Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 вересня, 2015   ▪   Сяргєй Пульша   ▪   Мінськ   ▪   Версія для друку

«Відлига» в Білорусі: радий би до раю…

Нинішня «лібералізація» в країні абсолютно не показушна. Лукашенці й хотілося б повернутися на Захід, але до демократіі офіційному Мінську ще ой як далеко
«Відлига» в Білорусі: радий би до раю…

У Білорусі триває виборча кампанія: країна вкотре обирає президента. Хоча «обирає» — це голосно сказано. Усі звикли до того, що справжніх виборів тут немає віддавна.

Хоча, як і в попередні роки, ця політична подія відбувається під знаком певної «лібералізації». Зокрема, Лукашенка помилував політв’язнів. Що, власне, й дало підстави аналітикам говорити про його «розворот на Захід», «лібералізацію» та «загравання з Європою».

Це не гра

Відразу після виходу, коли йому влаштували зустріч на автовокзалі «Східний», колишній кандидат у президенти Мікалай Статкевич зауважив, що в лукашенківському помилуванні немає анітрохи того, про йшлося у відповідному указі, — міркувань гуманізму. «Просто в режиму скінчилися гроші». І саме тому Аляксандр Ригоравіч змушений «наступити на горло власній пісні», відпустити політв’язнів і почати нормалізацію відносин із Заходом.

Справді, економіка РБ у великій кризі. Торік сталися дві девальвації білоруського рубля. У грудні 2014-го — січні 2015-го він знецінився на 40%, наприкінці серпня — ще на 17%. Ці показники вражають, адже нині рік електоральних перегонів. Ніколи доти в передвиборчий період Лукашенка не допускав такого різкого падіння національної грошової одиниці, а відтак і рівня життя населення.

Золотовалютні резерви держави за підсумками серпня становили $4,574 млрд у валютному еквіваленті. Можна стверджувати, що вони перебувають біля критичної позначки. Звичайно, Нацбанк «синьоокої» пішов на вільне курсоу­творення й більше не здійснює інтервенцій на валютному ринку. Для Білорусі $4 млрд — це місяць імпорту, тоді як для стабільного становища країни в резервах має бути щонайменше два місяці імпорту в доларовому еквіваленті. Тобто грошей потрібно вдвічі більше.

Читайте також: Дилема Лукашенки

Тим паче що $4 млрд — це сума, приблизно рівна тій, котру Мінськ повинен виплатити в 2016-му за зовнішніми боргами й позиками.

Утім, країна могла б збанкрутувати вже цього року, бо ж і нині ми мали б повернути іноземним кредиторам ті самі $4 млрд. Однак ситуацію врятувало те, що основна заборгованість — це російські кредити. Білорусь із труднощами, але погасила мільярдний випуск євробондів, а решту $3 млрд було «реструктуризовано», тобто «перепозичено». Ось тільки необхідність віддавати ці кошти в майбутньому нікуди не зникла.

А заробити їх білоруська промисловість не в змозі: ВВП країни за січень — липень упав на 4%.

Про критичність фінансового становища РБ свідчить іще один факт: цього року перед виборами Аляксандр Лукашенка не проводить так званих Всебілоруських національних зборів. Це форум, на який з’їжджалися кілька тисяч спеціально відібраних делегатів з усієї країни. На ньому «народ» висловлював цілковитий «одобрямс» політиці «бацьки» і схвалював його передвиборчу «програму розвитку» на майбутню п’ятирічку. Такий собі «з’їзд КПРС», що мав продемонструвати підтримку мас керівникові країни та його курсу.

Нині такого форуму не передбачено. Принайм­ні менш ніж за місяць до виборів про нього нічого не чути. Та й не дивно: хвалитися нічим, країна в глухому куті. Журналісти подивилися на передвиборчу програму Лукашенки 2010 року й помітили, що він не виконав жодної (!) обіцянки.

Дайте грошей

Виправити ситуацію і підтримати «білоруське економічне диво», яке виросло на дотаціях та фінансовій підтримці Москви, можуть лише нові фінансові вливання. Як і зазвичай, ласкаве телятко двох маток ссе. Білорусь розраховує отримати кредит від Міжнародного валютного фонду обсягом близько $3 млрд. Водночас приблизно таку саму суму країна запросила в Євразійського банку розвитку (ЄАБР). Ця фінустанова є розпорядником грошей Євразійського фонду стабілізації та розвитку (ЄФСР), колишнього Антикризового фонду ЄврАзЕС, завдяки позиці якого Мінськ вибрався з валютної кризи у 2011-му. ЄАБР підконтрольний Москві.

Здавалося б, саме ЄАБР та ЄФСР мають урятувати союзника й сусіда. Але насправді все з точністю до навпаки.

Читайте також: Чому білоруси бояться Майдана

Річ у тім, що Білорусь не виконала умов кредиту АКФ ЄврАзЕС 2011 року. Ба навіть настільки грубо їх порушила, що їй було відмовлено у видачі останнього траншу. Випадок безпрецедентний. І нині саме російський Антикризовий фонд не вірить обіцянкам «синьоокої». Програму реформ, під які має бути видано кредит ЄАБР, нескінченно «узгоджують». За інсайдерською інформацією, ЄАБР каже: «Вранці стільці — ввечері гроші». Тобто спершу почніть реформи, а потім ми подивимося, давати чи не давати вам фінансування.

Інша розмова — МВФ. У цієї організації претензій до Білорусі не виникає: попередній кредит погашено точно в строк, програму виконано. Усе, що заважає отримати позику, — це політична ситуація в країні та імідж «синьоокої» як останньої диктатури в Європі. МВФ, до речі, вже «забруднився» звинуваченнями в тому, що саме його кредит у 2009–2010 роках забезпечив «елегантну перемогу» Аляксандрові Лукашенці. Навряд чи посадовці фонду хочуть, щоб такі звинувачення пов­торилися.

А отже, потрібні лібералізація та поліпшення відносин із Заходом.

Мовчання ягнят

Що дивно, «розворот Лукашенки на Захід» зараз ніяк не коментує Москва. 2010 року схожа «лібералізація» спричинилася до різких висловлювань посла Росії в Білорусі Алєксандра Сурікова. Кремль насварив пальцем, мовляв, «поворот на Захід» спричинить відповідні висновки «великого брата».

Сьогодні Москва практично мовчить. Чому?

Можливо, «західний вектор» Аляксандра Ригоравіча став вигідний Росії, що потрапила під санкції через анексію Криму та війну в Україні. Російські компанії, виявившись відрізаними від ринків Заходу, мають шанс оминати санкції: використовувати Білорусь як своєрідний офшор, тобто продавати на них свої товари під маркою «зроблено в Білорусі».
Нині таку схему використовують в один бік: компанії РБ перефасовують західні продукти у свою упаковку й постачають на російський ринок. Саме так у московських магазинах з’явилися кумедні для всіх мідії та креветки made in Belarus, із країни, яка не має виходу до моря.

Білоруське підприємство «Санта Бремор», яке спеціалізується на рибопродукції, із запровадженням російського продуктового ембарго збільшило імпорт норвезького лосося вчетверо. Європейські сири, не пропущені через російський кордон, у магазинах західної сусідки коштували подеколи дешевше за місцеві, тоді як останні везли до РФ.

Схоже, Москва вирішила, що така схема може працювати в обидва боки. Але, щоб проштовхувати в Європі російську продукцію під виглядом білоруської, теж потрібні нормальні відносини Мінська із Заходом. Щонайменше — сертифікація білоруської продукції в Європі та розширення квот на її постачання.

Читайте також: Криза російськорієнтованої моделі

Тому щодо «розвороту на Захід» Москва мовчить. Мовчить, але користується ситуацією. Нещодавно Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що Держдума направила на розгляд Путіну угоду про розміщення в Білорусі російської авіабази. Тієї самої, про яку домовились у 2009 році, напередо­дні минулих президентських виборів.

Чи вдасться росіянам «дотиснути» Аляксандра Лукашенку в питанні облаштування цієї бази, питання окреме. Але те, що Кремль сього­дні не загрожує «союзникові» неприємностями, а просто намагається використати ситуацію собі на вигоду, досить показово.

Загалом схоже, що в «розвороті на Захід» інтереси Москви й Мінська дивним чином збіглися.

Чи вдасться «лібералізуватися»?

Лукашенка хотів би легітимізації свого режиму через діалог із Заходом. Це дало б йому якщо й не гроші, то принаймні можливості одержувати їх для підтримки «білоруського економічного дива». А ще це допомогло б поліпшити відносини з Європою та США і прибрати бодай частину санкцій, накладених, скажімо, Вашингтоном на деякі білоруські підприємства.

Одначе постає серйозне питання: чи вдасться те зробити? Щодо цього в білоруських аналітиків великі сумніви.

Просто тому, що на Заході оцінюють вибори не як голосування (на відміну від Лукашенки), а як процес. Він охоплює все: вільне волевиявлення громадян, свободу слова й засобів масової інформації, свободу об’єднань та асоціацій, свободу зібрань — загалом увесь перелік свобод, які уможливили б усвідомлений вибір суспільства. І, попри звільнення частини політв’язнів, зі свободою вибору в розумінні західних спостерігачів у Білорусі великі проблеми.
Скажімо, цілком підлеглий Лукашенці Центрвиборчком іще на початку перегонів не зареєстрував ініціативної групи з висунення кандидатом у президенти того ж таки Мікалая Статкевича. Так, цей політик перебував тоді у в’язниці. Так, він як людина з незнятою судимістю не може стати кандидатом у президенти Білорусі. Однак було порушено виборче право не Статкевича, а понад тисячі абсолютно законослухняних громадян держави висувати на її лідера кого їм заманеться. Хоч би й кота Барсика, як пропонував журналіст білоруського інформаційного агентства «БелаПАН» Васіль Сємашка.

За законом білоруська ЦВК повинна була зареєструвати ініціативну групу з висунення Статкевича кандидатом у президенти, а вже опісля йому самому в реєстрації відмовити. Одначе влада так боялася привернення всередині країни уваги до проблеми політв’язнів, що пішла на явне порушення виборчих прав громадян. А потім випустила Статкевича. І це дало йому підстави заявити, що «вибори вже сфальсифіковані способом фальсифікації виборчого бюлетеня», що в ньому будуть лише «зручні для Лукашенки кандидати», й зажадати скасування цих перегонів та призначення нових.

Так, у Білорусі нині, у передвиборчий період, вільніше можна організовувати агітаційні пікети. Попри те, Статкевич уже отримав адміністративний протокол за проведення несанкціо­­нованого масового заходу. Ще один такий папірець — і його буде кинуто назад у в’язницю за «порушення порядку нагляду».

Яка в країні може бути свобода слова, коли влада оголосила справжнє полювання на журна­лістів-фрилансерів, котрі пишуть і знімають для зарубіжних ЗМІ? Від початку року за «незаконне виготовлення та розповсюдження продукції засобів масової інформації» оштрафовано понад 30 медійників на загальну суму, що перевищила $8 тис.

Читайте також: Лукашенка як архітектор геополітичної пастки 

Автор цих рядків, хоч він і є журналістом зареєстрованого в Білорусі видання, теж має всі шанси отримати такий самий адміністративний протокол, бо пише для «не свого» ЗМІ.

Яка може бути свобода зібрань та асоціацій, якщо влада цього року вп’яте відмовила в реєстрації партії «Білоруська християнська демократія»? І взагалі за 19 років, від 1996-го, у країні не було зареєстровано жодної нової політсили…
Загалом якщо Захід і визнає Аляксандра Лукашенку, то хіба що «обмежено придатним» до демократії.

Що отримає Лукашенка?

Так, Аляксандр Ригоравіч хотів би «поліпшити відносини із Заходом». Але справжньої лібералізації — зі свободою слова, свободами зібрань, мітингів, масових акцій, свободою асоціацій, партій, профспілок і т. ін. — не буде. А тому не буде й цілковитого визнання Заходом білоруських виборів.

Захід може визнати «крок уперед» Лукашенки, але чудово розуміє, з ким має справу. Тому, швидше за все, у відповідь на «лібералізацію» «бацька» дістане зовсім не те, на що розраховував, а якусь неістотну поступку. Наприклад, пом’якшення візового режиму з ЄС для громадян Білорусі.

Саме тому, що Захід бачить, із ким має справу. Так уже одного разу було. У відповідь на всі миротворчі зусилля Аляксандра Ригоравіча стосовно України, на мінські саміти й те, що Лукашенка персонально «відрами каву підносив» Олландові та Меркель, Білорусь лишень прийняли до Болонського процесу. І не більше.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено