Професор Александер Вьолль відкрив для себе Україну 2005 року завдяки семінару «Галичина. Літературний ландшафт». Уже наступного 2006-го він разом із професором Вальтером Кошмалем із Регенсбурзького університету організував науково-навчальну екскурсію «Одеса єврейська», а в 2009-му очолив кафедру східно- та західнослов’янської філології Ґрайфсвальдського університету. На її базі щороку проводиться літня школа-академія «Українікум», яка зацікавила Тиждень.
Читайте також: Медіатор культур
У. Т.: Чому саме на базі вашої кафедри організовано літню школу?
– Ґрайфсвальдська україністика має давню традицію і є поки що єдиною кафедрою в Німеччині, де можна здобути кваліфікаційний рівень бакалавра та магістра за фахом «українська філологія». З 1994 по 2005 рік її очолював професор Валерій Мокієнко, який доклав чималих зусиль для популяризації цієї дисципліни в країні. З його відходом відбулася реструктуризація кафедри й україністика переживала не найкращі часи. Тепер вона є частиною кафедри західно- та східнослов’янської філології. Посаду її завідувача я обіймаю з 2009 року, саме тоді вдалося зорганізувати досить динамічну і молоду команду, з якою за відносно короткий термін ми змогли багато чого змінити.
У. Т.: Розкажіть про основні напрями вашої наукової діяльності. Чим кафедра приваблює студентів?
– Ми доволі «інтернаціональні» й різні за своїми науковими інтересами, і це дає змогу представити наш фах різнобічно. У центрі уваги – гендерні студії в українській діаспорній літературі (тут варто згадати дуже успішну докторську дисертацію Вероніки Сухацької про конструкцію ідентичності в українсько-канадській літературі), це також єврейсько-українські культурні взаємовпливи і, звичайно, літературна компаративістика (українсько-слов’янські зв’язки). Нас цікавлять критика тоталітарних дискурсів, пам’ять та ідентичність, постколоніальний метод в українському контексті, модернізм і постмодернізм.
Працівники нашої кафедри Віра Маковська і Роман Дубасевич – випускники Львівського національного державного університету імені Івана Франка, а доктор Корнелія Манневітц і я представляємо «німецьку» школу. Стипендіатом нашого міждисциплінарного докторантського проекту «Baltic Borderlands (Балтійське прикордоння)» є молодий науковець з України Павло Швед, який тепер працює над своїм дослідженням про «Енеїду» Котляревського. Наша кафедра бере участь у міжнародному проекті швейцарського університету Санкт-Ґаллена «Регіон, нація та поза ними. Міждисциплінарне та транскультурне переосмислення України».
Читайте також: Слов'янство проти панслов'янства
У. Т.: Де ще вивчають україністику в Німеччині?
– У Німеччині українську літературу чи мовні курси пропонують у багатьох університетах: у Мюнхені, Ґеттінґені, Лейпциґу, Бохумі, Ольденбурзі, Мюнстері та інших містах. Іноді це відбувається в межах якогось одноразового проекту, іноді як частина навчальних програм. У Європі таких університетів чимало: Кембридж, Мілан, Відень, Краків, Вроцлав, Познань, Брно, Загреб, Щецін тощо.
У. Т.: Ви співпрацюєте з іншими освітніми та науковими установами?
– Наш український плацдарм допомагають тримати і історики, і юристи, і географи, для яких Україна стала предметом їхнього наукового інтересу. Зараз ми користаємо з перебування в нашому закладі талановитого шведського історика Пера Рудлінґа. Зрозуміло, що численні контакти з іншими вищими навчальними закладами географічно необмежені: ми активно співпрацюємо з Львівським національним університетом імені Івана Франка та Києво-Могилянською академією (НаУКМА). Серед партнерів – Вроцлавський, Яґеллонський та Щецінський університети; канадські, швейцарські та віденські україністи теж поміж наших симпатиків. Ми в постійному контакті з україністичним світом Німеччини. Наукові інтереси, звичайно, не регламентовані якимись інститутами – працюємо з цікавими фахівцями незалежно від того, яку структуру вони представляють.
У. Т.: Як можна зробити українознавчі студії престижнішими та популярнішими у світі?
– Певна дисципліна стає привабливою, якщо вона відкриває нові перспективи та можливості працевлаштування. Нам вдалося затвердити нову університетську програму, яка впродовж двох семестрів дає змогу отримати додаткову спеціалізацію з україністики – «Університетський Українікум». Це зацікавило багатьох студентів інших спеціальностей, які вирішили здобути додатковий фах.
Читайте також: Як українці стають росіянами
Незважаючи на байдужість Української держави до україністики за кордоном і бездіяльність у цьому напрямі її структур, інтерес до вашої країни є. А Ґрайфсвальд залишається тим місцем, де успішно реалізуються україністичні проекти. Одним із них є наша літня школа-академія «Українікум», яка вже впродовж 16 років збирає україністів із цілого світу до участі в наукових дискусіях та обміну досвідом. «Українікум» – спільний проект наукового колегіуму імені Альфреда Круппа та Ґрайфсвальдського університету, який став візитною карткою не лише Ґрайфсвальда, а й цілого регіону. Уявіть собі, в цей час у місті на кожному кроці чути українську мову, а на дискотеках і концертах лунає українська музика – як можна краще популяризувати вашу культуру?
До речі, я був здивований інформацією про «закриття» нашої літньої школи, яка з’явилася на сторінках Тижня в інтерв’ю з Джованною Броджі-Беркофф. Хочу заспокоїти всіх наших українських колег і друзів: «Українікум» успішно розвивається, а науковий колегіум імені Альфреда Круппа разом з Інститутом славістики Ґрайфсвальдського університету працює над розширенням програми літньої академії. Нам вдається залучати до співпраці провідних фахівців, які займаються проблемами україністики. Серед запрошених торік були філософ, викладач НаУКМА Михайло Мінаков та викладач кафедри політології цього самого університету Сергій Куделя. Літературознавчий семінар проводив перекладач та есеїст Юрко Прохасько, а розважав усіх учасників гурт «Перкалаба». Гостями та учасниками «Українікуму» були Андрій Курков, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Тарас Чубай, Юрій Андрухович.
Україністичні теми часто стають об’єктом дискусій і на нашому фестивалі польської культури PolenmARkT, серед гостей якого були й українські митці та науковці.
Цього року ми маємо на меті завершити один із найважливіших наших задумів – докторантський проект між Ґрайфсвальдським університетом, Познанським університетом імені Адама Міцкевича, університетом Масарика у Брно та Києво-Моги¬лянською академією, який започаткував би в Ґрайфсвальді докторантуру і для українських науковців. Назва – «Свобода і обмеження: динаміка і діалектика обіцянки, довіри і відповідальності в посткомуністичних державах Центральної та Східної Європи». Над його концепцією ми працюємо вже другий рік, і якщо нам вдасться переконати всі структури, від яких залежить доля цієї докторантської програми, то я стану найщасливішим завідувачем кафедри!
Читайте також: Ucrainica Italiana