Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 червня, 2013   ▪   Олександр Москалець   ▪   Версія для друку

Зустріч на кордоні

На мосту через Луару можна стояти однією ногою у Франції, а другою – у Швейцарії
Матеріал друкованого видання
№ 23 (291)
від 13 червня, 2013
Зустріч на кордоні

У Швейцарії ніколи не бра­­кує нових вражень. Тут можна здійснювати безліч мандрівок поїздом уздовж узбережжя Женевсь­кого озера (фото 1) на схід – аж до Лозанни (фото 4) або Монтре (фото 3). На кожній зупинці на вас чекатимуть старовинні містечка, казкові панорами, привітні люди. Але ко­му­­сь неодмінно захочеться з’їз­ди­­ти ще й у протилежному напрямку – на захід. Адже від Женеви до французького кордону – лише 20 хв електричкою. Спокусився цим і я.

Коли потяг рушив й у вагоні пролунало: «Наступна зупинка – Верньє», я почав вдивлятися у вишукані будинки, які сусідили з головним женевським вокзалом. Саме ці панорами бачили ті щасливці, які під’їжджали до Женеви років 70 тому й почувалися врятованими від війни. Ми мали проминути ще п’ять платформ, далі на нас чекала Франція. Нарешті дісталися станції «Ля Плен» (тоб­­то «рівнина») – останньої точки на шляху до країни Наполеона й Едіт Піаф... Наступною зупинкою було вже французьке село Пуньї.

Вийшовши з поїзда, помітив зацікавлений погляд машиніста цієї малесенької електрички. Навкруги ані душі, я був єдиним пасажиром, який пізнього вечора ступив на цей перон. Та ще й заходився гарячково фотографувати мало не кожне дерево. Це привернуло увагу привітної мадам, яка визирала з віконечка вокзалу. «Скажіть, де тут кордон?» – запитав. Здавалося, вона тільки цього й очікувала! Виявилося, що він зовсім близько, на мосту. Так я зрозумів, що за кілька хвилин опинюся у швейцарському селі Шансі. Йдучи стежкою, спіймав себе на думці, що панорама, яка відкрилася моєму погляду, цілком могла б належати, скажімо, Полтавській області. А далі був міст через Луару (фото 2) з урочистим червоно-білим маркуванням посередині: саме тут можна стояти однією ногою у Франції, а другою – у Швейцарії. Тут ви начебто переходите в іншу реальність, навкруги – лише природа і жодної людини в полі зору. Тим часом вечоріло. Мені було невтямки, що пропускаю останній потяг до Женеви...

Перше, що впадає в око на тому боці річки, – стара будівля митниці, яка зовсім не функціонує. Тут починається швейцарське село Шансі. Далі – бензозаправка і єдина приватна хатинка. Потім ви побачите невеличку притоку Луари, яка відходить від річки перпендикулярно. Через неї – ще один місток, переходжу і його. Всюди ліс. Навмання прямую вздовж дороги, знову крокуючи швейцарською землею (з якої щойно виїхав поїздом). Аж раптом зустрічаю єдиного за весь вечір перехожого – жінку років п’ятдесяти. Ми приязно вітаємося, і я запитую, чи не слугує кордоном місток через протоку. Вона заперечує і пояснює, що кордон пролягає лише через Луару. Коли зовсім сутеніє, спокійно вирушаю назад, до Франції, щоб устигнути на останній потяг. Утім, минає час – і я розумію, що поїзда не буде, тож, схоже, цієї ночі мені доведеться «бомжувати» на березі річки. Аж раптом мозок продукує скажену думку – мерщій назад через міст до Швейцарії! Неначе нелегал, у цілковитій темряві, знову перетинаю його. Натрап­ляю на якусь автобусну зупинку, але вивішений тут розклад не втішає: сьогодні жодного автобуса до Женеви вже не буде. Ще кілька кроків... і знову бачу ту саму хатинку, про яку згадав вище. Заходжу до крихітного двору й відчайдушно стукаю в «лялькові» скляні дверцята...

За вікнами – жінка, яка явно готується до сну. За мить вона охоче відчиняє мені двері. «Мадам, я випадково пропустив ос­танній поїзд до Женеви, скажіть, як дістатися пішки до платформи «Ля Плен», адже звідти ще є нічний потяг, на який мож­­на встигнути!» Ви­явилося, що відповісти на таке запитання вкрай важко, адже дорогою пішохід має зробити щонайменше 10 хитрих поворотів. «Стривайте, я перевдягнуся», – загадково каже жінка й на хвилину зникає в кімнаті. Аж ось і пані – вона готова... підвезти мене до станції. Дорогою ми без упину теревенили. «Та невже ви журналіст? Не брешіть!» – жартома сказала вона. Але про головне я запитав наостанок. «Як вас зва­­ти?» – «Сільвіан». – «То скіль­­ки я вам винен?» – «Та облиште! Хай щастить!» – «Дякую. Хай Бог вас береже!» З’ясував і те, що родина Сільвіан мешкає в тому будинку від 1900 року. А за лічені хвилини вже вийшов із вокзалу в Женеві. І перш ніж відпочити в готелі, випив келих смачного місцевого пива.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про утиски кримських татар, скандальне призначення Луценка, новий план роботи уряду та вірогідність примирення із Росією
    23 травня, Віталій Рибак
  • Добре знайома українському споживачеві модель Toyota змінила імідж
    23 травня, Олександр Пархоменко
  • Алоїз Принц — один із найавторитетніших біографів нашого часу. Автор життєписів Германа Гессе, Франца Кафки, Ісуса Христа, Терези Авільської відвідав цьогорічний «Книжковий Арсенал», на якому презентував переклад книжки «Ханна Арендт або Любов до світу» («Темпора»). Напередодні дебюту Принца в Києві Тиждень поговорив із ним про «Книжковий Арсенал», видавничу справу в Німеччині та імідж України в очах німецьких інтелектуалів.
    23 травня, Богдана Романцова
  • Листи ненависті, погрози вбити, образливі коментарі під статтями, залякування в соц­мережах. Через будь-який матеріал з України чи про неї, незалежно від теми. Підозри, радикальні погляди, що ґрунтуються переважно на російській пропаганді, часто дуже химерні уявлення про цю війну. Ось один вимір реакції на мої репортажі зі Східної України, навіть попри те що я писала про обидві сторони, нама­­гаючись подавати інформацію якомога об’єк­­тивніше. Другий вимір — величезна підтримка. Читачі, які дякують за об’єктивні репортажі, історії від очевидців на фронті. Схвалення, корисна інформація, допомога в пошуку фактів.
    22 травня, Ніна Лейнонен
  • Те, що відбувалось у Донецьку 9-го, либонь, можна було б узяти в одні великі лапки, як ми звикли це робити, пишучи про «ДНР». На парад я свідомо не пішов, наївно вирішивши, що найгірше пропущу.
    22 травня, Станіслав Васін
  • Нові загрози змушують НАТО і ЄС до співпраці
    22 травня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено