Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 серпня, 2016   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Києво-московське прикордоння

Чим живе Глухів під час війни
Києво-московське прикордоння
Фото автора

«А поїхали в Москву!» — підстаркуватий меланхолійний водій фури нітрохи не іронізує, і його щиро дивує моє категоричне небажання. Каравани вантажівок пливуть повз колишню гетьманську столицю на ворожу територію цілодобово. Товари везуть із ненависної для більшості росіян «гнилої» Європи. «А мені що? — міркує чоловік за кермом. — Хазяї між собою домовляються. Питають: поїдеш? Кажу: так!». Розповідає, на кордоні особливих черг немає і взагалі все цілком пристойно. Я мовчу, бо, власне, що йому скажеш. Таких, як він, легіон. Вистрибую з фури на повороті — до Глухова лишається 3 км. На бетонних схилах мосту гігантськими синьо-жовтими літерами виведено: «СЛАВА УКРАЇНІ!», «ГЕРОЯМ СЛАВА!».

Без «вождя»

Фактична декомунізація міста розпочалася задовго до того, як це стало трендом. Власне, ще до Революції гідності й війни центральну вулицю Лєніна було названо Терещенківською, а Радянську — Києво-Московською. Прикордонне містечко, населене свого часу військовими родинами, де дітлахи завиграшки «стріляли фашистів» аж до «нульових» і хвалилися подвигами дідів-ветеранів, правду кажучи, не вселяло оптимізму в сенсі свідомості населення: що не кажи, а комуністи тут завжди мали тверді позиції. До Росії рукою подати, тож «золота молодь» не гребувала вербуватися туди на заробітки, здебільшого на будівництво. Певно, не гребує і нині.

Читайте також: Мер Глухова Терещенко закликав Парубія розпустити міськраду

Проте місто вражає своєю свідомістю: на Майдані було нечисленне, але горде глухівське представництво, у місті чимало мобілізованих, а також добровольців, розгортають діяльність волонтерські та громадські організації. Свій вектор розвитку глухівчани визначили під час останніх виборів, давши більш ніж 65% голосів Мішелеві Терещенку, нащадкові видатних меценатів та підприємців. Його опонентом був екс-голова міста, колишній регіонал Юрій Бурлака, ставленик олігарха (і також регіонала в минулому) Андрія Деркача.

попри помітний поступ, глухів  залишається затишною, привабливою, але депресивною провінцією із запилюженими, захованими культурно-історичними пластами

Там, де бовванів донедавна Ільіч, тепер лише покришена бруківка — не лишилося навіть постаменту. Та й до того «вождь пролетаріату» був густо залитий синьою і жовтою фарбами: настрої пасіонаріїв міста ясно виражені мовою вулиць. За часів війни місто-прикордонник як ніхто інший не має права на невизначеність і мовчання.

Можна не вірити в силу назв та образів, але після падіння ідола та перейменувань Глухів, захаращений і депресивний, ніби почав прокидатися після затяжного анабіозу. На це вказують сотні дрібничок: безплатний WiFi на так званій Сотці (пішохідна зона вулиці Києво-Московської). Аби підключитися до мережі, треба правильно відповісти на запитання. Мені випадає «У якому з творів Шевченка згадано Глухів?». «Квітне» стрит-арт: на стовпах і деревах розвішані роздруківки з вір­шами молодих учасників місцевої літературної студії, каналізаційні люки розписані етнічними візерунками. Там, де вчора були самі ями, кладуть дороги, у деяких установах з’являються пандуси для людей на візочках — саме такі, як потрібно для зручного самостійного підйому. Міський транс­порт, котрого раніше не існувало як явища… Меморіальна дошка Небесній сотні, нова, модернова міська скульптура тощо. Бачимо перші культурні івенти міжміського значення: до Глухова завітав «Арт-десант» — гурт артистів з усієї країни на чолі з художником та продюсером Сергієм Архипчуком; відбувся фестиваль льону, що також супроводжувався концертами й культурними заходами, на нього з’їжджалися з усієї країни. Ще не європейське, але вже не совкове місто стає зручнішим, граційнішим, легшим, відкритішим.

Утім, минуле не відступає без бою, а позитивні новаторства не завжди даються з першої спроби. Новопризначеному меру стромляє палиці в колеса команда «попередників»: то спалюють його поля (як подейкують місцеві мешканці), то відверто саботують роботу. Тож 30 червня Мішель Терещенко заявив про проведення перевиборів депутатів міської ради, про що написав на своїй сторінці у Facebook: «Сьогодні депутати з «Волі народу» за підтримки БПП та деяких депутатів з інших фракцій влаштували повний саботаж, фізично не з’явившись на сесію. 20 (двадцять!) депутатів з 34 були відсутні у сесійній залі! Вони не лише порушили ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», ЗУ «Про місцеве самовря­дування» та інші норми чинного законодавства, а і присягу, яку давали глухівській громаді! […] Тому, відповідно до вимог чинного законодавства, мною буде ініційована процедура дострокових виборів ДЕПУТАТІВ Глухівської міської ради!».

Читайте також: У Глухові прикордонника затримали на хабарі за контрабанду товарів до Росії

Близькі до міського голови люди запевняють: його так допекли, що він воліє або зібрати команду однодумців, або піти з посади.

Не витримують тяжкої долі й деякі з прокладених доріг: чи то неякісний асфальт, чи то халтурна робота, але на кількох вулицях покриття, ще вчора нові та гарні, беруться корозією, пухирями й тріщинами.

Та й поки що, на жаль, нікуди не діваються бідність, безробіття, демографічна криза. Про останню яскраво свідчить центральний парк міста, де на дитячому майданчику, зі смаком і душею змайстрованому, у вихідний немає жодного малюка. Дорослих, зрештою, теж.

Стіни й стовпи рясніють оголошеннями про «швидкі кошти», кредити тощо. Десь рекламують «дешеві рейси в Росію». «Відпочинок у Криму» (або ще деінде), як у Києві чи інших містах, не пропонують: схоже, ці варіанти тут апріорі приречені. Крамниці дивують поєднанням непоєднуваного: фототовари, манікюр, «одяг з Європи», кава тощо. Причому «одяг з Європи» (читай «секонд-хенд») — незмінна складова більшості торгових закладів. Від цього, попри всі позитивні зрушення, дещо віє безвихіддю.

Глухів має потужний потенціал туризму, і перші кроки в його реалізації вже робляться. Однією з локацій у категорії must see є старовинна водонапірна башта. Окрім краєвиду, що відкривається після подолання закручених старовинних сходів, на нижніх рівнях можна побачити етнографічну експозицію, яка регулярно оновлюється. Щоправда, це єдиний музей, відчинений у вихідний. Історичний та археологічний на замку, що дивно, бо ж саме у вікенд було б логічно зустрічати гостей. Проте аншлагу не спостерігається. «Потрапити в музей у вихідні можна лише за поперед­ньою домовленістю», — каже наглядачка водонапірної башти.

Читайте також: У Глухові демонтували пам'ятник Лєніну

В останні кілька років у продажу почали з’являтися магнітики, листівки та інші суто глухівські сувеніри — перші видимі ластівки туристичної галузі. Бракує хіба що розумного менеджменту й грамотної подачі всіх місцевих цікавинок. А їх тут удосталь: окрім музеїв є ще бароково-класична Київська брама, Університет імені Олександра Довженка, вишукані корпуси старовинної лікарні (заснованої Терещенками, як і виш), модернові монументи композиторам Бортнянському та Березовському і, зрештою, сама атмосфера Глухова з його спокоєм, озерами, величчю, історією та невисокими будинками. За прикладом західноукраїнських містечок він міг би стати осередком як історико-культурного, так і «зеленого» туризму. Або ж можна створити маршрут спільно із сусідніми містами (Кролевець, ­Путивль, Батурин та ін.). Робочі місця, інвестиції в бюджет і загальний імідж — туризм вирішив би кілька проблем одночасно.

Каменем спотикання для глухівського суспільства стало утвердження у своїх правах Київського патріархату. Усі чотири церкви, що діють у місті, належать до МП. Прихильники КП об’єдналися тим часом у Громаду Димитрія Ростовського. Про це розповів телефоном отець Степан, їхній духовний наставник.

Читайте також: Мішель Терещенко: «Не хочу, аби Глухів був буферною зоною»

За його словами, наразі тривають переговори про почергове служіння різних патріархатів у Миколаївському храмі, а згодом і про повну його передачу під патронат КП. Отець Степан упевнений: це було б справедливою компенсацією, адже свого часу саме в його стінах піддали анафемі гетьмана Мазепу. Також тривають перемовини щодо розбудови своєї церкви на вулиці Трьохсвятительській. Міська влада дала дозвіл, однак представники МП незаконно, без жодного узгодження поставили хрест, мовляв, тут буде наш храм.

Хрестові війни мають драматичний і дещо абсурдний характер. «КП привозить артистів (ідеться про згаданий вище «Арт-десант», що мав підтримати саме громаду КП. — Авт.), а МП — тітушків», — сумно каже священик. Звісно, сам собою МП у чистому вигляді не є загрозою, і в ньому чимало доброчесних служителів. Хоча вистачає і тих, хто веде брудні ігри, не гребуючи ніякими засобами, доплітаючи до віри політику (історія знає випадки, коли в церквах МП відмовлялися відспівувати загиблих на війні або під час великодньої служби поширювали антиукраїнські брошури; часом доходить до биття вікон у храмах КП тощо). На кону не лише гроші та влада, а й боротьба за довіру. Адже в селах та маленьких містах церква має чи не більший вплив на маси, аніж телебачення й інтернет.

Глухів стоїть не лише на кордоні України з Росією, а й на часовому рубежі. Він зробив свій вибір на користь майбутнього, пройшов випробовування війною, ідентифікувавши себе як українське місто. Однак проблеми минулого не зникли: попри помітний поступ, це й досі затишна, приваблива, але депресивна провінція із запилюженими, захованими культурно-історичними пластами. І якщо зауважити символічний успіх декомунізації, то хочеться вірити, що демосковізація дасть новий поштовх у розвитку. Звичайно ж, якщо відбуватиметься паралельно з розумними реформами, розвитком туристичної галузі та громадськими ініціативами.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Звіт розвідки про кампанію Путіна на допомогу Дональдові Трампу
    17 січня, The Economist
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
  • Як склалася доля кримських спортсменів, що до 2014-го виступали за Україну
    15 січня, Іван Вербицький
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено