Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 грудня, 2014   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Петрушка Шустрова: «Єдиний сенс існування території з невизначеним статусом – бути чорною зоною нелегальної торгівлі»

Чеська дисидентка, авторка низки документальних фільмів про зони заморожених конф­ліктів Пéтрушка Шустрова поділилася з Тижнем міркуваннями про реакцію свого суспільства на активну русофілію нинішнього президента Земана, репресії супроти кримських татар в анексованому Криму як прояв відвертого расизму РФ, заморожені конфлікти та мовчання російських дисидентів.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (369)
від 4 грудня, 2014
Петрушка Шустрова: «Єдиний сенс існування території з невизначеним статусом – бути чорною зоною нелегальної торгівлі»

У. Т.: Як ви поясните природу нинішнього русофільства чехів, зокрема крок президента Земана, котрий офіційно запросив Путіна до Праги?

– Я не погоджуюся зі своїм президентом, що цілком нормально у вільній державі. Помітна частина чеського суспільства не згодна так само, і вона заявляє про це вголос: згадайте бодай оті червоні картки, що їх показували Земанові на вулицях Праги під час святкування 25-ї річниці Оксамитової революції. До слова: у Чеській Республіці президент не керує зовнішньою політикою, бо це компетенція – уряду. А до того ж наша країна член ЄС та НАТО і її зовнішня політика повинна враховувати тенденції цих об’єднань.
Земан відчуває певну симпатію до Путіна, але це його особиста справа, а не офіційна зовнішня політика Чехії. Мені такий крок теж не імпонує, бо лінія Росії під керівництвом її нинішнього президента дуже небезпечна не лише для України, а й для нас усіх, тобто країн Центрально-Східної Європи, які звільнилися від комунізму. Не думаю, що Росія хоче принес­ти комунізм назад, бо в ній самій його вже немає. Останнім часом я кілька разів відвідувала Москву. Для комунізму в тамтешніх олігархів «замало» грошей.

У. Т.: Росія після розвалу СРСР обросла зонами заморожених конфліктів і невизнаних «народних республік», про які ви зняли кілька документальних фільмів. Вона не зупинилася на Осетії та Абхазії. Схожих рис набуває Донбас. Як оцінюєте цю ситуацію і потенційні загрози від неї?

– Найгірше – це пропаганда й незнання власної історії. Вони призводять до того, що населення на тій чи тій точці мапи ідентифікує себе з окупантами. Та не все так просто. У Нагірному Карабасі немає російських військ, у Придністров’ї практично теж. Тут завданням військових РФ було постачання зброї сепаратистам. Останні майже в усіх цих конфліктних зонах становлять більшість. І в Нагірному Карабасі, і в Придністров’ї ці люди переконані, що мають право на незалежність. Останнє можна хоч якось зрозуміти. Але мені невтямки, що таке нація (чи народ) Придністров’я. Там є українці, росіяни, молдавани, румуни, євреї. Це не народ, на відміну від абхазців, які справді є окремим від грузинів етносом. У Карабаху говорять, що вони інші вірмени, ніж ті, які проживають на території Вірменії, бо мають низку культурних відмінностей. А я не бачу різниці, хоча це суб’єктивне судження.

Прагнення до суверенітету я розумію дуже добре, але коли дивлюся на мапу, то мені очевидно, що самозабезпечення незалежного Придністров’я – дуже важке завдання. Там розвалена практично вся промисловість і зовсім мале населення. Єдиний сенс існування такої території з невизначеним статусом – бути чорною зоною нелегальної торгівлі. Іншого не бачу. Не створять там другого Монако, це смішно.

Не думаю, що кримчани аж так хотіли власного незалежного Криму. Півострів мав автономію в межах України, бо все ж таки було на тій землі щось специфічне. Кримські татари, корінні жителі, становлять 10% усієї людності півострова. Я не збагну економічної доцільності його анексії Росією, адже там немає води, газу, електрики. Все це потрібне, щоб нормально жити, і хтось його має надати. Тому Крим надзвичайно дорогий. Крим і Севастополь як військово-стратегічна база? Не впевнена, адже Босфор і Дарданелли контролює не РФ, а Туреччина, член НАТО. Та навіть якби російські кораблі й були масово у Середземному морі, то що це дасть? Війна ХХІ століття зовсім інакша, ніж XVIII.

Анексією півострова Путін повернув своєму народу віру в себе. Так, рубль обвалюється, але ж РФ – світова сила. Ціна Криму для російського суспільства буде величезною. Нещодавно відвідала Москву. Там усюди понатикано білбордів із написом «Крим наш». Навіть у Чехії вдосталь людей, які заявляють, мовляв, півострів завжди був російським. Запитую в таких: «Завжди – це коли?». Мені відповідають, мовляв, за царів. Цікавлюся далі, за яких саме. Кажуть, що за Ніколая ІІ. Вибачте, але такі особи абсолютно нічого не знають про історію.

У. Т.: Конкретна кількість кримських татар, які від весни цього року виїхали із Криму до інших регіонів України, невідома. Ті, хто залишився, зіткнулися з диким ставленням Росії. Вбивства, перекроювання традиційного ладу життя, зокрема релігії, обшуки – все це нагадує картинку з Чечні або Дагестану. Де гарантії, що нинішні репресії та загроза повторної депортації цього малого корінного народу Криму не знищать його остаточно?

– Результати анексії для кримських татар жахливі. Справді, над ними нависла загроза вивезення. Додаймо до цього, що всередині самої Росії є 50-мільйонний Татарстан. Це також мусульмани, і вони вільно сповідають свою релігію. А ось у Криму того чомусь не можна. Іслам у цьому випадку питання другорядне. Річ у тім, що кримські татари – частина населення, здатна політично самоорганізуватися. Усі слова про те, що під час трусу в помешканнях шукають зброю, є фіктивною підставою для втручання, бо звідкіля вона у кримських татар? Я справді боюся, що ті з них, хто не захоче прийняти російського громадянства, раніше чи пізніше будуть депортовані. А тих, хто на нього погодиться (бо в Криму їхній дім і діти), РФ також не залишить у спокої, з тієї простої причини, що вони кримські татари. Як на мене, це расизм.
Кримські татари завжди підтримували Україну, хотіли жити в ній, а не в Росії. Спогади про останню, яка жорстоко депортувала їхній народ за радянського ладу, в них не найкращі. Вони вірили Києву більше, ніж Москві. А це чи не найсерйозні гріх в очах Кремля.

У. Т.: Ви щойно згадали про расизм. Здається, під таке визначення підпадає і дивовижна схильність росіян до ксенофобії та заперечення права інших народів на самовизначення, символом яких уже стали чеченські війни?

– Саме так. Та війна весь час повертається в чистому вигляді або ж як «чеченська проблема». Якщо може бути «референдум» під цівками автоматів про самовизначення в Криму, то чому на початку 1990-х не могло відбутися референдуму в Чечні? Усім зрозуміло, що ця країна хотіла бути незалежною, і саме таким рішенням те голосування закінчилося б. Зв’язок чеченських бойовиків із ФСБ, прихід ваххабітських емісарів – це інше питання. Важливо, що під час перших бомбардувань Грозного передусім били по тамтешніх цивільних росіянах.
Якщо можна говорити бодай якось про загальний характер того чи того народу, то я в Моск­ві зіткнулася з чимось надзвичайно дивним. Усі мої розмови закінчувалися сентенціями співрозмовників: «Ви, Європа, хочете шкоди Росії!». Там повсюди аж ніяк не мирна атмо­сфера, відчуття страху та нав’язлива потреба переконати у своїй правоті. Мене питали, чому виступаю проти СРСР. На відповідь, що саме Радянський союз окупував мою країну у 1968-му й що на вулицях мого рідного міста були танки, я чула: «Це американська пропаганда!». Мабуть, за такою логікою мої два роки тюрми й неможливість потім знайти нормальну роботу аж до 1989-го – це теж вигадки й агітація Білого дому. Ґорбачову та Єльцину не вдалося знайти нову ідею, яка заповнила б у свідомості росіян велику прогалину, що виникла спочатку через затирання комуністичною ідеологією традиційних цінностей, як от віри в Бога і свій народ, а затим – від падіння самої цієї ідео­логії. Підходящу ідею запропонував Путін: Росія має бути такою, щоб її всі боялися. Але тут спрацьовує те саме правило, що й в індивідуальній психології: вирішення своїх проблем за рахунок віднаходження зовнішнього ворога, перекидання на нього провини за власні біди свідчить про внутрішню слабкість та інфантильність такої особистості. Жалюгідне видовище, але так робили всі диктатори. Унаслідок цього вони продукують не страх, якого хотіли, а ненависть оточення.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено