Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 листопада, 2017   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Сусідство з претензіями

За останній рік відносини України із західними сусідами неочікувано погіршилися
Матеріал друкованого видання
№ 46 (522)
від 16 листопада
Сусідство з претензіями

Здається, словосполучення «гра на випередження» — це не лише про нашу збірну з футболу, а й про міжнародну політику, зокрема про відносини із сусідами. Хоча, звісно, про це випередження варто було б думати ще на зорі незалежності, бо протягом останніх трьох років потреба в ньому фіксується на всіх можливих напрямах.

Польща. Апогей добросусідства 

Про те, що історична бочка пороху коли-небудь врешті вибухне, говорили давно й багато і польські, і українські науковці та дослідники відносин між нашими двома країнами. Понад те, ця бочка кілька разів диміла, коли до влади в Польщі приходили консерватори. Однак проголосована в обох палатах польського парламенту в липні 2016-го резолюція, яка визнавала вбивства переважно польського населення на Волині в 1943–1945 роках геноцидом, для української сторони стала початком погіршення відносин. Для поляків це трапилося трохи раніше, а саме в день виступу у Верховній Раді тодішнього президента Польщі Броніслава Коморовського. «Польща подає руку Україні, Польща робить і зробить усе, щоб руку Україні подали також інші держави західного світу», — виголошував тодішній польський очільник у сесійній залі, де окрім депутатів його слухали наші президент і прем’єр. А щойно перед тим виступом у ВР голосували декомунізаційний пакет законів. Ніби, навпаки, потрібний крок, те, що не було зроблено в 1990-х, але для поляків один із законопроектів стосувався важливої у відносинах з Україною теми — Української повстанської армії. Закон визнавав вояків УПА борцями за незалежність України. Сам Коморовський відреагував на нього досить стримано, сказавши, що не варто драматизувати той факт, оскільки документ стосується насамперед минулого. Однак зазначив, що це ускладнить польсько-український діалог. 

Прихід до влади консерваторів, які отримали не лише свого президента, а й більшість у парламенті, перетворив польську політику на суцільне вирішення «історичних несправедливостей», що особливо загострилося на українському та німецькому флангах. Певний час незгода в питаннях історії не шкодила двостороннім відносинам. Попри гучні й різкі заяви сірого кардинала польської політики Ярослава Качинського, польський та український президенти зустрічалися у двосторонньому форматі. Незважаючи на голосування в Сеймі щодо трагедії на Волині 1943–1945 років, ніхто не скасовував візиту Анджея Дуди до Києва в межах святкування 25-ї річниці української незалежності. На конструктиві домовлялися про спільні проекти, нові пункти перетину кордону тощо. Однак паралельно в Польщі, зокрема на сході країни, поруч із українським кордоном тривала «вій­на пам’ятників»: паплюжили українські могили, руйнували пам’ятні знаки. Слід визнати, що деякі з них справді були встановлені незаконно, як, наприклад, зруйнований навесні меморіал воякам УПА в селі Грушовичі біля Перемишля. Але його встановили ще в 1990-х, і домовленість між двома країнами про знесення чи перенесення має бути на урядовому рівні. Як зазначив голова УІНП Володимир В’ятрович, на території України також є понад 150 польських меморіалів, установлених незаконно. Після весняних подій він оголосив, що українська сторона припиняє процес легалізації, адже на той час у Польщі поруйнували вже понад десяток наших меморіалів і могил. Далі настало літнє відносне затишшя, а восени ситуація знову розігрілася не на жарт. Спершу польська сторона висловила незадоволення написом на меморіалі воякам «Карпатської Січі» на Верецькому перевалі, далі візит віце-прем’єра Ґлінського до Києва, під час якого він не дістав бажаних дозволів на пошукові роботи та ексгумацію останків поляків на українській території, що спричинило аж ніяк не дипломатичні висловлювання польського міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського та доволі дивну поведінку під час дводенного візиту до Львова. Апогеєм стала заява про список нев’їзних до Польщі українських чиновників і заклики скасували запланований на грудень візит до України Анджея Дуди. Здавалося, у такий глухий кут українсько-польські відносини протягом останніх 25 років не заходили, однак вихід із нього знайти можна.

Читайте також: Quod licet Jovi, non licet bovi

Нині одним із найвиваженіших в українсько-польському питанні політиків, хоч як дивно, є український президент Порошенко. Це зауважують, зокрема, польські коментатори. Саме Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання Консультаційного комітету президентів України та Польщі у зв’язку з нинішньою ситуацією. 17 листопада представники польської та української адміністрацій зустрічаються з цього приводу в Кракові. Важливо, що окрім окреслених вище проблемних моментів також обговорять підготовку до саміту Східного партнерства, який відбудеться в Брюсселі 24 листопада. 

Польські опозиційні депутати зазначають, що нинішня ситуація багато в чому запрограмована позицією консервативного польського уряду, однак після його відходу (поки що це неблизька перспектива) обходити історичні підніжки, як раніше, найімовірніше, не вдасться. Тому дуже важливо вибудовувати власну політику й діяти на випередження.

Утім, слід пам’ятати, що відносини поза політикою між двома країнами складаються добре й мають шанс на успіх у майбутньому. Зокрема, економічний вектор. У Польщі працює близько мільйона українців, і, як зазначають економісти й аналітики, українці там потрібні. Водночас найприхильнішими з-поміж сусідів наші співгромадяни є саме до Польщі. За даними червневого опитування Соціологічної групи «Рейтинг», тепло або дуже тепло до Польщі ставляться 58% українців.

Угорський характер

Протягом понад двох десятків років українсько-угорські відносини розвивалися безконфліктно, особливих зіткнень майже не траплялося. Угорщина роздавала паспорти всім охочим, хто міг довести своє угорське коріння (на Закарпатті таких паспортів налічується близько 100 тис.). Україна на цю ситуацію дивилася крізь пальці. Однак, як зазначають автори дослідження «Аудит зовнішньої політики Україна — Угорщина» Іван Мединський і Бен Капчос, двосторонні відносини ґрунтувалися радше на спільних інтересах, а не на спільній історії, географічній близькості чи прагненнях. Це стало помітно після того, як Росія анексувала Крим і розпочала війну в Україні, чим відвернула від себе країни ЄС. Останні запровадили проти неї санкції. Угорщина, як член ЄС, також, однак це не завадило їй у 2014-му підписати з РФ контракт на будівництво п’ятого й шостого блоків АЕС «Пакш». Символічним став цьогорічний візит Владіміра Путіна до Будапешта. Його офіційною причиною був уже згаданий контракт на будівництво АЕС, неофіційно говорили про те, що це російська спроба знайти найлояльнішого партнера в ЄС, який допоможе нівелювати європейські санкції. 
Друга проблемна зона двосторонніх відносин — угорська меншина на Закарпатті. Позиція Будапешта щодо своїх етнічних громадян непохитна. Підтвердженням цього стала реакція угорського уряду на нещодавно ухвалений закон про освіту, що призвела до найгострішої за весь час перепалки між двома країнами. Утім, ідеться не про документ загалом, а про його сьому статтю, згідно з якою мовою освітнього процесу є державна, тобто українська. Також у ній зазначається, що представникам національних меншин і корінних народів поряд із державною мовою гарантується право навчатися їхньою мовою. У Міністерстві освіти кажуть, що Угорщина поширює міфи серед країн ЄС щодо цього закону, і це вже позначилося на відповідній резолюції ПАРЄ. Утім, вирішальним буде висновок Венеціанської комісії, на яке слід чекати не раніше ніж наприкінці 2017‑го — на початку 2018-го. Після ухвалення згаданого закону Угорщина почала безпосередньо вставляти палиці в колеса українському уряду. Зокрема, наприкінці жовтня ветувала зустріч комісії «Україна — НАТО», що мала відбутися 6 грудня. Речник угорського уряду Золтан Ковач в інтерв’ю одному з українських видань заявив, що Угорщина зробить життя України в контексті співпраці ЄС таким складним, наскільки це можливо, якщо документ не буде виправлено. Вже лунають заяви й української сторони про те, що протистояння подальшій інтеграції України в ЄС лише погіршить становище національних меншин. Але в Будапешті цей аргумент, здається, поки що не почули.

Чиатйте також: Зрозуміти Польщу

Загалом нинішні відносини з Польщею та Угорщиною демонструють, наскільки проблемними можуть бути взаємини із сусідами, коли влада там опиняється в руках консервативних популістів з імперськими травмами.

Ще одна українська сусідка Румунія також висловила занепокоєння станом прав національних меншин у зв’язку з ухваленням нового закону про освіту. Понад те, президент Клаус Йоганніс скасував заплановані на жовтень відвідини України, а також зустріч із головою ВР Андрієм Парубієм, яка була запланована на вересень, заявивши, що це сигнал Києву й що візит не відбудеться без поступу, який задовольнив би Румунію в цьому питанні. Ось такий прикрий поворот у відносинах двох країн. А вони, слід зазначити, саме за президентства Йоганніса стали налагоджуватися, країни почали зближатися. До того, наприклад, тривав територіальний спір, остаточне рішення щодо якого Міжнародний суд ООН виніс після п’яти років процесу.

Партнер по нещастю

Відносини Молдови й України мають давню історію, однак на сучасному етапі вони стоять на двох основних китах: боротьба із сепаратизмом, російською пропагандою та захист національних кордонів і європейська інтеграція. Молдова, Україна та Білорусь є учасницями ініціативи Східного партнерства. Молдова, Грузія та Україна, попри все, досягли успіху в асоціаційному забігу. У листопаді 2016 року президентом Молдови обрали проросійського політика Іґоря Додона. Ззовні це бачилося як невелике потрясіння в країні, яка щойно здобула асоціацію та насолоджувалася безвізовим режимом із ЄС. Однак у той час і настрої були більш проросійськими. 

Згідно з останнім опитуванням, проведеним американським Міжнародним республіканським інститутом та опублікованим 8 листопада, більшість громадян Молдови хочуть вступити до Європейського Союзу, а не до Євразійського економічного союзу (49% проти 38%). У той час як ще в березні ситуація була протилежною: 43% за вступ до Євразійського союзу та 42% за приєднання до ЄС. Тому обрання Додона має багато пояснень. Крім того, Молдова є парламентською країною, де президент не наділений такими широкими повноваженнями. Яскравим свідченням цього стала ситуація з обранням нового міністра оборони. Коли президент відмовлявся підписувати призначення Еуджена Стурзи міністром, Конституційний суд Молдови постановив, що для реалізації функцій президента може бути призначений тимчасовий виконувач обов’язків глави держави. Ним може стати прем’єр Павел Філіп чи голова парламенту Андріан Канду. Так і сталося. Документ підписав Андріан Канду.

Павел Філіп відвідував Україну в липні цього року. Візит був доволі теплим, президент Порошенко та молдовський прем’єр затвердили взаємну підтримку територіальної цілісності (зокрема, у контексті Придністров’я) та окреслили роботу з розбудови прикордонної інфраструктури, зокрема запуск спільного митного та прикордонного контролю на пункті пропуску «Кучурган — Первомайськ» на українсько-молдовському кордоні. Окрім українських та молдовських митників там працюватимуть представники місії EUBAM. 

Від початку російської агресії в Україні на Придністров’я стали дивитися з ще більшою пересторогою. Тому співпраця у вирішенні цього питання та мінімізація можливої російської агресії з території Придністров’я в пріоритеті українсько-молдовських відносин. 20 липня дві країни домовилися взяти під контроль увесь кордон уздовж Придністров’я.

Читайте також: Політика нової доби. Підсумки виборів у Польщі

Молдова, як і Україна, Грузія та Азербайджан, є членом Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ. Протягом останніх двох років це регіональне об’єднання переживає відродження, адже від часів президентства Віктора Януковича представники країн-членів не збиралися й усіляко ігнорували співпрацю в такому форматі. Під час жовт­невої зустрічі міністрів закордонних справ ГУАМ у Тбілісі Павло Клімкін зазначив, що Росія загрожує територіальній цілісності не лише України, а й Молдови, Азербайджану та Грузії. Тому співпраця між чотирма країнами могла б розвиватися й у межах протистояння російській агресії в регіоні. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.