Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 липня, 2014   ▪   Спілкувався: Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Константін Боровой: Сучасна Росія залишається великим уламком СРСР

Лідер російської прозахідної опозиції про майбутнє РФ, імперські комплекси та ідеологічні спецоперації Кремля
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347)
від 3 липня, 2014
Константін Боровой: Сучасна Росія залишається великим уламком СРСР

У. Т.: У своїй масі ставлення росіян до України можна охарактеризувати фразою «хохлы от нас никуда не денутся». Властиве воно й багатьом російським інтелектуалам. Чому вони нездатні здолати цей стереотип?

– Те, що відбувається зараз у РФ, – це дивний спосіб відродження імперії через визнання символів Радянського Союзу. Ґаліна Старовойтова свого часу дуже влучно сказала, що 1990 року в Росії не було жодного політика, який говорив би про необхідність розпаду СРСР. За винятком Валєрії Новодворскої. Тому він і стався так несподівано для росіян.

Але на підсвідомому рівні чимало українців сприймають свою країну як колонію Росії. Я скажу одну неприємну річ: ніхто не змушував таку кількість громадян України голосувати за Януковича. Мали місце якісь зовнішні впливи, але головну роль відіграли пострадянські комплекси, бажання відродити спосіб життя СРСР, ці ідеї були розчинені в українському суспільстві. Якоюсь мірою це привнесено з Росії, але попит на це був і в самій Україні. Звідси дуже багато проблем, які ми бачимо зараз в Україні: небоєздатність армії, зрада спецслужб, а також частини громадян України в Криму й на Донбасі. Це зрада навіть не заради Росії, а заради цінностей неіснуючого Радянського Союзу.

У. Т.: Якою мірою відповідальні російські інтелектуали за встановлення авторитарного режиму у вашій країні?

– 1998 року я написав у газеті «Московский комсомолец» статтю «Демократія в цивільному», де зазначив, що чекісти повертаються до влади. Тоді ще про Путіна й не чули. Можна говорити хіба про якусь частку провини. Під час Першої чеченської, коли ми рішуче боролися проти війни, чимало інтелектуалів були прихильні до Єльцина. Те саме трапилось і під час російського вторгнення до Грузії. Як приклад можу навести Боріса Нємцова, що підтримав Путіна, журналістку Юлію Латиніну, яка закликала об’єднуватись навколо нього ж таки заради боротьби з «варварством Саакашвілі». Згодом у них мізки стали на місце в цьому питанні.

Україна, країни Балтії – ще один приклад. Коли відбувалися події навколо «бронзового солдата» в Таллінні, ми відкрито виступали проти російської агресії в Естонії – нас не підтримали. Один відомий російський демократичний лідер відмовився підписувати нашу петицію, пояснивши це тим, що нас, мовляв, не зрозуміють виборці.

Я радий, що в ситуації з Україною Борісові Нємцову не довелося проходити такі стадії розуміння, як у випадку із Грузією. Він поділяє нині нашу, так би мовити, позицію, але менш очевидно. У 2012 році російські демократичні рухи пережили непростий процес об’єднання з націоналістами, проти чого ми категорично заперечували. Нас обізвали «розкольниками» за те, що ми виступали проти спільних мітингів із фашистами.

Отже, певна частина відповідальності на інтелектуалах таки лежить. Але за умов відсутності діалогу влади із суспільством чи різними його частинами це процес швидше нормальний, ніж несподіваний.

Читайте також: Валерія Новодворська про майбутнє Росії та України

У. Т.: Культура Росії має чимало ознак імперської. Може, цим пояснюється помітна лояльність багатьох її інтелектуалів до влади та експансіоністської політики?

– Говорімо окремо про інтелектуалів, які глибоко розуміють історію та культуру, аналізують їх, і тих, кого Солженіцин називав «образованщіной». Останні легше сприймають пропагандистські установки, які виконують функцію виховної опори для простих людей. У цій частині суспільства імперські російські й радянські дороговкази впливають на свідомість. Ідея величезної країни, яка править світом, збереглась і мало модифікувались під час переходу від романовської Росії до СРСР. Просто ці установки дещо перефарбували: вийшло щось схоже на те, як на початку ХХ століття розмальовували фотографії. Так само вчинили й з ідеологією.

Ідеологічне вбивання імперських цінностей було в Росії завжди. Позбутися їх, після того як вони 300 років проіснували в романовській державі й майже 100 – із совєтами (це в сумі 400 років!), – впродовж 1991–1994-го було неможливо. А в 1994 році стартувала реконструкція російсько-радянського імперіалізму. Перша чеченська війна, ідеологічне протистояння з Татарстаном, Україною, Центральною Азією, країнами Балтії… Тоді ж таки почались і торгові війни з ідеологічним забарвленням.

У. Т: Побутувала думка, мовляв, потрібна змін поколінь, щоб російська політична еліта сталою лояльнішою в «українському питанні». Однак приклад Алєксєя Навального не надто підтверджує це…

– Чекати від молодих політиків націоналістичного спрямування якоїсь адекватної політичної позиції немає жодного сенсу. Я вважаю непорозумінням, абсурдом усе те, що пов’язано зі співпрацею Касьянова, Рижкова, Нємцова з російськими націоналістами. Сприймати погляди Навального, який розкрутився не без допомоги Кремля, як опозицію, думку частини росіян – усе одно, що вважати нав’язані пропагандою стереотипи позицією суспільства: мовляв, світ має бути багатополярним, Росія – наддержавою... Цих стереотипів багато, їх можна безкінечно перелічувати.

Навальний – це непорозуміння або елемент ідеологічної спецоперації, просто продовження пропагандистської націоналістичної кампанії Кремля через опозицію. Я не думаю, що націоналізм без пропаганди буде потужним рухом.

У. Т.: Чи існує європейська альтернатива для Росії?

– У політичній практиці альтернативи путінському режиму немає: на рівні Думи, Ради Федерації та інших органів влади. Є цілковитий контроль над політичною системою. Навіть рішення про введення-виведення військ ухвалюють за кілька годин. В інтелектуальному середовищі ця альтернатива існує. Але сьогодні, коли відбувається реєстрація партії, влада створює безліч перепон. Путін дмухає на холодне. Вони дуже бояться протестів у будь-якій формі. Події 2012 року справили серйозне враження на владу. Російське суспільство лякають репресіями. Окрім націоналістичної альтернативи є ще й ліберальна. Націоналісти керовані Кремлем. Сьогодні більшість націоналістичних та фашистських партій походять із прокремлівських рухів а-ля «Родина». Імперський націоналізм не просто відрізняється від колоніального, який ми бачимо, наприклад, в Україні та інших колишніх республіках СРСР, він є його головним антиподом.

Є західний напрям, бо він існував завжди, він незручний для влади, і вона його відповідно не підтримує.

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

У. Т.: А якими ви бачите історичні передумови для побудови у Росії ліберального вільного суспільства західного штибу?

– Стан дискусії між західниками та слов’янофілами – тло, на якому розвивалась Росія не лише у XVIII–XIX століттях, а й раніше, за Івана Ґрозного, навіть у ті часи були позиції філософські й організаційні, які захищали західні цінності. Історія Росії написана слов’янофілами, тому співпраця із Заходом офіційно тлумачиться як безвладдя. Випадок Лжедмітрія – це одна з утрачених можливостей.

Історичні підвалини існують. Це вільний Новгород, Твер, які для міст Ганзейського союзу були рівноправними союзниками й надійними кредиторами. Така схема взаємодії залишалася б і надалі, але імперська складова знищила ці держави-князівства. Політика збирання російських земель зруйнувала демократичні засади існування цих міст, перетворила їх на частину імперії. Тисячі людей заплатили своїм життям за це в добу Івана Ґрозного.

У. Т.: Чи можлива вільна Росія в її нинішніх кордонах?

– Процес руйнування СРСР проявився в 1990-х роках, але триває і донині. Закінчиться він, з огляду на все, цілковитим розпадом цього феномену, який нині має назву «Російська Федерація», але за своєю суттю залишається великим уламком Радянського Союзу. Тут збереглася радянська система цінностей – це найкраще підтвердження «спадковості».

Немає жодних сумнівів у тому, що Кавказ не є природною складовою Росії, ці республіки повинні бути самостійними державами. Далекий Схід існує у складі РФ тільки завдяки схемі відносин, яка зветься вертикаллю влади, – механізмові, щедро змащеному корупційними грішми. Далекому Сходу Москва не потрібна, так само й Уралу, й Сибіру.

Оптимальна схема, яка могла б існувати сьогодні на теренах Росії, – це, безумовно, конфедерація незалежних держав, які співіснують тією мірою, якою їм це вигідно і зручно.

Абсолютно очевидно, що розпад імперії триває: це помітно в настроях республік та регіональних еліт. Що більше Путін та його оточення опираються процесу автономізації, то швидше настане розпад, причому йтиметься вже не про конфедерацію, а про остаточне утворення незалежних держав. Це вже відкрита тема: на скільки часток розпадеться цей обрубок СРСР, який сьогодні через непорозуміння зветься Росією.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Біографічна нота

Константін Боровой народився 1948 року в Москві. Закінчив Московський державний університет, здобув звання доцента, до початку 1990-х займався науковою та викладацькою діяльністю. Брав участь у створенні перших у РФ бірж та інвестиційних компаній. Депутат Держдуми (1995–2000). У 1992–2003 роках очолював Партію економічного розвитку. У 2013-му став головою партії «Западный выбор»


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Історія «тіньового бізнесмена» сталінської доби
    26 червня, Валерій Примост
  • Найефективніше допомогу витрачають у бідних країнах з адекватним управлінням. Але вона до таких не потрапляє
    26 червня, The Economist
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено