Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 лютого, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Назад, в Азію. Справжній вектор Євразійського союзу

Доки керівництво Росії переймається неоімперськими проектами на кшталт Євразійського союзу, держава ризикує остаточно втратити ознаки національно-культурної цілісності
Матеріал друкованого видання
№ 6 (326)
від 6 лютого, 2014
Назад, в Азію. Справжній вектор Євразійського союзу

Зустрічаючи дедалі більший опір на європейському напрямку, Москва порівняно успішно зміцнює свій вплив у колишніх радянських республіках Центральної Азії (за винятком Туркменістану), які поволі пристають на пропоновані «економічні» інтеграційні ініціативи. Схожа ситуація уже була: після поразки у Кримській війні середини ХІХ століття, серед російської еліти почали ширитися ідеї «майбутнє Росії в Азії». Сучасна ситуація схожа, однак цього разу країна ризикує остаточно «повернутися до Азії» не тільки в політичному чи економічному сенсах, але й у більш глибинному – «етнокультурному».

У 2015 році має стартувати черговий путінський реінтеграційний проект на пострадянських теренах – Євразійський економічний союз. Його членами-засновниками ма­­ють стати Росія, Казахстан та Білорусь. Однак керівництво РФ уже зараз не приховує прагнен­­ня залучити до нього принаймні інші країни – члени ЄврАзЕС, а то й більшість держав СНД. Водночас воно й далі активно лобіює створення Євразійського союзу як не тільки економічного, а й по­­літичного наддержавного утворення. Партнери наразі відкидають такі ініціативи, наголошуючи на виключ­­но економічній складовій інтеграції. Однак навіть створення єдиного простору для руху товарів, капіталів та робочої сили ставить суттєві виклики перед його учасника­­ми. І якщо для більшості вони пов’язані із загрозою ще помітнішого ослаб­лення суверенітету та потрап­ляння у ще серйознішу залежність від Росії, то для самої РФ ідеться про колосальні соціа­ль­но-демографічні та етнокультурні ризики.

Щоб це зрозуміти, варто ознайомитися з етнодемографічними процесами, які нині відбуваються в межах Російської Федерації та країн, за рахунок яких вона має перспективи «розширюватися». Ідеться насамперед про держави Центральної Азії, за винятком Туркменистану, який завдяки значним доходам від експорту блакитного палива та його диверсифікації має найвищі шанси уникнути втягування в орбіту Мос­­кви. Решта значно більш вразлива до її тиску, результати чого й спостерігаємо останніми роками. Важливу роль у цьому відіграє транспортна, військова та економічна залежність центрально­азійських країн. А Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан дуже сильно зацікавлені ще й у доходах своїх заробітчан на території Росії.

За інформацією, яку озвучив торік заступник керівника Федеральної міграційної служби РФ Анатолій Фомєнко, чисельність гастарбайтерів із цих трьох центральноазійсь­ких держав у Росії сягає 4,2 млн (узбеків – 2,5 млн, таджиків – 1,1 млн, киргизів – 0,56 млн). Причина – високий рівень безробіття в них та різниця номінальних зарплат. Так, у 2013 ро­­ці середні заробітки в Таджикистані, Узбекистані (за реальним курсом на чорному ринку) та Киргизстані становили $150–220. Водночас у Москві – $1,8 тис., Санкт-Петербурзі – $1,1 тис. і навіть у більшості регіонів європейської частини РФ – $500–700. Водночас не забувай­­мо, що середня заробітна плата розраховується лише для штатних працівників. Абсолютна більші­­сть працездатного населення трьох названих центральноазійських країн таки­­ми не є. Тим часом на непрестижних для росіян роботах, наприклад двірником у Москві, вихідці із Центральної Азії можуть мати до $600–900 за місяць.

Підстави дерусифікації

У самій Російській Федерації етнорелігійна палітра й без то­­го стрімко змінюється впродовж останніх двох десятиліть у нап­рямку швидкого примноження азійського та ісламсь­­кого компонентів і одночасного зменшення кількості етнічних росіян та інших християнських європейсь­­ких народів (українців, білорусів, молдаван, болгар, греків), які донедавна були основними донорами поповнення титульного етносу внаслідок асиміляції. Між переписами 1989 та 2010 років загаль­­на кількість жителів Росії скоротилася лише на 4,1 млн (від 147 до 142,9 млн), а названої вище групи європейських народів – на 12,7 млн (від 126,9 до 114,2 млн). Тоді як решта, переважно азійські й мусульманські, стали численнішими май­­же в пів­­тора раза – від 20,1 до 28,7 млн. Представники мусульманських та інших корінних народів Росії не лише посилюють позиції у власних респуб­ліках, а й дедалі активніше освою­ють у пошуках роботи міста і їх околиці в Центральній Росії (див. Тиждень, № 37/2013).
У 2007 році очільник ради муфтіїв Нафіґулла Аширов запропонував створити у великих містах Росії, зокрема й Москві, окремі етнічні мікрорайони з мусульманськими школами, дитячими садками та іншою со­ці­­ально-культурною інфраструк­­ту­­рою. Уже в дослідженні результатів перепису населення РФ 2002 року Центр вивчення міжетнічних відносин Інституту етнології та антропології зафіксував ознаки їх формування у складі районів Куркіно, Північ­­не та Південне Тушино (23,3% приїжджих), Філі-Давидково, Рамен­­­ки, Можайський (27,5–32,2%) та Ізмайлово (35,9%). На жаль, аналогічна інформація за результатами перепису 2010-го нам не відома, однак загальна чисельність населення означених анклавів сягнула 0,76 млн (відпо­від­­­но 0,28, 0,38 та 0,1 млн), а частка мігрантів серед тамтешньої людності, вочевидь, іще більше зросла.

Критеріями, за допомогою яких можна змоделювати етнодемографічну картину Євразійського союзу (в разі успіхів нинішньої російської еліти у просуванні відповідного проекту), є нинішня та прогнозна чисельність населення різних регіонів РФ та чотирьох центральноазійських країн. При цьому виокремимо десять європейських (шість північнокавказьких, Калмикія, Татарстан, Башкортостан та Чувашія) і дві азійські (Саха-Якутія і Тива) національні республіки, де вже зараз абсолютно переважають корінні народи, а частка росіян варіюється від 1–2% до 40%.
Так от, за останні 25 років (1989–2014) населення Узбекистану, Казахстану, Таджикистану та Киргизстану зросло більш як на третину. Причому останніми роками темп його приросту ли­ше пришвидшився, і за збереження наявних тенденцій до 2030-го людність цих чотирьох держав може сягнути 77,1 млн осіб. Своєю чергою, сукупне населення регіонів РФ, де росіяни становлять більшість, за той самий час може скоротитися до 120 млн, а їхня частка в сукупному населенні Росії та чотирьох згаданих центральноазійських держав – зменшитися до 55% (див. «Небезпечна інтеграція»).

Інший критерій – пропорція народжених за останні роки дітей у різних регіонах РФ і в тих-таки центральноазійських державах. Оскільки вичерпна статистика щодо кількості немовлят у Росії за етнічною належністю відсутня, скористаємося даними про їхню кількість за окремими регіонами. Цього досить, аби з’ясувати, що навіть станом на 2012 рік у згаданих вище 12-ти національних республіках РФ (0,3 млн) та чотирьох потенційних членах Євразійського союзу в Центральній Азії (1,38 млн) кількість новонароджених перевищувала аналогічний показник у регіонах РФ із російською більшістю (1,6 млн). Водночас частка 12 регіонів, де росіяни є етнічною меншістю, у населенні Росії є значно нижчою від частки неросіян в усій країні, а отже, кількість народжених представниками цих спільнот загалом по РФ є ще вищою.

Зрозуміло, що перевищення відсотка неросіян над росіянами серед усього населення потенційного Євразійського союзу в пропорції, яка зараз притаманна новонародженим, є лише питанням часу і зміни поколінь. Їхнє переміщення в охоплені демографічною кризою, рідкозаселені, але економічно, а часто й кліматично привабливіші регіо­­ни як європейської, так і азійської частини Росії, відбуватиметься за принципом сполучених посудин. Причому для цьо­­го не потрібно буде навіть створення єдиної держави, цілком вистачить спільного економічного простору для руху товарів і робочої сили.

Китайська експансія: привид чи реальність

Уже тривалий час ведуться розмови про масштабну китайську демографічну експансію в Росії, але особливо в Сибіру та на Далекому Сході. Передумовою напливу китайців та інших вихідців із Східної Азії (перш за все корейців та в’єтнамців, яких російський обиватель переважно не розрізняє) називається слабка заселеність та економічна освоєність потенціалу східних регіонів РФ. Найбільш помітним наплив «китайців» є у чотирьох прилеглих до КНР російських регіонах (Амурська область, Хабаровський та Приморський краї і Єврейська АО), котрі переживають демографічну кризу (на початок 2014 року їх населення скоротилося до 4,26 проти 5,15 млн за переписом 1989 року).

На підтвердження у російській пресі наводяться свідчення очевидців та місцевих мешканців і досить плутана інформація міграційних органів, однак цей факт не знаходить належного відображення у статистиці. Зокрема за результатами перепису 2010 року в усіх чотирьох прилеглих до Китаю регіонах налічувалося лише 37,4 тис (або менше 1%) китайців, корейців та в’єтнамців (чисельність других, до речі, значно перевищує перших).

Деякі експерти в Росії вважають, що особи, які відмовляються вказувати свою національність під час переписів – це і є трудові мігранти-громадяни інших країн, які перебувають на території РФ не зовсім легально. Якщо прийняти її, то у прилеглих до КНР та Північної Кореї регіонах російського Далекого Сходу вони мали б складатися переважно із громадян цих країн, а ще, можливо В’єтнаму. За переписом 2010 року їх чисельність склала 210,7 тис (проти 24,5 тис під час попереднього, проведеного у 2002 році) і цей показник можна було б вважати статистичним підтвердженням масштабів «китайської» (східноазійської) експансії у регіоні (хоч підтвердження цієї гіпотези наразі й відсутні).

Сукупно наведені вище цифри виводять хоч і не на «мільйони китайців», проте майже 250 тис (5%). Якщо у більшості вони є молодими людьми працездатного віку, сконцентрованими переважно у великих містах регіону та зайняті у сферах, які передбачають частий контакт із людьми (ЖКГ, торгівля, сфера послуг, будівництво та ремонт), то й цієї кількості може виявитися досить аби справити неабияке враження на місцеве європейське російськомовне населення та гостей регіону. Врешті міст із населенням понад 100 тис тут всього 6, а їх сукупне населення не досягає і 2 млн осіб: Владівосток – 600 тис, Хабаровськ – 594 тис, Комсомольськ-на-Амурі – 258 тис, Благовіщенськ – 217 тис, Уссурійськ – 165 тис, Находка – 158 тис. Зрозуміло, що для кожного із них навіть 15-30 тис людей східної зовнішності на вулицях – чимало.

Визначити ж масштаби китайської демографічної присутності в інших регіонах Росії наразі ще складніше, однак за зваженими оцінками російських  експертів наразі вона все ж не перевищує 0,5-1 млн осіб, а її зростання найімовірніше буде пов’язане лише із реалізацією запланованих проектів будівництва інфраструктури та промислових об’єктів китайськими компаніями на російській території.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено