Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 лютого, 2015   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Електоральний «орднунґ»

На перший погляд, виборча система Німеччини видається заплутаним ребусом. Утім, він ефективно функціонує вже понад півстоліття, забезпечуючи довіру німців до свого парламенту й формування ефективної партійної системи
Матеріал друкованого видання
№ 6 (378)
від 12 лютого, 2015
Електоральний «орднунґ»

Парламентські вибори в Німеччині й досі проводяться за виборчим законодавством, ухваленим іще в повоєнний час, із мінімальними поправками, зробленими після об’єднання країни. Історичні реалії створення такого законодавства вплинули на його структуру, адже союзники намагалися «поділитися» своїм найкращим досвідом із тодішньою Німеччиною. Представники Великої Британії наполягали на мажоритарній системі, яка використовується для виборів до Палати громад. Французька сторона тяжіла до пропорційної, що була відома їй, хоча ставилася до останньої у випадку з повоєнною Німеччиною дещо з острахом, оскільки це збільшувало б вагу партій, яким у Парижі на той час не довіряли. Для США важливо було, щоб нова виборча система відображала федеральну структуру держави. До всього цього додавалися дебати нав­коло причин краху електоральної моделі Веймарської республіки. Все це разом наклало свій відбиток на сучасну виборчу систему Німеччини, яку ще називають «персоналізовано-пропорційною», або просто змішаною. За нею відбулися вибори й 1957 року, й останні 2013-го (тільки з поправкою на те, що спершу вони проводилися лише на території Західної Німеччини). Відповідно до цієї моделі кожен виборець отримує бюлетень, на якому має залишити два голоси.

Перший голос (Erststimme) він віддає за свого безпосереднього депутата від округу. Німеччина поділена на 299 виборчих округів, відповідно 299 представників Бундестагу обираються за прямим мандатом.

Другий голос (Zweitstimme), попри те що він «другий», значно важливіший. Ним німці обирають партію, яку хочуть бачити в парламенті. Кожна політсила має свій окремий список у федеральній землі, за нього й голосують виборці. Зазвичай якщо партія набирає більш ніж 40% за другим голосом, то вона здобуває право формувати коаліцію (як це відбулося під час останніх виборів, коли ХДС/ХСС набрали майже 42% голосів).

Читайте також: Вперед, бюрократи!

У бюлетені представник партії, котрий балотується в певному виборчому окрузі, позначений навпроти неї. Якщо вона не має в окрузі свого кандидата (часто розуміючи програшність ставки на власну кандидатуру, та чи та політсила закликає підтримувати висуванця від іншої, близької), то поле навпроти залишається пустим. Самовисування в одномандатних округах Німеччини також можливе. Утім, зазвичай там перемагають представники двох найбільших партій: ХДС (у Баварії – ХСС) та СДПН; зрідка й дуже символічно – дрібніших (для «Вільних демократів» успіх 1990 року в одномандатному окрузі у Галле, звідки родом один із найвизначніших діячів партії Ганс-Дітріх Ґеншер, був дуже знаковим), а самовисуванці майже не мають шансу. Електоральна система Німеччини також передбачає, що партія, вигравши в трьох одномандатних округах, але не набравши 5% для подолання бар’єра, отримає необхідні додаткові мандати в парламенті. Також, німецька модель передбачає надання додаткових мандатів та вирівнювання пропор­цій. Цей механізм розроблено, щоб партія через перерахунок мандатів не здобула менше місць, ніж це передбачено її результатом у волевиявленні за другим голосом. Крім того, під час останніх виборів ХДС отримала чотири додаткові мандати, бо мала переконливішу перемогу в округах, ніж передбачали за відсотком її другого голосу. Це дві причини, з яких за нинішнього скликання в Бундестазі не 598 депутатів (299 переможців в округах із додаванням 299 списочників), а 630.

Список vs округ

У Німеччині обидва голоси (або ж голосування за мажоритарною та пропорційною системами) на парламентських виборах взаємопов’язані, на відміну від України, де мажоритарників і партії ми обираємо паралельно й вони пізніше порівну отримують місця у парламенті. Важливо, що німці не проводять довиборів у випадку смерті чи втрати кандидатом мандата. Наступника обирають зі списку партії у відповідній землі. Утім, такі довибори можуть відбутися, якщо депутат утратив своє місце за рішенням Конституційного суду.

Між мажоритарником та списочником загалом немає різниці, коли вони працюють уже як члени парламенту. Хоча на першого з них покладається різноманітна символічна робота в округах, як-от відкриття шкіл, лікарень тощо. Кожна партія, попри перемогу чи поразку свого кандидата в окрузі, серйозно працює з тамтешнім електоратом. Кандидати-списочники також постійно працюють в округах. Деякі політсили також передбачають, що до списку можуть потрапляти здебільшого ті, хто «пройшов вишкіл» в окрузі.

Читайте також: Вайра Віке-Фрейберґа: «Після розпаду СРСР Захід мав надто романтичний погляд на Росію»

Якщо в Україні ми звикли вважати депутатів слугами народу, котрі присягають йому на вірність, то їхні колеги в Німеччині формально є державними службовцями, хоча обирають їх таки громадяни. Вони мають депутатську недоторканність, утім, її нескладно втратити у випадку вчинення протиправних дій. Так, трьох депутатів від «Лівих» у 2012 році позбавили недоторканності за участь в акції протесту щодо проблем утилізації ядерних відходів, коли вони закликали до протиправних дій. Практично щороку хтось із членів Бундестагу втрачає цей привілей. Ст. 46 закону про вибори також передбачає, що партія чи кандидат може втратити мандат за рішенням Федерального конституційного суду.

Партійність

Повоєнна виборча модель Німеччини з доволі високим п’яти­відсотковим прохідним бар’єром та змішаною системою голосування (складові якої, втім, взаємо­­пов’язані) передбачала, що дрібні чи радикальні партії таким чином відсіюватимуться. Останнє дало змогу розвинутися двом помітним політсилам: ХДС (із її баварською гілкою ХСС) та СДПН. Це іноді перетворює парламентські вибори на канцлерські та, як стверджують, багато в чому допомогло набрати такий значний відсоток ХДС/ХСС, адже народ хотів і надалі бачити Меркель своїм лідером. До того ж у парламент після кожних виборів, окрім останніх, потрапляли «Вільні демократи». Останніми роками «Ліві» (наступники східнонімецької СЄПН) та «Зелені» також набирають прохідні відсотки. Саме ці менші партії і долучаються до коаліцій. Утім, через провал на виборах «Вільних демократів» ХДС/ХСС довелося формувати «велику» коаліцію зі своїм основним суперником – СДПН.

Читайте також: Вайра Віке-Фрейберґа: «Після розпаду СРСР Захід мав надто романтичний погляд на Росію»

Крім того, важливим для ФРН є активне членство у партіях. До ХДС належить майже 0,5 млн німців (і це реальні члени та учасники політичного процесу), приблизно стільки само громадян у лавах СДПН. І хоча йдеться про невеликі цифри й науковці та політики б’ють на сполох, мовляв, молоді більше не цікаво вступати до звичних партій, це позначається на голосуванні та представництві в парламенті. Якщо проаналізувати біографії більшості депутатів Бундестагу, то вони перебувають у своїх партіях іще з університетських років, а то й раніше. Багато хто піднімався партійними щаблями, починаючи з роботи у владних структурах земель та участі в житті політсили на місці. Депутати можуть змінювати свою партійну належність, утім, не за день чи рік до наступних виборів. Наприклад, один із творців міжнародної політики ХДС/ХСС, зокрема й тієї, що стосується України, Карл-Ґеорґ Велльманн спершу був членом СДПН, але ще 1972 року перейшов до ХДС, де виявляв активність у молодіжному крилі.

Утім, незацікавленість молоді в політиці й поширена тенденція прихильності до популістських рухів у ФРН та Європі загалом призводять до того, що з’являється дедалі більше популістських партій на зразок «Альтернативи для Німеччини», які набирають небезпечно високу кількість голосів (за партійними списками – 4,7%). Завдяки німецькій електоральній системі ця партія поки що залишається за бортом.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено