Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 травня, 2014   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Болгарія поза стереотипами

Подорож до цієї країни – непогана альтернатива відпочинкові у Криму
Матеріал друкованого видання
№ 17 (337)
від 24 квітня, 2014
Болгарія поза стереотипами

Для більшості українців Болгарія асоціюється з морем. Її курорти вже давно стали улюбленим місцем відпочинку для наших туристів. Дешево й сердито. Але тамтешні пляжі – це аж ніяк не все, чим може бути цікава для гостей країна.

Нині вона одна з найбідніших у ЄС, має безліч проблем, схожих на наші, але не лякаймося. У цьому теж є певні плюси, здатні навіть трохи привабити мандрівника. Наприклад, ціни. Тут гість може дозволити собі куди більше, ніж багато де в Європі. І це неабиякий плюс. До того ж люди в бідніших краях завжди простіші та гостинніші, що також багато означає, бо можна сподіватися не тільки на свою купівельну спроможність, а й на доброзичливість і щирість.

Земля церков і монастирів

В Україні нині модними є прочанські тури до святих місць. Щоправда, більшості не завжди по кишені поїхати до розрекламованих храмів Близького Сходу чи Європи, але й тут є альтернатива. Подорож до Болгарії та похід тутешніми монастирями можуть не лише вповні компенсувати цю дрібну незручність, а й стати продуктивнішими в духовному сенсі. Річ у тому, що паломництва тут іще не поставлено на конвеєр, а місць, сповнених справжньої благодаті, не бракує.

Усю Центральну Болгарію, а особливо околиці столиці, буквально забудовано монастирями. Їх тут дуже багато, можливо, більше, ніж у сусідній Греції, що й не дивно. До приходу комуністів болгари були дуже побожними, і коли врахувати, що багато століть саме монастирі залишались осередками не лише культури та освіти, а й спротиву загарбникам, то трепетне ставлення до тих пам’яток стає зрозумілішим. Після антирелігійного промивання свідомості ця тенденція дещо змінилась, однак авторитет церкви в країні доволі великий і досі. Блукаючи Софією, натрапиш на численні храми, які нікому й на думку не спало руйнувати навіть у часи «будівництва світлого майбутнього». Християнські церкви тут мирно співіснують у самому центрі столиці з мечетями, а в нетрях метрополітену можна оглянути руїни римського міста, спадкоємця ще давнішого фракійського поселення Сердіка, що стояло на місці нинішньої Софії.

Гуляючи столицею, ми зайшли навіть у законспірований храм, що ховається у фундаментах цілком сучасного будинку. Очевидно, розбудовуючи місто, архітектори пошкодували руйнувати пам’ятку і просто вмонтували її в нову конструкцію. Знайти святиню зовсім не просто. Невеличкі пошарпані двері та ікона на стіні – ото і все, що вказує на її існування. Зате, коли двері прочинити, перед очима постає дивовижно красивий підземний храм, сповнений якогось особливого духовного чару.

Ще одна незабутня церква, яку варто обов’язково побачити бодай тому, що вона серед найстаріших у країні, – Боянська, захована на околиці міста, в одному з фешенебельних районів на схилі гори Вітоша. Цей храм звели ще в Х столітті, потім у ХІІІ трохи перебудували, додавши до нього ще один – невеличкий двоповерховий, а місцевий богомаз прикрасив інтер’єри відверто неканонічними зображеннями, за що й поплатився. Забаглося йому, бач, написати святих у цілком правдоподібних позах та ще й з обличчями реальних людей. Мусив, сердешний, утікати від гріха подалі. Зате нині його творіння становлять неабияку цінність. Фотографувати їх, звісно, не можна, ба навіть кількість відвідувачів упродовж дня обмежують, аби зберегти дорогоцінні фрески, але в історію митець увійшов так, як і не мріяв. Нині Боянська церква – одна з шести архітектурних пам’яток Болгарії, занесених до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Отака-от іронія.

Саму лише Софію тісним колом оточують кількадесят знаменитих святинь. Щоб об’їхати їх, потрібен не один день. Але подорож не може обмежитись єдиним містом, тому є сенс помандрувати далі – до найславетнішої обителі Болгарії, Рильського монастиря, захованого в нетрях лісів на висоті 1147 м над рівнем моря на південь від столиці. Цей справжній символ країни виник іще в першій половині Х століття. Його історія пов’язана з першим болгарським відлюдником св. Іваном Рильським, що жив неподалік у печері й прославився як великий чудотворець. Упродовж століть, особливо за турецького рабства, Рильська обитель була осередком духовного, просвітницького й культурного життя. В роки Болгарського відродження (XVIII–XIX століття) тамтешні ченці заснували май­же 50 под­вір’їв у найбільш населених регіонах країни, створюючи при них школи, аби нести людям просвіту.

Рильський монастир є Національним історичним заповідником і також уключений до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У своєму сьогоднішньому вигляді обитель дійшла до нас від XIX століття, але найстарішу з будівель, Хрельову вежу, створено ще 1335 року.

Нині це діючий чоловічий монастир. Сюди приїздять паломники й туристи з усього світу. Тут можна доволі дешево переночувати – лише за 10–15 левів залежно від рівня комфорту, зупинившись не більш як на три дні. Увесь цей час не обов’язково лише молитися. Довкола вкрай багато цікавого. Чого вартий тільки природний парк із гірськими озерами та фантастичними краєвидами. Монастир розкинувся в мальовничій місцевості Рила, що є найбільш високогірним масивом Болгарії із її найстарішим лижним курортом Боровець. А ще Рила на шостому місці за висотою в Європі, поступається лише Кавказу та Альпам. Найвища точка – гора Мусала, близько 2925 м.

Балканська екзотика

Якщо душа бажає чогось незвичного, не відмовляйте собі в задоволенні трохи побити байдики. Варто на кілька днів просто зупинитися в одному з мальовничих сіл і повештатись околицями.
Є, скажімо, в Болгарії такий собі Мелник – найменше і чи не наймальовничіше з її містечок. Захований поміж білих крейдяних гір і населений лише трьома сотнями осіб. Але сюди не­одмінно треба приїхати, бодай щоб скуштувати улюбленого вина Вінстона Черчилля, яке виробляють із сорту винограду, що росте тільки в цій місцевості. Подейкують, почастувавшись одного разу цим напоєм, британський прем’єр уже ніколи не відмовляв собі в задоволенні його смакувати й постійно замовляв до своєї колекції цілі партії. Правда чи байка, не так і важливо, бо вино й справді особливе та смачне, а Мелник вартий того, щоб провести в ньому бодай кілька днів. Справді дивовижне містечко. Сюди колись відправляли на заслання найвпливовіших і найбагатших в’язнів, а ті, щоб якось прикрасити свій побут, споруджували розкішні, як на той час, палаци. Багато із тих будівель збереглося в первісному вигляді до сьогодні. Мелник був доволі багатим і важливим торговим центром, тут крутилися гроші, їх уміло вкладали й витрачали на красу прийдешню та дочасну, а тому в пам’ять про це ніхто не ризикнув відібрати в нього міський статус навіть при такій смішній кількості мешканців.

До речі, це одне з міст-музеїв світового значення, яких у країні понад десяток. До почесного списку належать іще Арбанасі, Боженці, Етира, Жеравна, Копривштиця, Котел, Несебр, Созопол, Трявна та Широка Лика.

Не минути Пловдив

А ще на особливу увагу туриста, безумовно, заслуговує Пловдив. Це друге за величиною місто після Софії. Воно збудоване на семи горбах і є одним із найстаріших у Європі. Заснували його близько 4000 року до н. е. Тут господарювали і фракійці, і греки, і римляни. Від тих часів збереглося багато цікавого: вимощені камінням вулиці, фортечні стіни, будинки, водогінна та каналізаційна системи, античний театр, римський стадіон, стародавній форум. Одна з найдавніших християнських церков – Св. Константина та Єлени, зведена на місці ще старішого храму, датованого IV століттям. Вона стоїть у центрі старовинної частини міста, на самому оборонному мурі Акрополя, і є елементом цілого архітектурного комплексу «Старий Пловдив», до якого входять також мечеть Джумая, кафедральна церква Успіння Богородиці, митрополича церква Св. Марини й цілі міські квартали епохи болгарського Відрождення із красивими розкішними будинками місцевих купців, у багатьох із яких і досі мешкають люди. Мандрувати тими кривими та вузькими вуличками старого міста – саме задоволення. Щомиті немов переносишся з однієї епохи в іншу. Дивним чином час майже не наклав суттєвого відбитку на всі ці пам’ятки. Ані вій­ни, ані всі можливі загарбники не стерли з лиця землі справжні шедеври давніх зодчих.

Гробниці, де ховається золото

Попри свою не дуже заможну репутацію, Болгарія насправді доволі багата. Якби хтось раптом додумався продати все те золото, що віднайдене в її землі й зберігається в колекціях місцевих музеїв, вона піднялася б незгірш за Об’єднані Арабські Емірати. Щоправда, до цього навряд чи дійде. Бо скарби таки безцінні. Власне, завдяки їм віднедавна країна прославилася ще й на ниві археології. Тут знайдено на сьогодні вже понад 100 фракійських гробниць, що датуються І тисячоліттям до н. е. Частина з них досліджена й розкопана, а інша ще чекає. Найціннішими визнані Казанликська, Александровська та Свештарська гробниці, а також давні святилища й храми Перперикон, Старосел та Бегликташ. Деякі з них відкриті для огляду туристів.

Ці терени були колискою найраніших цивілізацій Європи, тож не виключено, що в найближчі роки світ дізнається про нові небувалі скарби, які ховає в собі болгарська земля. У планах тамтешніх учених навіть створення підводного музею, щоб туристи мали змогу оглянути руїни старовинного міста Севтополіс, котре покоїться під водосховищем із милозвучною назвою Коп­ринка.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено