Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 березня, 2016   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Свій за свого

Світ напрацював не один дипломатичний механізм, що дає змогу повертати власних засуджених за кордоном громадян на рідну землю
Матеріал друкованого видання
№ 12 (436)
від 24 березня
Свій за свого

Полонені, політичні в’язні, голодування за ґратами... Ці драматичні категорії приходять у життя більшості французів із теле­екрана. Щоправда, парижани та мешканці великих міст у реальному побуті подеколи стикаються з різноманітними вуличними акціями. То курди привертають увагу до своїх проблем, то сирійці, то українці, годі вже й казати про численні мітинги внутрішньополітичного змісту. Як реагують люди на боротьбу за чужу свободу? Зазвичай доброзичливо, але не більше.

«Звіль-ніть Сав-чен-ко!» — скандували учасники протестної ходи від української церкви до Пантеону. І ті перехожі, що рухалися назустріч бульваром Сен-Жермен, траплялось, або плескали в ритм слогану, або, не дуже замислюючись над суттю гасла, повторювали разом з українцями: «Звільніть Савченко!». Кричалки «Путін — убивця!» та «Більше санкцій для Росії!» під стінами амбасади РФ давали схожий результат: автівки, що проїжджали повз українську демонстрацію, весело сигналили на знак підтримки й рухались у справах далі. Перехожі також майже не зупинялися, щоб розпитати, про що мова. На самих акціях — до трьох сотень осіб, тоді як лише в Паризькому регіоні мешкає понад 15 тис. українців. То де вже дорікати французам?

Читайте також: Велике переслідування. Українці в російському полоні

Утім, вулична дипломатія ніколи не буває зайва, навіть якщо вона не збирає під свої прапори в одному місці в той самий час вражаючу кількість незгодних. У світі модерних комунікацій фото або відео з містким коментарем може спрацювати краще, ніж хода чи пікет. «Мамо, хто ці люди?» — поцікавилася маленька дівчинка, роздивляючись синьо-жовті прапори під Пантеоном. «Це українці, — миттєво відповіла молода жінка. — Вони не хочуть, щоб їх знову захопила Росія». Упізнаваність іще не підтримка, але три роки тому не було й такого.
Залучати небайдужих іноземців до боротьби за свободу українських політв’язнів, яких викрала й незаконно утримує за ґратами Москва, складно не тільки тому, що контекст в Україні та на Заході відрізняється за багатьма вимірами. Гібридна війна вбиває українців та сирійців, французів та бельгійців, але кожного у свій спосіб. «Конфлікт на українському Сході відповідає параметрам ХХ століття, — вважає офіцер французьких спецслужб, який не побажав бути названим. — Західні медіа майже перестали писати про щоденні сутички та обстріли, про сотні українських полонених та решту ознак так званої класичної війни. Чи можна сказати, що ця відстороненість — наслідок успішних російських маневрів на інформаційному фронті? Мабуть, що так».

Французька преса практично не пише про суд над Надією Савченко. Що й казати про вирок Олегові Сенцову, процес над Олександром Кольченком, знущання з Миколи Карпюка та іншу псевдоюридичну практику, що її демонструє російська судова система? Імітації слухань є продовженням радянського досвіду й не мають нічого спільного з мінімальним дотриманням стандартів міжнародного права. Свого часу французька преса активно висвітлювала процеси проти дисидентів у СРСР. Але сьогодні фарсовими судилищами в Росії батьківщина Декларації прав людини особливо не переймається. Чому? Річ не лише в недостатній комунікації з українського боку, хоч її вочевидь бракує. Проблема ще й у системі пріоритетів, у специфічному сприйманні небезпек та викликів, що його продукують французькі експертне й медійне середовища.

Париж завжди бореться за кожного бранця як на рівні спецслужб,  так і способами дипломатії — офіційної та не зовсім

«У нас війна», — коротко підбив підсумки надзвичайного засідання, присвяченого терактам у брюссельських метро й аеропорту, французький прем’єр Манюель Валльс. Той самий висновок зробив Франсуа Олланд 13 листопада, коли дізнався про теракти в Парижі. Відчуття небезпеки розлито в повітрі, але дивним чином воно не трансформується у співчуття до України, яку вже два роки також знекровлює вій­на. Доки не сталися паризькі теракти, не було, власне, особливої уваги й до війни в Сирії, що точиться вже понад п’ять років. «В Україні — наступ колишньої метрополії на колишню колонію, у Франції та Бельгії — агресія вихідців із колишніх колоній проти колишніх метрополій, — вважає Паскаль, викладач філософії в одному з паризьких ліцеїв. — Ідеться про псевдоподібність, про відмінність цілей, небезпек, методів. Війна в Україні, викрадення її громадян російськими спецслужбами та інші похідні військові злочини зачіпають невелику кількість людей, адже не всі здатні побачити й визнати очевидний російський інтерес в обох конфліктах. Бо знову ж таки в Україні та на Заході Путін має різне на меті й використовує неоднакові технології впливу».

Процеси Сенцова та Савченко не надто цікавлять французів іще й тому, що власні гучні суто політичні суди відбулися в їхній країні понад півстоліття тому. Стосувалися вони своїх громадян, яких звинуватили в колабораціонізмі під час Другої світової війни. Пізніше, у 1960-х, було порушено кілька справ проти офіцерів із Таємної збройної організації, котрі не погоджувалися з незалежністю Алжиру. Практично всіх заарештованих військових згодом помилував Шарль де Ґолль, але самі провадження (з певною мірою відносності) частина французьких правників зараховує до політичних. Можна згадати й численні теракти на Корсиці під гаслами боротьби за незалежність. Організаторів цих, часто смертоносних, вибухів судили за статтями Кримінального кодексу, але самі прихильники державності острова кажуть про політичні мотиви переслідувань і трактують засуджених як політв’язнів.

Читайте також: Бранці Кремля. Як українці стають політв'язнями в РФ

Значно свіжіший і досить успішний досвід мають французи у звільненні заручників. Громадяни країни систематично стають жертвами викрадень за кордоном. Мотиви терористів не завжди політичні. Доволі часто йдеться про банальне полювання за грошима. Утім, визнаймо: Париж завжди бореться за кожного бранця як на рівні спецслужб, так і способами дипломатії — офіційної та не зовсім. Чутки про щедрі викупи регулярно поширюються, але ні­хто й ніколи їх офіційно не підтвердив. «Визволення заручників є своєрідною справою честі як для політиків, так і для суспільної думки, — каже Ніколь, активістка руху Amnesty International. — Можна навіть сказати, що боротьба за відібрану свободу наших громадян — це одна з дуже небагатьох справ, здатних об’єднати всіх: правих та лівих, атеїстів та віруючих, інтелектуалів та неуків...»
Хоч би як звали президента країни: Жак Ширак, Ніколя Саркозі чи Франсуа Олланд, за неписаною традицією він бере справу визволення заручників під свій контроль. Створює спеціальну групу з різноманітних фахівців, підтримує родичів... Сагу про кожне звільнення активно висвітлює преса, рекламники не шкодують білбордів, а журналісти — часу.

У 2004-му величезні портрети журналістів Крістіана Шено та Жоржа Мальбрюно, яких було викрадено в Іраку, мало не півроку прикрашали фасад паризької мерії та рекламні площі паризького метро. До їхнього звільнення Париж зумів залучити навіть Ясіра Арафата, який через особисті канали виходив на зловмисників з «Ісламської армії Іраку». Умовою звільнення медійників було оголошено скасування закону про світськість, який забороняє носити в школі та публічних адміністративних закладах релігійні символи. Він стосується передусім хусток та паранджі, хоча формально заборона поширюється й на чалму, кіпу та решту ознак належності до тієї чи тієї конфесії. Жакові Шираку тоді вдалося й журналістів звільнити, й закон не скасувати. Як саме, історія умовчує, хоча всі здогадуються. «Найважливіше, що всі ми, дивлячись телерепортажі про повернення додому чергового звільненого заручника, відчуваємо: для Франції життя її дітей важливіше за гроші», — каже Ніколь з Amnesty International.

Читайте також: Світ про Україну: Справа Савченко — нова форма цькування України

Інша видовищна епопея, що її запам’ятала вся країна, — звільнення Флоранс Кассе, яку було засуджено в Мексиці до 96 років ув’язнення за «викрадення людей, причетність до групи організованих злочинців, володіння зброєю та її застосування». Історія цієї жінки взагалі не пов’язана з політикою. Ідеться про доньку успішного бізнесмена, яка стала, найімовірніше, розмінною монетою в конфлікті між батьком та його діловим партнером. Попри все, французьке законодавство містить механізм, що передбачає повернення до країни кожної засудженої за кордоном особи незалежно від виду інкримінованого їй злочину й терміну покарання. Президент Саркозі витратив не один рік на переговори зі своїм мексиканським колегою, тодішній міністр закордонних справ Мішель Айо-Марі відмовилася відвідати урочистості з нагоди відкриття Року мексиканської культури у Франції, домагаючись трансферу молодої жінки додому. Ціною послідовного тиску Парижа та численних, зокрема й дипломатичних, інцидентів Флоранс після чотирьох років латиноамериканської тюрми повернулася. За той час республіка змінила президента, однак не зрадила своїй звичці не кидати громадян на призволяще. Кассе вийшла заміж, народила донечку й навіть спробувала, хоч і невдало, стягти з офіційного Мехіко €36 млн компенсації за моральну шкоду.

Заради чого всі ці приклади? Україна, звичайно, не Франція, жодні прямі порівняння не були б доречними. Важливо інше. Світ напрацював механізми, що дають змогу ефективно боротися за своїх людей, коли їх викрадають і несправедливо засуджують. Не чути, щоб Київ цікавився таким публічним та неформальним досвідом, щоб наша Верховна Рада розроб­ляла відповідні законопроекти. В України зовсім не залишилося часу на розглядання власних черевиків, коли Росія, очевидно, входить у смак середньовічних судилищ над її громадянами, а решта світу мало тим цікавиться. Ніхто нам не допоможе краще за нас самих, коли ми справді навчимося собі допомагати.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено