Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 березня, 2013   ▪   Марина Гнатенко   ▪   Версія для друку

Місто з піску і туману. На що здатні сучасна цивілізація, нафтові гроші та відповідальна еліта

У Дубаї треба побувати бодай для того, щоб побачити, на що здатні сучасна цивілізація, нафтові гроші та відповідальна еліта
Матеріал друкованого видання
№ 6 (274)
від 7 лютого, 2013
Місто з піску і туману. На що здатні сучасна цивілізація, нафтові гроші та відповідальна еліта
Денис Коротаєв
Фотогалерея: Дубаї – найкомфортніший курорт світу (зображень: 27)

Дубаї – це не найкомфортніший курорт. Цілий тиждень тут незмінні +380. Вода Перської затоки, що постійно випаровується, створює ефект сауни. Небо покрите сірим туманом, який розсіюється лише біля моря. Життя минає між вуличним пеклом і кондиціонерами. Вони всюди: у готелі, таксі, метро і навіть на зупинках автобусів. Прохолодно в кілометрових шопінг-центрах, у підземці, де електрички їздять без машиніста, і в хмарочосах із сотнями поверхів і швидкісними ліфтами. Страшно подумати, що було б, якби тут раптом зникла електрика або почалися збої в автоматиці. Але нічого не зникає і не збивається. Ось уже півстоліття.

Оаза для мігрантів

На вулицях європейці в меншості. Навколо – здебільшого тайці й філіппінці, африканці, іранці, ліванці, єгиптяни, індуси та китайці. Локалізуються залежно від району. «Арабів можна вирізнити за дорогими авто і годинниками. На вулицях їх не побачите, – каже Марина, яка мешкає тут 15 років, приїхала з Казахстану. – Пішки не ходять. З машини – в офіс, мол, ресторан. Мають шикарні вілли в пустелі. Щомісяця отримують від держави по $2 тис. і оплату навчання в будь-якому виші світу. Медицина й освіта тут безкоштовні й найвищого рівня. Обслуговують їх мігранти, щедро оплачувані, але без перспективи стати громадянами. Громадянство може здобути лише жінка, яка вийде заміж за еміратця. Не дай Боже порушив закон чи конт­ракт – за два дні депортують. Загубитися ніде. Всюди камери: у метро, вздовж доріг, у будинках».

Приїжджих учетверо більше, ніж корінних дубайців. Єгиптянин Айман підходить до нашої компанії ввечері на вулиці, пригощає газованою водою, бо алкоголь – лише в ресторанах. Він юрист. Поїхав із Єгипту, коли там почалася революція. Каже, що не за горами й друга, бо люди розчаровані. «Удома найкраще. Де ще таке море, сонце, як у Єгипті? Тут жахливий клімат, але треба заробляти».

У дорогому магазині косметики нас обслуговує високий брюнет модельної зовнішності. Молдаванин Іван дізнався від знайомих, що світова мережа шукає російськомовний персонал. Отримує $2 тис. на місяць. Каже, що вдома це нереально. Знімає трикімнатну квартиру в дорогому районі з двома друзями за 45 тис. дирхамів ($12 тис.) на рік уперед. Так дешевше.

З ліванцем Анваром знайомлюся в метро. Їде до сусіднього з моїм готелю. Там чекає дружина, яка буває тут раз на рік. Приїхав два роки тому, працює в одному з брендових бутиків «Емірейтс молу» – торговельного центру з критою гірськолижною трасою зі штучним снігом. Місцеві, які не бачили снігу, платять по $50 за вхід.

Іранець Різо займається джип-сафарі – на швидкості возить туристів пустельними дюнами. Він медик, але не може знайти вдома роботу. Свого президента називає божевільним. Боїться депортації за якусь дрібницю – останнім часом до іранців тут дуже суворі, «бо Емірати дружать із США».

Такий собі сучасний Вавилон, де замість вежі – хмарочоси. Тут непомітно вчишся справжньої толерантності. Ідеальну картину псують гетто, де в рабських умовах живуть найбідніші робітники. Є й нелегали. «Боронь Боже туди їхати, – каже наш гід. – Вони місяцями не бачать жінок. Бувало, що зникали туристки, і слідів не знаходили. Видавали себе за таксистів і везли у свої райони. Про це не говорять, бо влада не хоче визнавати, що використовує таку робсилу».

За одну й ту саму роботу платять залежно від паспорта

З-за повороту виринають п’ятиповерхівки, схожі на наші хрущовки. Їх звели за наказом шейха, коли робітники поскаржилися йому на погані умови. Тут живуть найбідніші мігранти. Щоранку вулицю перекривають, і вони на велосипедах їдуть на роботу. «Поряд тюрма. Там умови кращі, ніж у тих бараках, – показує Олег, він родом з-під Саратова, заробляє проведенням екскурсій; залишив удома дев’ятьох дітей; за 15 років в Еміратах сімом із них купив квартири. – За одну й ту саму роботу платять залежно від паспорта. Найдешевші індуси і пакистанці. Знайомий індус працював водієм за $200 за місяць. Їв лише булочки і моркву. Ще примудрявся слати додому гроші, які дружина клала в банк. Філіппінці й китайці працюють у готелях, обмінниках, прислугою. Українці та росіяни – продавці, адміністратори, офіціанти. Європейців та американців запрошують у банкіри, директори».

З будь-якої точки міста вид­но хмарочоси різних кольорів, висоти і часто неправильної форми. Це надає скупому на зелень краєвиду футуристичної естетики. 40 років тому тут ще жили в халупах із тростини, ловили перли, варили рис на все село й охороняли криниці від сарани. Коли знайшли нафту, не мали жодних традицій державності. Скинувши протекторат Британії, голови кланів зібралися і домовилися про правила гри. «Перший правитель Еміратів шейх Заєд був мудрий. Вклав нафтодолари в інфраструктуру, щоб заманити туристів і мігрантів. Тут побудували штучну гавань та аеропорт. Заявив, що засадить пустелю деревами, бо в повітрі 70% кисню від потреби. Його називали божевільним, казали, що закопує гроші в пісок. Три роки нічого не приживалося, поки не замінили верхній просолений шар ґрунту. Знімають його щоп’ять років. Під кожну пальму і кущ – крапельний полив. Одне дерево коштує $10 тис. Видобуток нафти щороку обмежують – роблять ставку на туризм. Щороку сюди їде мільйон лише росіян. Їх треба здивувати, і Дубаї це вдається», – розповідають місцеві.

До найбільшого у світі торговельному центру «Дубаї мол» туристи ходять, як до музею: світові бренди виставляють тут дизайнерські меблі й одяг з останніх колекцій. Хоча шопінг у цьому гігантському магазині доступний хіба що шейхам – ціни захмарні. Натовпи людей фотографують величезний акваріум з акулами, водоспад зі статуями, що падають (пам’ят­ник ловцям перлів), та ковзанку циклопічних розмірів. Вулиця біля молу переливається вогнями. Над нею здіймається найвища будівля в світі  – 828-метрова «Бурдж Халіфа», на яку Том Круз видирався в останній «Місії». Має 163 поверхи. Внутрішнє вбран­­ня – куди там «Тисячі і одній ночі». Щопівгодини навпроти відбуваються шоу танцюючих фонтанів, які демонструють понад тисячу комбінацій під східну та європейську музику. Ярмарок марнославства продовжується в елітному районі Джумейра, де кожен готель змагається з іншими в розкоші: золоті коні на подвір’ї, штучні прісноводні річки, ресторан на глибині 200 м під водою або шатра зі скляними стінами посеред пустелі.

Дивіться також: Найдорожчий фонтан у світі

За п’ять хвилин на авто – насипний острів із піску у формі пальми. Так влада збільшує берегову лінію, забудовуючи її віл­лами і готелями. Але острів підмивають течії. Елітні номери стоять напівпорожні, нерухомість не продається. Тим часом насипали ще один острів, на черзі – третій, найбільший. Попри вічне будівництво і гігантоманію, шейхів хвалять усі – від таксистів-емігрантів до офіціантів у кафе. Сотні їхніх портретів – на вулицях, у магазинах, на рецепції готелів.

Ідемо на пляж величезним квітучим парком Аль-Мамзар. Усюди ідеальна чистота. Автомати поливають яскраво-зелені газони. У кронах екзотичних дерев співають птахи. Під пальмами ніжаться відпочивальники. Новоприбулих перехоп­люють зграї худих і агресивних котів із хрипкими голосами. Їдять не все і навіть, як видається, мають ватажків. Нічні вулиці Дубаї належать їм. Натомість жодної собаки. Вони не переносять тутешнього клімату і живуть лише під кондиціонерами. Ловимо усмішки всіх зустрічних. Тут це традиція. По приїзді в Україну найбільше бракує саме цього, а не хай-теку і розкошів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено