Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 червня, 2015   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Люмпени без Майдану

Чим відрізняється російська протестна свідомість від української
Матеріал друкованого видання
№ 24 (396)
від 18 червня, 2015
Люмпени без Майдану

Пуш­­кін 1836 року вуста­­ми свого героя вигук­­нув: «Не приведи Бог видеть русский бунт – бессмыслен­ный и бес­­пощадный!».

У «Пропущеній главі», яка не ввійшла до остаточної редакції повісті, ця фраза, що стала крилатою, доповнена й має такий вигляд: «Не приведи Бог видеть русский бунт – бессмысленный и беспощадный! Те, которые замышляют у нас невозможные перевороты, или молоды и не знают нашего народа, или уж люди жестокосердные, которым чужая головушка полушка да и своя шейка копейка». Ми ніко­­ли не дізнаємося, чому автор вирішив прибрати з остаточного варіанта повісті продовження думки про російський бунт: можливо, розжована, вона втрачала свою гостроту й масштабне узагальнення. Не забуваймо, що на той момент минуло тільки 11 років після виступу на Сенатській площі й освічена Росія ще переживала наслідки невдалого перевороту. Нам утовкмачували в школі, що Алєксандра Сєрґєєвіча не покликали бунтувати, тільки щоб зберегти його для Росії (тепер-бо розумієш, наскільки безглузде враження справляє ця версія); хтось наполягає, що поет був неабиякий базіка й міг запросто мимохіть здати змовників. Але найпереконливіший поясненнями бачаться все-таки його добре знайомство із членами Південного та Північного товариств і той жах, який державник Пушкін міг почувати перед планами Пєстєля та Рилєєва. Згадаймо роздуми останнього про необхідність винищення всієї царської сім’ї, включно з дітьми: цю мрію здійснили пізніше більшовики. Якщо взяти до уваги все свавілля, яке вчинила революційна братія з Південного товариства на чолі з Муравйовим-Апостолом у місті Василькові та його околицях, а також революційні плани Пєстєля (встановити в Росії на десятиліття найжорстокішу диктатуру задля впровадження порядку і «единообразия»), в думках, то можна переконатися: кажучи про російський бунт, поет мав на увазі не тільки пуґачовщину.

Через рік із лишком чи два великий російський спостерігач Міхаіл Салтиков-Щєдрін в «Історії міста Глупова» одним абзацом геніально описав суть російського бунту: «Анархия началась с того, что глуповцы собрались вокруг колокольни и сбросили с раската двух граждан: Степку да Ивашку. Потом пошли к модному заведению француженки, девицы де Сан-Кюлот (в Глупове она была известна под именем Устиньи Протасьевны Трубочистихи; впоследствии же оказалась сестрою Марата и умерла от угрызений совести) и, перебив там стекла, последовали к реке. Тут утопили еще двух граждан: Порфишку да другого Ивашку, и, ничего не доспев, разошлись по домам». Це, власне, була барвиста ілюстрація до пушкінської тези про безглуздість і нещадність.

Майдан – це виступ непереможених. А будь-який колишній і можливий майбутній бунт у Росії – переможених

Не минуло навіть 50 років – і російські люмпени, скривджені діти тих самих Стьопки, Порфі­­шки та Івашки, під проводом Ульянова-Лєніна придумали ще мальовничішу ілюстрацію до пуш­­кінських слів, заливши країну кров’ю і знищивши всі паростки розумного, які ще вижили на їхній землі. Бунт зразка 1917-го закінчився захопленням влади, але в масштабах історії виявився безглуздим: країна загнулася, не зберігши надій на відродження.

Минуло близько сто років – і за тисячу кілометрів від Петербурга, де ворожив над своїми революційними ідеями Ульянов-Лєнін, у Києві, полетіли на землю пам’ятники йому. Україна вий­шла проти спадкоємців справи «вождя світового пролетаріату», скинувши разом із монументом і продажного Януковича.

У Росії тут-таки одні назвали Майдан переворотом, бунтом, заколотом, докоряючи йому з якоїсь причини Небесною сотнею. Що вона загинула від куль російських і проросійських найманців, нікого особливо не цікавило. Інші одразу розцінили Революцію гідності, як позитивний приклад для східного сусіда, почали лічити дні путінського режиму й оголошувати, що влада вже закручує гайки, злякавшись російського Майдану.

Дорогенькі, роззирніться: який Майдан на російських просторах? Чи так приємно сидіти й думати, що влада тебе боїться, тому й закручує гайки? А потім затискає сильніше, бо хоч ти нічого й не робиш, але вона лякається тебе ще дужче? І так до масових репресій? Яка приємна впевненість у власній небезпеці...

Читайте також: Пітьма нової російської революції

Російській владі не страшні ніхто й ніщо всередині країни, і найменше вона остерігається власного народу, через пияцтво, дурощі, довірливість і байдужість якого найгірші покидьки його і стали керманичами. Тому ніякого Майдану вона не боїться, і правильно робить.

Знаєте, чим відрізняється Майдан від бунту? Майдан – це виступ непереможених. А будь-який колишній і можливий майбутній бунт у Росії – переможених. Усе дуже просто. На Майдан вийшли ті, хто хотів чесного життя і прозорої влади, ті, хто не втратив волі до свободи. Хто трохи знайомий з історією, той знає: в Україні якщо й траплялися бунти, то переважно козацькі – за свої землі. Тоді як російські, красиво названі в підручниках з історії селянськими повстаннями, мали на меті зміну злого правителя на доброго. Досвід кріпацтва у Росії та Україні непорівнянний: законодавчо кріпосне право було закріплене в Україні 1588-го, через сім років після скасування Юрієвого дня, що спрадавна існував на Русі. У Росії селянські бунти помітно почастішали у XVIII столітті, коли настав апофеоз кріпосництва: кріпаків оголосили нерухомим майном.

Пушкін тільки частково мав рацію: російський бунт не був безглуздим. Нещадним – так, безглуздим – ні. У Росії існувала доволі химерна монархічна свідо­­мість: для селян головною складовою держави був їхній «сход», «мир» – їхня опора, община, основа. Государ, звичайно, залишався найголовнішим, але, попри свою милостивість, далеким, як Бог на небесах. І селянські бунти спалахували насамперед за свою общину, комфорт у власному середовищі. У самозванцях на кшталт Пуґачова люд вбачав захисника, а не революціонера. Уже в ХІХ–ХХ століттях, община почала відмирати, а потім через низку причин і зовсім зникла разом із селянством. Настала епоха люмпенства.

Читайте також: Деспотія vs стихія. Про історичні корені "русского бунта"

В Україні, що пройшла загартування Січчю, колективна, собор­­на свідомість збереглася краще. Той карикатурний «хохол», який «не з’їм, то понадкушую», народився в люмпенському мозку російського безштанька-ледаря, вже привченого за допомогою більшовиків не поважати чужої власності й пишатись убогістю.

Люмпен, як і раб, теж здатен на повстання. Але він, зазвичай, виступає не за власне благополуччя, а проти чужого, а раб – не за свободу інших, а за те, щоб мати своїх рабів. Якщо в Росії колись і відбудеться бунт, повстан­­ня, виступ (не важливо, як його назвати), це буде бунт скривджених, голодних і переможених. І навіть віддалено він не буде схожий на Майдан.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено