туди 250 осіб персоналу. Але французький президент Емманюель Макрон просуває Париж і в листопаді зумів переконати Європейський банківський орган у Лондоні. Можливо, Франкфурт не зможе зберегти свою лідерську позицію. «Процес Brexit ще не завершився», — застерігає представник одного з найбільших європейських банків. Тому франкфуртські маркетологи — Менґес та інші — подвоюють зусилля.

 

Читайте також: Якою буде соціальна політика майбутнього


На них чекає нелегка робота. Мартін Лютер назвав цей стародавній торговий центр на географічному перехресті Європи «копальнею золота й срібла». Воно мало не стало столицею Західної Німеччини після Другої світової війни, але через великі розміри та фінансову орієнтацію Франкфурта перевагу віддали Бонну.


Спроба за спробою вигадати щось нове для міста закінчувалися невдало. Йому довго намагалися привити традиційну німецьку атмосферу, яка панує в Мюнхені, із власним різдвяним ярмарком і кислуватим місцевим яблучним сидром еббельвой. «Не всі люблять еббельвой», — жартує Губертус Фет, фінансовий директор Frankfurt Main Finance, ще ­однієї організації, яка займається просуванням міста як нового фінансового центру Європи. Франкфурт також називають новим Берліном, але на відміну від німецької столиці він навряд чи може сказати про себе «бідний, але сексапільний». Тут усе радше навпаки. Зовсім недавно, після референдуму про Brexit, місто незаслужено порівнювали з Лондоном і Парижем — банківськими центрами, учетверо більшими за нього. Тож нові іміджмейкери випробовують нову стратегію: чесно визнавати, чого ще немає в їхньому місті.

 

Читайте також: На світанку е-комерції


Наприклад, на відміну від традиційного Мюнхена Франкфурт — абсолютно модерне місто. Понад 40% мешканців — іноземці. З університетів Франкфурта вийшли близькі до зелених теоретики нової лівої ідеології Німеччини на кшталт Юрґена Габермаса. Omen та інші клуби міста — домівка музики в стилі техно. А в старому кварталі навколо центрального вокзалу, у колишніх наркоманських притонах, один за одним з’являються хіпстерські бари й ресторанчики.
На відміну від незаможного Берліна Франкфурт багатий. Береги Майна прикрашають пішохідні доріжки та майданчики для скейтерів; музеї ремонтуються; громадський транс­порт у вихідні тепер працює цілодобово. На культуру місто із розрахунку на мешканця витрачає більше коштів, ніж будь-яке інше в Німеччині. Франкфурт інвестує у свою музичну спадщину, запрошує до себе фестивалі, будує Музей сучасної електронної музики, а минулого літа створив «найбільший клуб світу» на стадіоні.

 

А ще на відміну від гігантських Лондона чи Парижа життя у Франкфурті зручне й вигідне. Шлях із дому на роботу вимірюється не годинами, а хвилинами. Житло досить дешеве. До аеропорту — третього за активністю на європейському континенті — від центру міста можна доїхати за 15 хвилин, і незабаром там відкриється новий термінал. Вибір приміщень для офісів дуже широкий і постійно зростає. Будуються 19 нових хмарочосів, запроектовано ще 26. Кількість міжнародних навчальних закладів зросла із 7 у 2000-му до нинішніх 28 (хоча потрібно буде ще більше, без сумніву). Молоді лондонські банкіри повинні дивитися на Франкфурт не як на місце для життя, а як на відправний пункт для подорожей, вважає Менґес: «Тут ви перебуваєте просто в центрі континенту: до Барселони, Парижа чи Праги лише година льоту».

 

Читайте також: У пошуку національних чемпіонів


Усе свідчить про одне: новий континентальний Лондон не обов’язково має виникнути тут. Натомість банкіри прогнозують, що Brexit спричинить появу цілої мережі спеціалізованих європейських фінансових центрів. Функції бек-офісу переноситимуться, наприклад, до Варшави чи Бухареста, а високотехнологічні послуги — до Берліна й Дубліна. Франкфурт, як Париж та Амстердам, повинен зайнятися євроклірингом і традиційнішими галузями інвестиційного банкінгу. Поки що не дуже зрозуміло, чи європейські банки шукатимуть для себе нові центри. Але якщо так, то Франкфурт буде серед претендентів.

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com