Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 листопада, 2012   ▪   Дмитро Малаков   ▪   Версія для друку

Україніка автотуризму. Мандрівка місцями минулих подвигів

Дмитро Гармаш, київський інженер-будіве-льник і музикант, самовіддано закоханий в історію України. Час від часу він пропонує у вільний день відвідати місця вікопомних подій. Кожна така подорож справляє незабутнє враження, наснажує і кличе знову в путь. Зайве оповідати про всім відомі Чернігів, Канів, Переяслав-Хмельницький, Чигирин, Суботів, Седнів, Острог, Козелець, Остер, де ми теж бували й не-одноразово. Розкажемо про менш відвідувані.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (260)
від 25 жовтня, 2012
Україніка автотуризму. Мандрівка місцями минулих подвигів

Спершу рушаймо на Захід, де стільки цікавого, на відміну від протилежного напрямку – і з історії, і з культури, і з поваги й любові до всього українського.

Пляшева

Позаду лишаються Житомир, Рівне, Дубно, попереду майоріє село Пляшева, де в 1910–1914 роках було створено меморіал «Козацькі могили» на честь десяти тисяч українських звитяжців гетьмана Богдана Хмельницького, загиблих у нещадній битві з поляками під Берестечком 1651-го. Автором проекту унікального комплексу є архітектор Володимир Максимов. Основа меморіалу – дерев’яна Михайлівська церква 1650 року, реставрована й перенесена сюди 100 років тому з сусіднього села Острів, та Георгіївська церква-мавзолей, прикрашена олійним розписом пензля київського художника Івана Їжакевича теж 100 років тому. Обидва храми (традиційної волинської народної школи – перший та в дусі українського модерну – другий) об’єднані склепінчастим підземним переходом, де в спеціальній камері під склом лежать десятки козацьких черепів. Їх знайдено й зібрано на широкому просторі колишнього бойовиська.  

В селі Острів стоїть пам’ят­ник козакам Прилуцького полку, а понад берегом річки Пляшевої збереглися старі кам’яні хрести на козацьких могилах.

Германівка

На південь від Києва, в Обухівському районі, простяглося старовинне село Германівка, відоме за літописами ще з 1096 року як Герменич. Тут над річкою Красною височіє Ревина гора – археологічна, історико-культурна та природна пам’ятка з меморіалом на честь славного минулого колишнього містечка. Привертає увагу самотній металевий хрест із таблицею: «На цьому місці поховані козацькі полковники Сулима, Прокіп Верещака, порубані при читанні Гадяцького договору на Чорній раді в Германівці 11 вересня 1659 р.».

Нагадаймо: після смерті Богдана Хмельницького Москва посилила тиск на Україну, зухвало знехтувавши Переяславською угодою. Гетьман Іван Виговський 16 вересня 1658 року уклав у Гадячі договір із Польщею, яким був закріплений розрив із підступною Москвою. Але в Україні запанував розбрат між прибічниками московської та західної орієнтації, що особливо набрав обертів після розгрому московського війська козаками гетьмана Івана Виговського влітку 1659 року під Конотопом. Восени у Германівці козацька старшина зібралася на Чорну раду, на якій вирішувалося таке болюче й понині актуальне для українців питання політичної орієнтації: Схід чи Захід, або, якщо сучасною мовою, європейська інтеграція чи підкорення московській волі. У Германівці гору взяли голоси «малоросів», а за свою непоступливу позицію прибічники гетьмана Івана Виговського Степан Сулима та Прокіп Верещака наклали головами, за сумнозвісною «традицією» страчені своїми ж, але «холопами Москви».

У цьому селі збереглася будівля колишнього двокласного училища, споруджена 1909 року за проектом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Нині тут – Германівська районна гімназія. На шкільній садибі встановлено пам’ятник гетьману Івану Виговському – єдиний у державі. Неподалік – пам’ятний знак на честь германівського сотника Романа Чернушенка і 99 козаків, меморіальні таблиці полковнику Кіндрату Жеребилу та на згадку про те, що «25 квітня 1919 року в містечку Германівка відбувся селянський з’їзд Київського і Васильківського повітів за участю командира Дніпровської повстанської дивізії Данила Ільковича Терпила (отамана Зеленого)».

Холодний Яр

На південь від Черкас широко розлігся славнозвісний Холодний Яр – одвічний символ національної непокори. Історія залюднення цих місць сягає тисячоліть. Тут у різні часи в незайманих хащах таборилися й мали природний прихисток кілька поколінь волелюбних українців. Це – величезний реліктовий лісовий масив площею понад 7000 га, з ярами й приярками, джерелами й струмками. І все має віковічні народні назви.

Повернувши на захід з дороги Черкаси – Чигирин, проминаємо річку Тясмин і прямуємо до села Медведівка. Тут височить пам’ятник Максиму Залізняку. Місцевий краєзнавчий музей ознайомлює з історією Холодного Яру, що варто бачити на власні очі. Звідси – шлях до села Мельники, де на колишньому церковищі стоять стели на славу козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру та письменника Юрія Горліс-Горського – автора роману «Холодний Яр», виданого 1937 року в підпольській Галичині і тому невідомого в СРСР. Далі – пам’ятник Тарасові Шевченку з його пророчими словами на мурованому постаменті: «І повіє огонь новий з Холодного Яру».

Аж ось Мотронинський Свято-Троїцький монастир, перша згадка про який датована 1198 роком. Обитель, неод-норазово зазнаючи піднесень і спустошень, здавна перебувала під опікою українського козацтва, тут освячували зброю гайдамаки Коліївщини 1768 року та повстанці проти більшовицької влади в роки Української революції.

На превеликий жаль, церковники Московського патріархату, якому підпорядкована і ця давня суто українська святиня, здається, більше переймаються умисне незугарними хусточками та довгими спідницями, які мусять вдягати прочанки, заходячи в храм, аніж вшануванням правдивої історичної пам’яті про героїчне минуле України і цієї обителі – тепер жіночої. Принаймні монумента, гідного й потрібного, в цьому місці немає.

За огорожею монастиря можна побачити давні й новіші печери. Неодмінно варто зійти стрімкими дерев’яними сходами (через дорогу, напроти монастирської брами) на самісіньке дно широкого яру, де справді віє прохолодою навіть дуже спекотної днини.

Асфальтована дорога веде повз густі лісові зарості далі, на захід, де в 41-му кварталі Креселецького лісництва край дороги є меморіальний знак під назвою «Склик»: за козацьких часів таку назву мав півтораметровий кашоварський казан, що висів на старезному дубі та слугував сигнальним дзвоном, коли треба було скликати козаків на раду. За кілька кілометрів звідси, на хуторі Буда, нині створено музейно-етнографічний комплекс «Дикий хутір». Тут панує українська доброзичливість та повага до історії Яру, збудовано дерев’яну церкву в традиційно народному стилі українського бароко, присвячену святому праведнику Петру Кальнишевському, останньому кошовому отаману Запорізької Січі. Увагу неодмінно привертає тисячолітній красень – дуб, оповитий легендами і відомий як дуб Максима Залізняка. А ще – стилізований ресторан, де між столиками стоїть кулемет «максим», на стінах висить «копана» зброя, а в рамах під склом – портрети героїв «Холодноярської республіки».

Крути

Подорожувати місцями української слави можна цілий рік, але є принаймні два місця, відвідати які краще взимку. Йдеться про залізничну станцію Крути неподалік Ніжина і село Базар Коростенського району Житомирської області: там історичні події відбувалися взимку в роки Української революції.

29 січня 1918 року відбувся бій сотні Юнацької школи

ім. гетьмана Богдана Хмельницького, сотні Студентського куреня стрільців та чоти Гайдамаків проти більшовицької московської армії під командуванням колишнього полковника царської армії Міхаіла Муравйова. Цей бій затримав наступ більшовиків на Київ, що мало важливе політичне значення для успішного завершення Берестейського договору.

Неподалік місця доленосного бою нині створено меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут» – філію Національного військово-історичного музею України.

Над штучним курганом височіє колона, увінчана позолоченим тризубом. Червоний колір колони символізує фарбування фасадів та колонади Київського університету, студенти якого також брали участь у бою під Крутами. Поруч – 27 символічних стел на згадку про загиблих молодих оборонців української державності. Навпроти відтворено станційний перон із двома недовгими потягами обабіч. У старих товарних і пасажирських вагонах розміщено музейну експозицію, яка оповідає про події далекого 1918 року.

Базар

Восени 1921 року більшовицька влада все ще не могла приборкати повстанського руху в Україні. У сподіванні скоординувати дії окремих повстанських груп і повалити радянську владу в Україні вирушили в похід кількома групами вояки Армії УНР під командуванням генерала Юрка Тютюнника. Похід був невдалим, на Коростенщині волинську групу оточила червона кіннота Григора Котовського і після запеклого бою в полон потрапила більшість вояків. 23 листопада 1921 року 359 повстанців було розстріляно під містечком Базар.

Нині тут створено Меморіал воїнам армії УНР – учасникам другого зимового походу. Зроблено це, як зазначено на стелі, зусиллями Єпархії УАПЦ у діаспорі Великої Британії, Фундації імені Симона Петлюри Великої Британії та Об’єднання бувших вояків українців і Української громади Великої Британії. Але не нашою державою…

На стелах – імена й прізвища 359 звитяжців. Вгорі – зображення Ордену лицарів Залізного хреста Армії Української Народної Республіки. Наприкінці: «Вічна слава і пам'ять 359 лицарям» і кетяг калини.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено