Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 травня, 2015   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Даце Мелбарде: «Одна із цілей російської пропаганди – послабити відчуття патріотизму»

Тиждень розмовляв із міністром культури Латвії про російську війну за серця та голови молодих латвійців і про те, як сама Латвія та Європа загалом можуть цьому протистояти.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015
Даце Мелбарде: «Одна із цілей російської пропаганди – послабити відчуття патріотизму»

У. Т.: Недавно була річниця завершення Другої світової. У нашому регіоні традиційно хтось поминає її жертв, а хтось святкує перемогу. Чи існує поділ на умовні «8 травня» й «9 травня» в латвійському суспільстві? Наскільки він серйозний?

– Ставлення до результатів Другої світової – це одна з тем, що змушують нас говорити про розкол соціальної пам’яті сьогодні, й один із критеріїв оцінки питань, у яких наше суспільство розділилося.
Половина латвійців пам’ятає Першу республіку, проголошен­­ня незалежності, а відтак радянську окупацію в 1940 році. Ця група сподівалася, що закінчення Другої світової обернеться новою нагодою відновити незалежність. Для неї результати війни – так зване звільнення – стали втратою надії, другою окупацією.

Інша частина суспільства бачить у закінченні війни велику перемогу Радянського Союзу й російської цивілізації. Таке сприй­­мання є частиною міфології, що пропагується в нашому інформ­просторі через різні російські канали. І це інструмент поглиб­лення розколу між двома групами соціальної пам’яті.

Оскільки Латвія – країна демократична і в нас чітко визначена свобода зібрань та висловлювання, ми не обмежуємо нікого у відзначанні завершення Другої світової так, як він вважає за потрібне.

У. Т.: А який портрет тих, хто належить до групи «9 травня» у вашому суспільстві?

– Вона доволі неоднорідна, але здебільшого це російськомовні громадяни або ж люди, які особисто воювали у Другій світовій, та їхні родичі. Що турбує нас як країну, котра намагається виробити спільну пам’я­ть, – це зростання кількості молодих латвійців, які приєднуються до такої парадигми пам’яті та її вшанування. Тобто викладання латвійської історії в наших школах, особ­ливо з російською мовою навчання, викликає запитання: яку використовують літературу, які меседжі доносять і що мотивує молодше покоління ставати на бік соціальної пам’яті, прив’яза­ної до радянських часів?

Читайте також: Російська Латвія

Серед пояснень дедалі більший обсяг пропаганди в наших ЗМІ. Статистика свідчить, що в наративі російських медіа стає щоразу більше брехні. Крім того, обсяг контенту про Латвію за останні два роки значно зріс: із нього лише 2% позитивного, 38% нейтрального, решта – негативний або ворожий. Основний меседж – країна не відбулась, у ній відроджується нацизм і не поважають прав людини. Російські канали показують багато історичних матеріалів, зокрема фільми про Другу світову, привабливі серіали, документальне кіно, та й художні фільми також. Усе це впливає на молодь, яка, зрештою, навертається до проросійської соціальної пам’яті.

РФ, окрім того, дуже активно працює з молодими лідерами російськомовних спільнот, організовує в себе для них літні табори. А ще опікується громадськими організаціями, фінансує місцеві історичні та культурні проекти. Відтак ми спостерігаємо багато елементів гібридної війни в Латвії. Тривають битва за серця та голови, насаджування іншого набору цінностей, і це штовхає людей у бік «русского міра».

У. Т.: Ця гібридна війна точиться вже понад рік, а опосередковано – ще довше. Чи знайшлися за цей час ефективні інструменти спротиву?

– Розуміємо, що ми мала країна й самим протистояти надзвичайно агресивній пропагандистській машині, в яку Кремль укачує мільйони, майже неможливо. У нас і коштів співмірних на це немає. До того ж важливо розуміти, що як демократична держава ми не можемо відповідати на чужу пропаганду дзеркальними методами або цензурою. Якщо зробимо так, то справді станемо частиною іншого світу. Тому це величезний виклик: як боротися з російською пропагандою і сприяти при цьому розвиткові свободи слова та вільної журналістики. І водночас треба захищати наше суспільство, особливо уразливі групи на кшталт молоді, від дедалі більшого обсягу пропаганди.

Один із пріоритетних інструментів тут освіта. Вона має починатись у дуже ранньому віці, навчаючи дітей і підлітків сприймати ЗМІ та інформацію критично, відрізняти брехню від правди. Тому ми попросили Міністерство освіти і науки ефективніше трудитися над програмами інформаційної грамотності. Ефект з’явиться у тривалій перспективі, але це запобіжний захід, який слід реалізовувати.

Інший напрям – треба думати і працювати над альтернативним контентом для російськомовних. У латвійському інформ­просторі є дві групи: лат­військо- та російськомовні. Перші хочуть жити у своєму національному просторі й говорять рідною мовою вдома. За останніми дослідженнями, вони дивляться виключно або переважно латвійські канали. Але частка латвійців, що цікавляться російськими, зростає. Пояснення – РФ справді створює цікавий, динамічний і різноманітний контент. А опитування тим часом виявляють, що в наших вітчизняних каналах глядачам часто не подобається надмірний негатив. Виклик полягає в тому, як зробити наш контент привабливішим.

Читайте також: Дайніс Іванс: «Якщо впаде Україна, то наступного дня в Латвії будуть орди кегебістів і совєтських агресорів»

Але нас дуже турбують ті, хто спілкується російською вдома, та їхній вибір ЗМІ. Це не обов’язково етнічні росіяни: вони становлять 27% нашого населення, а російськомовних значно більше. Це здебільшого представники інших етнічних меншин, яким за радянських часів не було прищеплено латвійської мови й культури, тож, як наслідок, рідна для них тепер російська. Тих, хто дивиться переважно або виключно російські канали, в нас понад 80%. Це чітко свідчить про те, що велика частина суспільства зараз живе в інформпросторі, сформованому ЗМІ сусіда.
Один можливий інструмент конкуренції – контент, зосере­джений на місцевих проблемах, програми та фільми, що звертаються до латвійських питань і представляють наших людей. Окрім того, в нас уже є деякі методи, що працюють (і таких треба більше), сягаючи поза межі медіа-простору. Наприклад, торік ми відчинили двері штабу КГБ в Латвії. Тепер усі можуть заходити туди й бачити на власні очі документи та місця, що свідчать про злочини тоталітарного режиму. Для нас важливо активізувати дискусії про нього. Інший важливий проект – наш Музей окупації. У ньому ми представляємо й засуджуємо всі форми тоталітаризму: як нацизм, так і комунізм. Це офіційне ставлення та ідеологія нашої соціальної пам’яті.

Наші методи мають ґрунтуватися на творчих рішеннях та емпатії. Історію часто подають у фактах і цифрах, а нам надзвичайно важливо розповісти її по-іншому – через мистецтво. Маємо створювати документи, книжки, фільми, театральні постановки – все, що викликає емоції, які можна зрозуміти, співвідносячи з ними себе. Особливо це стосується молодшого поколін­­ня – до 25 років, яке не бачило навіть процесу здобуття Латвією незалежності в 1990-х. Тепер у нього має бути можливість відчути це на рівні емпатії.

У. Т.: А чи є ширше, європейське вирішення цієї інформаційної проблеми?

– Іще один шлях – об’єднати європейські зусилля, створити новий телеканал чи інтернет-платформу, які забезпечували б об’єктивнішу інформацію російськомовній аудиторії, що живе повсюди в ЄС. Але йдеться не лише про неї. Ми всі є ціллю московської пропаганди й потребуємо об’єктивного контенту.

За час головування Латвії в Раді Європи (січень – червень 2015 року. – Ред.) ми працюємо над удосконаленням правового інструментарію (наш аудіовізуальний сектор регулюється нормами ЄС). Це повинно допомогти нам гнучкіше і проактивніше боротися з дезінформацією.
Інше питання – стратегічна комунікація в європейській спільноті та на рівні країн-членів ЄС. Вона передбачає вибір національного наративу та інструментів, щоб його просувати; а ще політику соціальної пам’яті. Якщо хочемо створити більш конкурентну й конструктивну альтернативу російській пропаганді в міжнародному середовищі, мусимо системно працювати над політикою нашої соціальної па­м’яті та над меседжами, які формулюємо.

Читайте також: Дулі в кишенях і ледь помітні георгіївські стрічки - як вшановує 9 травня російська громада Риги

Одна із цілей російської пропаганди – послабити відчуття в нас потрібності нашої країни, послабити відчуття патріотизму. У відповідь маємо створювати програми, які посилили б нашу впевненість у власних країнах. Для нас стратегічним роком є 2018-й, коли відзначатимемо століття Латвійської Республіки. Зараз ми працюємо над тим, щоб посилити в нашому суспільстві відчуття належності до Латвії. У межах цієї роботи хочемо збалансувати свою історію таким чином, щоб говорити не лише про трагедії та жертви минулого, а й про досягнення, багатство нашої спадщини та європейську ідентичність. Саме так треба підходити до інформпростору, посилювати відчуття причетності до власної країни в суспільстві.

БІОГРАФІЧНА НОТА
Даце Мелбарде народилася 1971 року в Ризі. Має ступінь бакалавра з історії Латвійського університету й магістра з теорії культури і держуправління Латвійської академії культури. У 1994–1996 роках очолювала Культурний центр Латвійської політичної академії, а потім Центр державних молодіжних ініціатив Міністерства культури і нау­ки. Від 1999-го до 2004-го – генеральний секретар Національної комісії Латвії у справах ЮНЕСКО. У 2004–2009‑му – заступник держсекретаря з культурної політики при Міністерстві культури. На цій посаді брала активну участь у розробці Рекомендацій щодо нової довгострокової національної культурної політики на 2006–2015 роки. У 2011–2013-му очолювала Латвійський національний культурний центр. Міністр культури Латвії від 2013 року


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено