Подорожі

  ▪   Мирослав Гай

Варто наважитися

«Коли ж я відправився в першу подорож?» — питаю себе. Напевно, найпершими мандрами можна вважати подорож іще студентом театрального університету до Львова.
Матеріал друкованого видання
№ 24 (552)
від 14 червня

 То була незвичайна пригода. Наша команда відправилися туди пішки. Блукаючи від села до села, грали вуличну виставу, читали поезію Шевченка, байки та співали Гімн України. Щодня протягом усього шляху. Це було ще до Помаранчевої революції, і тоді я відкрив собі Україну інкогніто. Я вперше навчився жити в наметах, спати просто неба чи на сіновалах і харчуватися тим, що давали сільські глядачі. На нашу виставу приносили навіть лежачих хворих. Якось одна бабуся плакала від щастя, бо вирішила, що нас прислала влада для порятунку їхнього села.
До Європи я потрапив теж у складі мандрівного театру. Ініціатором тієї ідеї, як і львівської мандрівки, був усім відомий, тоді ще не мандрівник і не режисер, а просто мій друг та однокурсник Леонід Кантер.

 


Ми помандрували до краю європейського континенту, до Атлантичного океану. Досвіду не мали, та були наївні, затяті й відчайдушні. За планом, мали їхати потягами з міста до міста, грати вистави й жити в наметах. Та не так сталося, як гадалося. Виявилося, що залізниця — це дорого, бо не вистачило коштів і на три дні мандрівки. Тож ми ухвалили доленосне рішення продовжити подорож автостопом. Це було і страшно, і незрозуміло, і дико. Але ми розбилися на пари й вирушили на край землі — до Ла-Рошелі.

Світ зовсім не такий, яким його малювали радянські школа та кіно. Це був певний злам. Уже тоді, 14 років тому, у Польщі. були ідеальні дороги та чисті вулиці. Виявилося, що бувають міста й села, створені для людей


Автостоп виявився одним із відкриттів мого життя. Я вивів для себе формулу: якщо ти прагнеш побачити інші країни, а в тебе мало коштів, хочеш дізнатися про нетуристичний бік світу та познайомитися з найліпшими людьми, то автостоп — це найкращий вибір. Річ у тім, що в такій подорожі трапляються лише добрі та хоробрі люди. Тільки добряк візьме в машину незнайомого іноземця, переборюючи свій страх перед можливою загрозою, просто тому, що не може лишити іншу людину на дорозі.

 

Читайте також: Країна дерева бажань


Хто тільки не возив мене! І далекобійники, і одна похила леді на Ferrari, і пожежники, поліція, керівники фірм та наркоторговці. Усіх їх об’єднувало кілька рис: вони любили поговорити, не могли кинути іншого напризволяще, були добрими й розумними людьми.

 


Першим іноземним містом, яке я відвідав, став Краків. Він так мене вразив, що я поспіхом сказав уголос: «Хочу тут жити!». Потім були Париж, Берлін, Стамбул, Стокгольм, Лхаса, Делі, Улан-Батор, Венеція...

 

Читайте також: Великі католицькі острови


У Кракові я зрозумів, що мене завжди обманювали. Нас усіх обманювали. Світ зовсім не такий, яким його малювали радянські школа та кіно. Це був певний злам. Уже тоді, 14 років тому, у Польщі ходили не поїзди, а космічні кораблі з вакуумними туалетами, кнопками на дверях і місцями для сидіння. Там уже були ідеальні дороги та чисті вулиці. Виявилося, що бувають міста й села, створені для людей.

 


Пригадую, як один священник, у якого ми зупинилися, розгублено чухав потилицю на наше прохання показати нам автентичне село в Польщі. Ми шукали людей, у яких не було б сучасного телевізора та машини в родині (адже таких бачили в Україні), і не знайшли. У мене виникло відчуття людини, що з кам’яного віку потрапила на іншу планету.

 

Читайте також: Болгарія поза стереотипами


Відтоді розпочалися мої пригоди. Із Льонькою ми ще поїхали до Тибету, Індії, Китаю, Монголії. Легальними та нелегальними шляхами, потягами, автостопом, на верблюдах, свої двох, навіть конях, різними складами та з різними виставами мандрували й відкривали світ. Про все це ми зняли документальний фільм «З табуретом до океану».

 


Згодом я їздив і сам. Не було й року, щоб мене кудись не закинуло за кордон. Одного разу я психанув і проїхав сам довкола Чорного моря через Абхазію, Осетію, Кабардино-Балкарію, Грузію та, зрештою, Туреччину. То був мій перший візит до мусульманського світу.
Ідея так сподобалася, що наступного разу я проїхав із сестрою довкола Червоного моря. Довелося проходити й через блокпости, країнами, що були в стані війни чи терористичної загрози.

 


Зараз, поки війна, я подорожував тільки Європою в справах, що стосуються питань безпеки. І на кілька днів випробував безвіз: разом із дружиною, ми проїхалися своїм авто до Відня та Будапешта.

 

Кілька порад тим, хто збирається наважитися на перший крок:

1. Не вагайтеся. У світі не було жодної людини, яку мандри не змінили б на краще та не привнесли щось вагоме і її життя. Можливо, на смертному одрі ми згадуватимемо не тільки близьких, а й пригоди, що пережили в мандрах. Це одне з найліпших відчуттів, яке я знав

2. Заїжджаючи до нової країни, розпочніть вести свій словник слів і фраз місцевою мовою. Не купуйте розмовники, це до дупи. Ви просто на кордоні своїм, зрозумілим вам способом починайте записувати іноземні слова українською. Так одразу почуєте правильну вимову. Найперше, що вам треба вивчити, це «вітаю», «вибачте», «грошей немає». За три дні я так опанував побутові арабські слова, що при мені почали боятися казати зайве вголос, бо думали, що я добре володію мовою. Вам потрібно до 200 слів, щоб їх вистачило на розв’язання всіх побутових проблем

3. Майте копію всіх документів не тільки на e-mail, а й на папері

4. Не відмовляйтеся від грошей, їжі чи води, коли вам пропонують. Це дуже підвищить ваші спроможності

5. Коли їздите довго, то купуйте картку місцевого мобільного оператора

6. Гроші не міняйте на вокзалі

7. Завжди залишайте собі трохи гривень. Якось я повернувся після місяця мандрів до України й мене врятувала заначка в 500 грн. Вистачило на їжу та міський транспорт

8. Майте аптечку. Хвороби не основна загроза для молодого здорового мандрівника, але в Тибеті я витратив усі свої ліки на групу: антибіотики, знеболювальне тощо. А найголовніше — то засіб від проносів, бо на якийсь час вони можуть стати вашим перманентним станом, аж поки не адаптуєтеся до нового хімічного складу води

9. Пишіть мандрівні записки й робіть це щодня. Бо вражень буде стільки, що все незаписане змиється новими подіями

10.  Не бійтеся змінювати маршрут і засоби пересування. Життя набагато цікавіший сценарист, ніж будь-які наші плани. Удачі!